Владімір Путін, можливо, вірить у перемогу у виснажливій війні проти України, але, на думку вашингтонських експертів, він втрачає вплив у всіх інших регіонах.
Поки Москва залишається зацикленою на окопах Східної Європи, її глобальна мережа скорочується, а партнери, що залишилися, все частіше вивчають дрібний шрифт.
На засіданні Атлантичної ради в четвер експерти з Близького Сходу, Латинської Америки, Африки та загальної зовнішньої стратегії Росії проаналізували зниження впливу Кремля.
Їхній вердикт був однозначним: Росія перенапружується і в багатьох випадках не виконує своїх обіцянок.
Від падіння династії Асада до млявої реакції Москви на кризу в Тегерані, глобальний бренд Росії втрачає вплив, обмінюючи довгострокові стратегічні союзи на серію односторонніх, опортуністичних угод.
Від Латинської Америки до Сахеля імідж Кремля як «великої держави» і так звана «російська гарантія безпеки», які довго рекламувалися як надійна альтернатива західному втручанню, стикаються з суворою реальністю: Росія все більше перенапружується, не виконує своїх обіцянок і часто кидає напризволяще своїх союзників.
Близький Схід: союзники на відстані витягнутої руки
Марк Кац, досвідчений фахівець з питань Близького Сходу, вказав на стриману реакцію Росії на регіональні кризи.
«Путін надзвичайно мовчазний щодо протестів в Ірані, – сказав Кац, посилаючись на повідомлення про російські бойові гелікоптери в країні, мета яких залишається незрозумілою. – Вони нічого не роблять для захисту свого союзника в Ірані». На його думку, це частина ширшої тенденції в глобальній поведінці Москви.
Кац зазначив, що хоча Росія зберегла свої позиції в Сирії навіть після падіння режиму Башара Асада в 2024 році, такий прагматизм може підірвати довіру серед союзників.
«Це сигналізує, що Росія ставить свої інтереси на перше місце: якщо керівництво зміниться, Москва співпрацюватиме з тим, хто буде при владі. Це викликає занепокоєння у партнерів, які очікують захисту», – сказав він.
Анна Борщевська з Вашингтонського інституту запропонувала більш нюансований погляд: невтручання Росії може збентежити союзників, але вона все одно підтримує відносини там, де альтернативи обмежені.
«Іран продовжує поглиблювати співпрацю з Росією, навіть попри те, що Москва не прийшла йому на допомогу», – сказала вона, підкресливши, що взаємодія часто відображає необхідність, а не лояльність.
Венесуела, Куба, Нікарагуа – вплив Росії під сумнівом
Експерти підкреслили, що підтримка Венесуели з боку Росії є чисто символічною і не має практичного продовження.
Джефф Ремзі з Латиноамериканського центру Атлантичної ради сказав, що реакція Москви на операції США проти пов’язаних із Росією нафтових танкерів є «переважно дипломатичною, з закликами до діалогу, але без суттєвих дій».
«Розрив між риторикою Росії та її обмеженою реакцією сприймається союзниками на Кубі та в Нікарагуа як ознака того, що Москва не може їх захистити, оскільки зайнята в Україні», – додав він.
Росія зберігає економічний вплив, зокрема завдяки домінуванню в експорті добрив, які є основою сільськогосподарського виробництва в Бразилії, Колумбії, Мексиці та Аргентині.
«Бразилія вважає Росію корисним партнером у БРІКС і противагою Вашингтону, а торгівля добривами зміцнює ці відносини», – пояснив Ремзі, зазначивши, що економічна залежність ускладнює наратив про занепад у регіоні.
Африка: порушені обіцянки, підірвана репутація
Експерти стверджують, що найдраматичніше падіння впливу спостерігається в Африці.
Муса Кондо, виконавчий директор Сахельського інституту демократії та врядування, змалював сувору картину розчарування.
«Росія втрачає авторитет на всьому континенті через невиконані обіцянки», — сказав він, вказавши на пов’язані з «Вагнером» операції, які призвели до масових вбивств у селах Малі та інших державах Сахеля.
Кондо також наголосив на невдалих спробах вербування африканської молоді для війни Росії в Україні. «Родини усвідомили реальність: молодим людям обіцяють роботу або освіту, але вони опиняються на передовій без захисту».
Він додав, що Африканський корпус, хоча формально підтримується урядом, продовжує багато з тих самих практик, що викликає скептицизм у місцевого населення.
Кондо зазначив, що не були виконані й економічні зобов’язання: «Росія обіцяла продовольство, нафту та торговельні можливості, які так і не матеріалізувалися. Місцеві органи влади та громадянське суспільство бачать ці провали і відповідно коригують свої очікування».
Китай: стратегічний фактор, а не друг
Щодо відносин Росії з Пекіном, Борщевська підкреслила їхній транзакційний характер.
«Китай – найбільший чинник сприяння війні Росії в Україні. Але це не робить його вірним другом. Прагматичні партнерські відносини лише пом’якшують ізоляцію Москви», – сказала вона.
На її думку, взаємодія Росії з партнерами з країн Глобального Півдня відображає обмежені альтернативи та відчутні вигоди, а не ідеологічну узгодженість.
Цинічна, стійка стратегія
Попри невдачі, Росія зберігає певний вплив у Латинській Америці, Африці та деяких частинах Близького Сходу, підтримуючи свої військові операції в Україні та вибірково проєктуючи свою силу.
«Росія, можливо, дещо відійшла в тінь, але вона не вийшла з гри», – підсумувала Борщевська.
Втім, усі експерти сходяться на тому, що авторитет Кремля постраждав. Союзники все частіше розглядають підтримку Росії як символічну в кращому випадку і транзакційну в гіршому.
Кац порівняв підхід Москви з прагматизмом колоніальної епохи: «Росія отримує вигоду від залежності своїх партнерів, не беручи на себе зобов’язань щодо їхньої безпеки чи стабільності».
Для політиків у Вашингтоні та Києві цей момент є можливістю: там, де Росія не справляється, можуть з’явитися альтернативні партнерства, що потенційно змінять післявоєнний глобальний баланс.
Критичне питання полягає в тому, чи зможуть інші актори – держави чи громадянське суспільство – скористатися цією можливістю, перш ніж Москва перегляне свою позицію.
Зрештою, глобальний імідж Росії перебуває на роздоріжжі. Від Тегерана до Каракаса, від Бамако до Дамаска союзники зважують обіцянки Москви та реальність, і підсумок далеко не завжди виходить на користь Кремлю.
Як підсумував один із учасників дискусії: «Росія, можливо, й не виходить з гри, але вона поступово втрачає друзів, авторитет і довіру, які колись вважала самозрозумілими».
Ера Росії як «антизахідного рятівника» стикається з межею порушених зобов’язань і транзакційних зрад.
У міру того, як вплив Москви зміщується від стратегічного до видобувного, її союзники усвідомлюють сувору правду: у світовому порядку Путіна ви не партнер, а предмет торгу.