Роль Литви у допомозі Україні важко переоцінити. Ця держава, яка є справжнім і відданим союзником України, надала сумарну допомогу на майже 2% свого ВВП. Це один із найвищих показників.
Литва була одним із перших донорів летальної зброї, передаючи Україні мільйони патронів, автомати та інше озброєння для заміни радянських запасів. Перші пакети військової допомоги від литовського уряду надійшли до України вже 27 лютого 022 року – на третій день повномасштабного вторгнення – коли більшість країн очікували, що Київ впаде за кілька днів чи тижнів.
Після російських атак на енергетичну інфраструктуру Литва передала Україні теплову електростанцію (ТЕС) та інше обладнання для генерації та ремонту.
З 2022 року допомога Литви значно розширилася й, окрім постачання озброєнь, почала охоплювати гуманітарну складову — зокрема відбудову та гуманітарну співпрацю.
За підтримки уряду Литви було організовано проєкт Create Ukraine, у межах якого спочатку 10, а згодом ще 25 висококваліфікованих молодих фахівців повернулися з Європи та США до України.
Литва бере на себе фінансування відбудови шкіл і дитячих садків на деокупованих територіях, модернізації лікарень та інших бюджетних установ, допомоги населенню у відновленні зруйнованого житла, а також будівництва підземних шкіл і укриттів.
Утім головне — у своїй підтримці Литва ставить за мету не просто «відбудувати як було», а створити нову, кращу якість життя. Проєкти та підхід до їхнього планування ми обговорили з одним із керівників програм відбудови — Артурасом Жарновскісом, менеджером програм відбудови України від уряду Литви.
- Розкажіть про ваш досвід роботи в Україні — у сфері відновлення та відбудови. Як усе відбувається?
Це почалося ще до 2022 року, до повномасштабного вторгнення. Ми розпочали наші перші проєкти в Авдіївці, яка нині тимчасово окупована. Там ми здобули великий досвід швидкої роботи, і у 2022 році ухвалили рішення діяти оперативно, коли ще не було очевидно, що відбудову потрібно починати вже зараз, а не чекати завершення війни.
Перші проєкти стосувалися лише шкіл і дитячих садків на деокупованих територіях, а згодом робота набула системнішого характеру. Ми маємо чіткий фокус на освіті та реабілітації. Ключовим питанням було те, як адаптувати європейські стандарти до реалій України, а не просто скопіювати їх.
— Скільки ви інвестували в Україну?
Загалом з 2022 року — понад 1,6 мільярда євро. Це все разом: державна підтримка, включно з військовою та енергетичною допомогою. Литовське суспільство твердо вірить в Україну, що успіх України — це успіх Литви. Безумовно, це також питання безпеки.
— У чому полягає концепція вашої роботи?
Ми розуміємо, що є невеликою країною, але намагаємося робити багато. Передусім ідеться про співпрацю. Ми, литовці, добре знаємо, що неможливо просто скопіювати чужий досвід. Ми ухвалюємо рішення разом з українською владою.
Також ми масштабуємо проєкти: вони мають бути не лише якісними, а й такими, що можуть бути відтворені урядом та іншими донорами. Ми віримо, що сильні інституції, реабілітація військових і якісна освіта є ключами до успіху України.
Зараз у нас на стадії реалізації три реабілітаційні центри — у Львові, Дніпрі та Житомирі, а також шість підземних шкіл. Їх планують відкрити цього року у Дніпрі, Сумах і Миколаєві. Ми хочемо зосереджуватися не лише на Київському регіоні, а й на територіях, ближчих до лінії фронту. Це координується з Міністерством освіти, але фінансується Литвою та ЄС.
— Чим те, що відбувано, відрізнятиметься від того, як було раніше?
Це зовсім новий підхід до освіти. Ми розуміємо, що «відбудувати краще, ніж було» — це мінімум. Але ми зробили це з прицілом на натхнення. Наприклад, школа в Житомирі показує, що це може бути не просто школа, а й джерело системних змін в Україні в горизонтальній, суспільній площині. Це має стати прискоренням значно масштабніших процесів.
— Чим це відрізнятиметься від радянської школи?
Ми залучили найкращих архітекторів з України та Європи, провідних фахівців у сфері освіти та людей, які беруть участь в ухваленні рішень. Ми витратили багато часу на обговорення того, яким має бути цей проєкт, і на розробку концепції, адже неможливо просто скопіювати модель, наприклад, з Фінляндії чи Німеччини.
Йшлося про використання простору й безпеку — не лише про освіту, а й про те, що буде поза освітнім процесом. Потім ми провели архітектурний конкурс на найкраще рішення. Архітектура слугує самому процесу — вона надихає навчання. Ці будівлі служитимуть десятиліттями, тож наступні покоління матимуть кращу освіту, ніж ми сьогодні.
У Житомирі школу побудовано за адаптивним технічним дизайном. Її можна відтворювати в інших місцях, що дозволяє економити час і кошти. Це як LEGO: у вас є однакові елементи, але ви можете по-різному ними гратися.
— Що потрібно Україні для швидкої трансформації?
Надихає добрий приклад: чітка економічна логіка, менші енергетичні втрати, інклюзивність. Будівля має використовуватися протягом усього дня, а не лише як школа. Вона повинна вирішувати різні завдання для громади.
Після уроків вона має функціонувати як громадський простір: виконувати соціальні функції та бути публічним місцем. Тому ми розглядаємо її як багатофункціональний центр, адже після війни Україна також матиме труднощі з інфраструктурою. Це має бути місце, де люди можуть бути разом.
— Після обрання Дональда Трампа президентом США ми чуємо про ізоляціонізм, нестачу допомоги Україні тощо. Чому зараз необхідно надавати Україні більше підтримки з боку цивілізованого світу?
Ці болісні чотири роки показали нам, що Україна — єдина країна, здатна протистояти варварству, і вона це робить. Я не можу уявити успішну Європу і, тим більше, успішний світ без успішної України. Іншого шляху немає.
Для нас Україна очевидно є ключовим елементом успішної Литви. І також, коли ми говоримо про Україну в ЄС — це означає, що йдеться не лише про Україну. ЄС також цього потребує.