Протягом двох місяців найвідоміший опозиційний лідер Азербайджану перебуває в камері суворого режиму — без доказів, без відповідей і практично без свідків.
Тепер уперше заговорила його родина.
В ексклюзивному інтерв’ю для Kyiv Post Самара Сеїдова — дружина ув’язненого лідера Партії народного фронту Азербайджану (ПНФА) Алі Карімлі — називає справу про нібито підготовку перевороту «фарсом». Вона звинувачує президента Ільхама Алієва в тому, що він користується тим, що увага світу зараз прикута до інших криз, аби знищити останню організовану опозицію, і попереджає Вашингтон: мовчання США лише сприяє перетворенню Азербайджану зі стратегічного енергетичного партнера на «повністю закриту авторитарну систему».
«Жодної справи немає, — каже Сеїдова. — Не було в грудні. Немає зараз. Нічого — окрім сфабрикованих матеріалів, вигаданих, щоб виправдати арешт, рішення про який ухвалили задовго до початку будь-якого розслідування».
Це інтерв’ю — перше для міжнародних медіа від родини Карімлі — проливає світло на посилення репресій у країні, поки увага світу прикута до України та Близького Сходу.
Сеїдова описує «розслідування», в якому немає ні генералів, ні зброї, ні співучасників — лише опозиціонери за ґратами, тоді як багаторічні ключові фігури режиму залишаються поза підозрою.
Вона також передає Вашингтону прямий сигнал: партнерство у сфері безпеки варто зберігати, але час називати конкретні прізвища. «Чому Алієва сприймають як легітимного, — запитує вона, — тоді як інших карають санкціями і роблять ізгоями?»
(Примітка редактора: відповіді надані дружиною Алі Карімлі Самарою Сеїдовою від імені Алі Карімлі.)
Kyiv Post: Схоже, розслідування зайшло в глухий кут: від грудня не було представлено жодних нових доказів. Як ви вважаєте, влада не може зібрати переконливу доказову базу — чи затягування є свідомою тактикою, щоб надовго залишити вас у правовій невизначеності?
Самара Сеїдова: Для початку уточню: жодних доказів не представили.
Ні зараз, ні в грудні. Те, що влада намагається подати як докази, насправді — не докази. Це повністю недостовірні, сфабриковані матеріали, нашвидкуруч вигадані, щоб виправдати арешт Алі Карімлі, арешт Маммада Рагіма (заступника голови Партії народного фронту Азербайджану), і залишити його під вартою — лише формальна «обгортка» для легалізації затримання.
Звісно, владі важко вибудувати переконливу справу, бо її просто не існує. Тут немає що розслідувати — усе вигадано. Самі звинувачення — нісенітниця. Якби в цьому було бодай щось реальне, мали б з’явитися хоч якісь серйозні матеріали щодо силових структур або військових — адже саме вони мали б відігравати вирішальну роль у такому сценарії.
Як узагалі можна — навіть якщо не говорити про опозицію — організувати чи планувати переворот, не маючи контролю над реальною силою, здатною повалити режим? Не розслідували справу щодо жодного генерала чи високопосадовця в силових структурах, і не представили жодних переконливих доказів проти них. Єдині, кого влада «зручно» ув’язнила в цій справі, — це опозиційні лідери. Навіть Раміз Мехтієв, якого називають центральною фігурою цього «плану», перебуває під домашнім арештом.
Із грудня за весь час тримання під вартою (вже два місяці) Алі Карімлі допитували лише двічі. І, звісно, він сказав правду: він не розуміє, про що говорить влада, і йому більше нічого додати. Уся ця операція — фарс.
Вони, безумовно, намагатимуться тягнути це якнайдовше — стільки, скільки їм вигідно. Але реально закон дозволяє тримати під вартою не більше року. Потім їм доведеться або визнати, що доказів немає, і звільнити нас, або ж висунути хоч якесь формальне обвинувачення — без жодних реальних підстав.
Прокуратура намагається пов’язати вашу справу зі справою колишнього посадовця Раміза Мехтієва. Зважаючи на те, що ви десятиліттями виступали проти системи, яку він вибудовував, як ви відповісте на твердження, що він нібито «фінансував» вашу спробу перевороту?
Звісно, це повна нісенітниця. Як іще на це можна реагувати? Раміз Мехтієв упродовж двох десятиліть був одним із головних архітекторів репресій проти опозиції. Він був відданим служителем режиму і, цілком заслужено, однією з найбільш ненависних фігур для опозиції.
Саме його правління, його жорсткий контроль багато років забезпечували владу Алієва і принесли азербайджанському суспільству стільки страждань.
Думка, що опозицію міг фінансувати той, хто протягом двадцяти років намагався її знищити, звучить просто смішно. Тут і додати нічого. Це абсолютно абсурдно. Мехтієв уособлює все те, проти чого ми виступаємо. Він — про авторитаризм. Він — про зближення з Кремлем. А ми — за демократію, свободу і курс на Європейський Союз, Сполучені Штати та Захід загалом.
Час обрано не випадково. Алієв розуміє, що увага світу зараз прикута до подій в Україні, на Близькому Сході і особливо — навколо Ірану.
Після того як наприкінці 2025 року в ізоляторі помер член ПНФА Ельбей Керімлі, як ви можете описати нинішні умови утримання? Чи маєте ви доступ до медичної допомоги та можливість регулярно рухатися й займатися фізичними вправами?
Передусім хочу почати зі смерті Ельбея Керімлі. Уже сама по собі вона була вкрай підозрілою — і стала потрясінням і для опозиції, і для азербайджанського суспільства загалом. Ельбей Керімлі був молодим активістом Народного фронту, якого несправедливо ув’язнили лише за те, що він наважився виступити проти культу особи навколо Гейдара Алієва та порівняв його зі Сталіним. Його знайшли мертвим після місяців знущань і тримання в одиночній камері.
Те, що він помер у медичному закладі саме в день річниці народження Гейдара Алієва, викликає серйозну тривогу й посилює підозри. Смерть активіста саме в такий день азербайджанське суспільство одразу сприйняло як вкрай підозрілу. До того ж як узагалі можна вчинити самогубство в медичній установі — у лікарняній палаті — так, щоб цього ніхто не помітив? Чому за ним не було нагляду? От як можна повіситися в госпіталі?
Усе це лише посилило сумніви. Влада не дозволила належно оглянути тіло, поспіхом «зам’яла» справу і швидко організувала поховання. У суспільстві через це з’явилися підозри, що його могли жорстоко побити у в’язниці, а смерть могла настати ще до переведення в медзаклад — після чого її намагалися видати за самогубство.
У цій справі має бути повноцінне розслідування. На жаль, це не перший випадок підозрілої смерті під час перебування під вартою серед політичних в’язнів в Азербайджані. Тим часом усі причетні до арешту й утримання Ельбея Керімлі — від найвищого керівництва режиму до безпосередніх виконавців — мають понести відповідальність і потрапити під міжнародні санкції.
Мають бути запроваджені міжнародні санкції за законом Магнітського проти судді, силовиків, керівництва тюрми — усіх, хто був причетний до вироку, фабрикації справи, тримання його в нелюдських умовах і знущань. Посадовці режиму мають заплатити ціну за цей злочин, бо нині вони не несуть жодної відповідальності. І це має змінитися негайно.
Що стосується умов утримання Алі Карімлі та його стану здоров’я, він у дуже хорошій фізичній формі. Почувається добре і не має жодних медичних проблем.
Водночас умови утримання залишаються жорсткими. Його тримають у камері на трьох осіб — попри те, що він просив одиночну. Його помістили разом із небезпечними людьми та фактично ізолювали від зовнішнього світу. Частину новинних журналів і газет йому просто не передають, а контакти із зовнішнім світом максимально обмежені.
Іноді адміністрація вдається до дріб’язкових обмежень — зокрема не пропускає в камеру деякі засоби гігієни, просто щоб створити додаткові труднощі. Утім загалом його стан залишається добрим, і наразі ми не хвилюємося щодо його здоров’я.
Після років заборони на виїзд і обмежень доступу до інтернету вдома, який у вас зараз доступ до зовнішнього світу? Чи можете ви бачитися з родиною та адвокатами без нагляду?
Після років заборони на виїзд, обмежень доступу до інтернету і фактичного домашнього арешту Алі Карімлі тепер утримують у слідчому ізоляторі Державної служби безпеки — найсуворішій установі такого типу в країні. Його доступ до зовнішнього світу мінімальний і зводиться до рідкісних контактів з адвокатом.
Після відновлення контролю над Карабахом Алієв, схоже, зміцнив своє політичне становище. Чому, на думку Алі Карімлі, Алієв вирішив саме зараз ударити по ньому та керівництву ПНФА? Чи є це «остаточною ліквідацією» політичної опозиції? Чи вважає він, що його арешт навмисно приурочили до моменту, коли світ відволікся на інші конфлікти — зокрема в Україні та на Близькому Сході — розраховуючи, що міжнародна реакція буде мінімальною?
Певною мірою після війни Алієв міг скористатися короткочасним зростанням популярності, щоб упевнено провести реформи і спрямувати Азербайджан до євроатлантичної інтеграції — подалі від впливу Кремля. Натомість він вирішив використати цей тимчасовий політичний ресурс, щоб ще більше посилити контроль усередині країни й повністю заглушити опозицію.
Звісно, час обрано не випадково. Він розуміє, що увага світу прикута до подій в Україні, на Близькому Сході та в нашому регіоні — передусім навколо Ірану. Очевидно, він розраховує, що на тлі глобального хаосу арешт опозиційного лідера в Азербайджані не спричинить для нього серйозних наслідків і приверне непропорційно мало уваги з боку міжнародних медіа та політиків.
Тож так, ми вважаємо, що мета — змусити Алі Карімлі замовкнути і посилити тиск на Партію народного фронту. ПНФА має найбільшу кількість політичних в’язнів — не лише в Азербайджані, а й у всьому пострадянському просторі. Жодна інша країна колишнього СРСР сьогодні не має стільки політичних в’язнів, як Азербайджан, і жодна опозиційна партія не має стільки ув’язнених прихильників, як ПНФА.
Очевидно, арешт її лідера ще більше наближає країну до того, що ви назвали спробою остаточно ліквідувати всю легітимну політичну опозицію.
Тиск має бути послідовним і довготривалим — аж до того моменту, поки в Азербайджані не запустять справжні реформи, а проведення вільних і чесних виборів знову не стане реальністю.
Попри те, що американські сенатори останнім часом закликали запровадити санкції за актом Магнітського проти азербайджанських посадовців, виконавча влада США загалом поводиться стримано. Яке ваше пряме звернення до Державного департаменту США щодо їхнього «енергетичного та безпекового» партнерства з Баку?
Так, ми розуміємо, що вони діють прагматично як політики. Але насамперед не варто ототожнювати публічну стриманість Держдепартаменту США та адміністрації загалом із мовчанням за зачиненими дверима. Зрештою, не в інтересах Сполучених Штатів (як і будь-якої іншої західної країни), щоб Азербайджан перетворився на повністю закриту авторитарну систему — де майбутні потрясіння можуть вилитися в децентралізований, стихійний бунт, а не в політичний процес, у якому відповідальна цивільна опозиція здатна мирно змагатися з владою на виборах і забезпечити впорядковану передачу повноважень.
По-друге, енергетичне та безпекове партнерство з Баку, безумовно, важливе для США та інших західних країн. Але воно не може бути єдиною основою для взаємодії з авторитарними лідерами. За такою логікою Захід мав би й далі безкінечно купувати нафту й газ у Путіна. Ми знаємо, до чого призвели роки й десятиліття такої політики: Путін збагатився, накопичив величезні ресурси і зрештою став загрозою для тих самих західних держав, які будували відносини лише на прагматизмі й без ціннісної складової. До чого веде така політика, якщо партнерство не ґрунтується також на спільних інтересах і спільних цінностях?
По-третє, енергетичне та безпекове партнерство Азербайджану із Заходом передусім відповідає національним інтересам самого азербайджанського народу. Це не є чимось ексклюзивним для режиму чи особистих відносин Алієва із Заходом. Бо що тоді виходить — якби завтра до влади прийшла опозиція, Азербайджан більше не співпрацював би із Заходом у сфері енергетики та безпеки? Звісно, співпрацював би. Ба більше — такі відносини були б ще тіснішими, адже, на відміну від нинішнього режиму, опозиція чітко орієнтується на євроатлантичний світ.
Ми живемо поруч з імперською Росією. Зовсім нещодавно — лише за кілька днів до 20 січня, коли в Азербайджані вшановують річницю трагедії «Чорного січня», — головний кремлівський ідеолог Алєксандр Дуґін і провідний пропагандист Владімір Соловйов знову погрожували сусідам Росії та відкрито озвучували нові імперські амбіції. Сам Дуґін нещодавно заявив, що найближчим часом країнам навколо Росії доведеться зробити вибір без альтернатив: або залишатися в російській зоні впливу, або спробувати вирватися з неї й приєднатися до Заходу.
Якщо вибір справді такий, то очевидно, що в національних інтересах Азербайджану — максимально чітко орієнтуватися на Європейський Союз і Сполучені Штати. Насправді курс на євроатлантичні інституції, цінності та країни давно є ключовою позицією демократичної опозиції. За таких умов енергетичне та безпекове партнерство із Заходом не лише збереглося б, а й стало б сильнішим — бо спиралося б на справжні довгострокові інтереси Азербайджану.
Алієв не може переконливо стверджувати, що лише він здатен забезпечити таке партнерство. Це твердження — повна нісенітниця.
Чи стала дипломатична «стурбованість» неефективною? Якби Алі Карімлі сьогодні мав змогу звернутися до Конгресу США, чи закликав би він повністю припинити безпекову допомогу, доки не звільнять усіх політичних в’язнів?
Так, дипломатична стриманість неефективна. Але ні — ми не закликали б Конгрес повністю припиняти безпекову допомогу, адже потрібно чітко відрізняти національні інтереси країни від інтересів режиму. Безпекова допомога важлива для наших національних інтересів.
Ми фактично затиснуті між Росією, яка повернулася до імперської політики, і Іраном, який придушує внутрішні протести та дедалі агресивніше поводиться щодо країн, що співпрацюють зі США. Іранська державна пропаганда часто зображує Азербайджан як союзника Сполучених Штатів — і це справді так. Але така риторика також означає потенційну загрозу нашій безпеці з боку Ірану — принаймні з боку нинішнього іранського режиму.
Тому безпекова допомога Азербайджану, безумовно, має продовжуватися. Ми повинні дуже чітко розмежовувати режим і національні інтереси Азербайджану. Натомість сам режим має зіткнутися з новим і безпрецедентним тиском — із реальними санкціями. Чому не застосовують Глобальний акт Магнітського проти ключових представників режиму? Чому Алієв може спокійно зберігати свої статки в західних країнах, не боячись, що їх викриють, заморозять і повернуть Азербайджану, де ці гроші й мають бути? Чому його сприймають як легітимного міжнародного партнера, тоді як до інших лідерів — наприклад, президента Білорусі Александра Лукашенка або Ніколаса Мадуро — ставляться як до ізгоїв?
Конгрес має запровадити санкції проти нинішнього режиму, ввести заборону на в’їзд для ключових осіб і застосувати фінансові обмеження до високопосадовців — так само, як Міністерство фінансів США робило щодо іранського режиму. Водночас усі ці санкції мають бути спрямовані саме на керівництво режиму — а не на Азербайджан як країну — і не включати припинення безпекової допомоги, що могло б зашкодити безпеці звичайних громадян.
На початку цього тижня Азербайджан у межах обміну звільнив чотирьох вірменських полонених. Чи відчуваєте ви, що вас та інших місцевих політичних в’язнів утримують як «внутрішніх заручників», яких можуть використати як важіль у майбутніх переговорах із Заходом?
Ні, ми так не вважаємо. Переслідування азербайджанської опозиції та арешт лідера Партії народного фронту не мають жодного стосунку до ув’язнення вірменських полонених. Це не історія про торг.
Важливо розуміти, що тут є чіткий намір остаточно змусити опозицію замовкнути. Це не гра. Єдиний спосіб домогтися звільнення політичних в’язнів Партії народного фронту — і загалом усіх політичних в’язнів у країні, включно з журналістами з кількох незалежних редакцій і, звісно, самим Алі Карімлі, — це постійний тиск на режим.
Цей тиск має бути послідовним і довготривалим — аж до того моменту, поки в Азербайджані не запустять справжні реформи, а проведення вільних і чесних виборів знову не стане реальністю. Він тримає цих людей у в’язниці не як «козир» для торгу, а щоб не допустити чесної політичної конкуренції й будь-якого реального виклику своєму режиму. Він ув’язнює активістів ПНФА та її лідера, бо боїться змагатися з ПНФА у відкритому політичному просторі.
Він має заплатити відчутну ціну за ці дії — лише тоді він змінить курс.