Попри розмови про «багатополярний світ» і «сфери впливу», людство завжди було принципово поділене на два табори. З одного боку — люди й держави, чиї інстинкти, хай і недосконалі, спрямовані на захист свободи та гідності особистості. З іншого — ті, для кого держава стоїть вище за людину, тобто диктатури.
У політичних формах можливі відтінки сірого, але за своєю суттю вибір людей завжди зводиться до цих двох полюсів.
Омана нової геополітичної візії
Сьогодні ми спостерігаємо швидке перегрупування світового порядку. Росія та Китай давно просувають ідею багатополярного світу. Водночас Сполучені Штати нині переглядають власне бачення глобального устрою, дедалі частіше осмислюючи його через «сфери впливу» та захист «своєї» півкулі — у логіці світу, що нібито розпадається на кілька політичних полюсів.
Прихильники таких ідей стверджують, що виходять із жорсткої реальності. На їхню думку, поділ планети на зони впливу має замінити абстрактні принципи «міжнародного права» нібито більш реалістичним поглядом на геополітику.
Це не має нічого спільного з реальністю.
Реальною є свобода, а не багатополярність
Груба сила військової потуги у «багатополярному світі» може здаватися реальнішою, ніж нібито абстрактне поняття свободи. Проте, як це не парадоксально, насправді все навпаки.
У нашому житті немає нічого реальнішого за свободу. Демократичне врядування з реальною політичною опозицією та сукупність свобод, які захищають мир і гідність людини: свобода слова, совісті, віросповідання та багато інших. Саме прагнення свободи формує тверду й принципову відданість цінностям, що дають нам безпеку й звільняють від примх та свавільних рішень деспота.
Поняття «міжнародного права» та «світового порядку, заснованого на правилах», зовсім не є абстрактними. Вони були створені як практичний механізм чесної гри — щоб держави поважали кордони одна одної, розв’язували суперечки шляхом демократичного діалогу й мирної взаємодії, а свої зусилля спрямовували не на війну, а на добробут власних суспільств. Це — міжнародний вимір ідей свободи.
Багатополярність як безпринципна абстракція
Багатополярність не має чітких принципів і ґрунтується на розмитих уявленнях про співвідношення сил та невизначені «зони впливу». У підсумку це неминуче веде до невизначеності, нестабільності й зрештою — до глобального хаосу.
Насправді «сфери впливу» — штучний конструкт. У ньому немає нічого «реального» в тому сенсі, що межі таких зон довільні й мінливі. Саме тому держави, які опиняються на периферіях цих «сфер», постійно стають об’єктами суперництва — а це відкриває шлях до конфліктів, протистоянь і врешті війни.
У багатополярному світі люди на практиці стикаються не з абстрактними концепціями, а з жорсткою ієрархією та грубою силою. Для тих, чиї міста й громади опиняються між зонами військового впливу, ця сила стає безпосередньою і смертельною. Україна відчула це на власному досвіді.
«Реальна політика» багатополярності — насправді ілюзорна. Вона тримається на розпливчастих і зрештою смертоносних уявленнях про вплив і силу. Натомість політика свободи є реальною: саме вона визначає безпеку нашого життя, мир і гідність, якими ми можемо користуватися.
Свобода формує світ із двома полюсами
Альтернативою багатополярному світу з його довільними «сферами впливу» є усвідомлення того, що світ по суті поділений між двома полюсами. З одного боку — держави, які прагнуть побудувати порядок автократичного домінування, де життя визначається реалізацією державної влади, насамперед тими, хто цю владу контролює. З іншого — країни, для яких головною метою є збереження свобод.
Те, де саме фізично розташована держава — у якій так званій півкулі вона перебуває, — не має принципового значення. Людство завжди опинялося по один або по інший бік цього поділу — і так буде надалі. Відповідальність за вибір між цими двома полюсами лежить на кожній країні та на кожній людині, незалежно від географії.
Боротьба за свободу, а не за багатополярність
Безперечно, у світі завжди існуватимуть центри тяжіння й осередки сили. У цьому сенсі є регіони, де зосереджено більший економічний і військовий потенціал. Однак помилково вважати, що сама наявність такої сили має визначати, як її застосовувати і як поводитися з іншими державами.
Країни, які мають значну економічну й військову міць та відповідний міжнародний авторитет і тому природно сприймають себе як центри впливу, повинні спрямовувати цю силу в інтересах інших вільних держав — незалежно від того, де саме у світі вони розташовані. Саме таке розуміння вищої мети визначатиме долю та якість життя всіх нас на десятиліття й навіть століття вперед.
Сучасне переконання в тому, що свобода є найважливішою віссю історії, сформувалося після Другої світової війни — і не випадково. Десятки мільйонів загиблих і масштабні руйнування, спричинені безжальним застосуванням так званих «сфер впливу» в ранній ХХ-столітній версії багатополярного світу, стали нищівним і болісним уроком.
Набір ідей, який виник у другій половині минулого століття, часто називають «порядком після Другої світової війни», але це створює хибне враження чогось прив’язаного до конкретного часу й місця. Насправді йдеться про значно глибше усвідомлення: про необхідність нарешті поставити розбудову мирних демократичних держав вище за прагнення тих, хто хоче бачити світ ареною боротьби великих держав, де людські життя — лише розмінна монета.
Ми не повинні повертатися до умовно середньовічного світу, що передував ідеям демократичної держави та індивідуальних свобод, — світу, куди нас намагаються затягнути ті, хто переконує, що «сфери впливу» нібито відображають реальний стан світу, а свобода — лише абстрактна фантазія.
Усі держави, які поділяють цінності свободи, мають надійно триматися разом як союзники й партнери — незалежно від того, де саме у світі вони розташовані і яку «півкулю» вважають своїм домом. Їхнє завдання — заохочувати все людство долучатися до цього кола й захищати світ упорядкованої та мирної свободи — майбутнє, яке є не утопією чи ідеалізмом, а цілком досяжною й практичною метою.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають позиції Kyiv Post.