Коли Дональд Трамп минулого року обійняв посаду, він пообіцяв покласти край агресивній війні Росії проти України протягом 24 годин. Однак через 12 місяців війна триває, а Кремль не лише не демонструє ознак уповільнення, а й посилює атаки. На тлі ескалації російської агресії одним із пріоритетів політики Білого дому стала спроба придбати Гренландію в Данії.
Білий дім може стверджувати, що питання Гренландії та російсько-української війни є окремими й одне не впливає на інше. Однак такі заяви не враховують реалій міжнародних переговорів, а також сигналів, які випливають із дій і риторики Кремля. Незалежно від намірів уряду США, гамбіт щодо Гренландії безпосередньо впливає на переговорну стратегію Москви, що лише ускладнює зусилля, спрямовані на припинення війни проти України.
У розпал того, що адміністрація США називає «ендшпілем» російсько-української війни, Білий дім зробив ставку на анексію Гренландії. Поки мирний план між США та Україною з 20 пунктів залишався неузгодженим, президент Трамп оголосив про намір зробити острів частиною Сполучених Штатів і відправив держсекретаря та віцепрезидента на переговори з міністрами закордонних справ Данії та Гренландії.
Згодом, коли українські представники Кирило Буданов, Рустем Умєров та Давид Арахамія перебували в США для чергового раунду консультацій зі Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером, Трамп заявив про запровадження 10% мит для низки європейських країн через їхню солідарність із Данією. Він також попередив, що ці мита можуть зрости до 25%, якщо приєднання Гренландії не буде завершене до червня.
Кремлівські переговірники, спостерігаючи за тактикою примусу США щодо Гренландії, бачать три ключові аспекти.
По-перше, це готовність Білого дому тиснути на союзників у територіальних питаннях. Кремль уже зрозумів, що Вашингтон готовий використовувати важелі впливу, аби змусити Україну піти на поступки — зокрема коли уряд США припинив обмін розвідданими та тимчасово призупинив постачання раніше обіцяної зброї. Однак кейс Гренландії є ще більш показовим: він демонструє прямий примус до територіальних поступок усупереч довгостроковим інтересам європейського партнерства.
США надсилають Росії потужний сигнал про те, що нинішні стратегії Москви щодо війни та її переговори зі Сполученими Штатами працюють краще, ніж вона могла б очікувати.
По-друге, це очевидна розбіжність у підходах США до союзників та до Росії. Існує разюча різниця між різкою риторикою і блискавичними каральними заходами щодо європейських партнерів та поміркованими коментарями й повільним впровадженням санкцій проти Росії. Стриманість США у тиску на Кремль на тлі посилення економічної війни проти союзників переконує Москву, що її стратегія працює краще, ніж очікувалося.
По-третє, зусилля США щодо Гренландії сигналізують: що довше Росія затягуватиме війну, то глибшим буде розкол у трансатлантичних відносинах. Це має критичні наслідки для повоєнних гарантій безпеки України. Оскільки нинішні пропозиції щодо «Коаліції охочих» на чолі з Європою критично залежать від присутності та співпраці США, будь-яка роз’єднаність через Гренландію розмиває фундамент безпекової архітектури України.
Кремль уже демонструє, що зчитав ці сигнали. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров відкрито заявляє про вирішення долі так званої «Новоросії» (Одеської, Миколаївської, Дніпропетровської та Харківської областей) в одному контексті з Кримом та Донбасом як умову припинення вогню. Тим часом представник Кремля Кирило Дмитрієв у соцмережах заявляє про «кінець трансатлантичної єдності» та стверджує, що європейські країни програли протистояння навколо Гренландії, не витримавши політичного й економічного тиску.
На тлі цієї ситуації Росія почала діяти з дедалі більшою безкарністю, атакуючи українську енергосистему. У розпал зими Кремль навмисно занурює міста в темряву й холод, намагаючись підірвати рішучість українського народу та змусити його до капітуляції. Ці атаки досі не отримали належної відсічі чи жорсткого засудження з боку Білого дому.
Підхід Росії був простим: чіплятися за максималістські вимоги і чекати, поки партнери України втратять інтерес, припинять підтримку і/або тиснутимуть на Київ, щоб він пішов на більші поступки.
Авантюра США з Гренландією не лише дає Росії простір для маневру, а й відволікає Європу від допомоги Україні, підриваючи основу довгострокової фінансової та військової підтримки.
Цього тижня під час зустрічі в кулуарах Всесвітнього економічного форуму в Давосі ми побачимо, наскільки гренландське питання деформувало переговорний процес. Оскільки сторони досі не дійшли згоди щодо формату взаємодії з Росією та багатосторонніх гарантій безпеки, вплив ситуації навколо Гренландії на діалог США-Україна та Україна-ЄС буде визначальним.
Спостерігачам варто очікувати, що Москва посилюватиме тиск не лише на рівні риторики. Для Кремля Гренландія — це не просто політичний спектакль, а сигнал про те, що увага США розсіяна, а єдність Альянсу тріщить по швах. Поки цей сигнал зберігається, Москва матиме додаткові стимули для ескалації, розраховуючи на подальший розкол Заходу замість пошуку справедливого завершення війни.
Погляди автора статті не обов’язково відображають позицію Kyiv Post.