Дональд Трамп запросив численні країни до своєї «Ради миру», яка не тільки займатиметься ситуацією в Газі, а й слугуватиме постійним органом для вирішення конфліктів. Особливо суперечливим є потенційна участь таких лідерів, як Владімір Путін і Олександр Лукашенко. Європейські коментатори не шкодують критики.
Вербування членів шляхом шантажу
Рада миру Трампа закріпить закон сильнішого, попереджає NRC (Нідерланди):
«Хоча ця Рада має вигляд кооперативного органу, насправді вона є інструментом наддержави, яка хоче все вирішувати сама. З цієї причини Франція вже відхилила запрошення. Париж відмовляється надати президенту Трампу широкі повноваження. Той у відповідь погрожує ввести 200-відсотковий податок на імпорт французьких вин, даючи зрозуміти, що закон сильнішого залишається його керівним принципом навіть у питаннях миру. Нідерландам було б розумно не брати участь. Рада миру, яка вербує своїх членів шляхом шантажу, – це фарс».
Просування принципу нерівності
У дописі в Telegram, який підхопив Echo, політолог Владімір Пастухов підкреслює, що участь у Раді миру буде платною (Росія):
«Після 150-річної перерви це перша смілива спроба повернути ідею кваліфікації за рівнем багатства в політику розвинених країн. ... Якщо цей трюк вдасться, ця ідея почне свій тріумфальний марш по всьому світу. Внутрішня політика західних, а згодом і не західних суспільств буде розвиватися в напрямку відкритого олігархічного правління з поділом на громадян першого і другого класу, а також офіційних, легальних негромадян. ... Звичайно, цирк рано чи пізно переїде, але тенденції залишаться».
Нам не потрібен глобальний правитель
Ідея Трампа про Раду миру є абсолютно абсурдною, зазначає Politiken (Данія):
«Однак Дональд Трамп, судячи з усього, ставиться до цього дуже серйозно. Настільки, що розлютився, коли французький президент Емманюель Макрон відмовився брати участь у цьому органі. ... Але Франція має рацію. ООН має серйозні недоліки та слабкі сторони, не в останню чергу це стосується структури Ради Безпеки з її п’ятьма постійними членами та їхнім правом вето. Але замінити її Радою миру, в якій Дональд Трамп буде довічно засідати як свого роду глобальний правитель з особистим правом вето, є абсолютно неприйнятним».
Не всі в захваті
І цю останню ініціативу Трампа сприймають скептично, зазначає La Stampa (Італія):
«Хоча лідери багатьох країн, які прагнуть визнання на міжнародній арені, поспішили прийняти запрошення США (наприклад, прем’єр-міністр Албанії Еді Рама), інші вагаються. ... Серед запрошених до «будівництва міцного миру» є такі особи, як лідер Північної Кореї Кім Чен Ин, Лукашенко і Путін, вже не кажучи про інших, не надто демократичних політиків, таких як президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган. Такі близькі до Трампа політики, як Хав’єр Мілей з Аргентини та Віктор Орбан з Угорщини, вже дали свою згоду, а такі традиційні союзники США, як Лондон, не поспішають».
Все вирішуватиме багатство
Видання Polityka бачить у Раді миру Трампа антиутопічну перспективу (Польща):
«Однак немає сумнівів, що Трамп у кінцевому підсумку хоче знищити післявоєнний мультилатералізм, створивши приватну, комерційну альтернативу всій структурі Організації Об’єднаних Націй, включно з її Радою Безпеки. ... На чолі такої системи, яка, ймовірно, охоплюватиме весь світ, стоятиме Трамп – король, генеральний директор і імператор-мільярдер, який вирішуватиме долю слабших держав або територій. ... Він буде оточений наглядовою радою, до складу якої входитимуть не менш заможні особи, єдиною метою яких буде підтвердження його ідей».
Це не триватиме довго
Трамп, безумовно, не прагне миру цією ініціативою, вважає taz (Німеччина):
«Насправді його цікавить – як не дивно – руйнування старого світового порядку, в тому числі ООН, яка давно є для нього колючкою в боці, і побудова нового. Під його абсолютним керівництвом. У цій Раді миру остаточне слово буде за головою – звичайно ж, Трампом. Він також вирішуватиме, які держави можуть стати членами та які в ній залишаться. ... Найбільш імовірний сценарій – якщо Рада все-таки буде створена, вона розпадеться сама по собі. Адже в кінцевому рахунку країни, які до неї приєднаються, матимуть мало спільного, а світовий порядок, який тримається виключно на егоїзмі його засновника, не може тривати довго. Принаймні, хотілося б сподіватися, що так не буде».
Форум для глобального домінування США
Трамп прагне закріпити свій міжнародний вплив після закінчення свого терміну повноважень президента США, пояснює El País (Іспанія):
«Щоб брати участь на постійній основі, потрібно сплатити членський внесок у розмірі одного мільярда доларів. На незгодних – таких, як Франція і Норвегія – очікують звичайні наслідки ігнорування Трампа: наприклад, 200-відсоткові мита на французькі вина і шампанське. ... Термін повноважень Трампа в Раді спливає в 2030 році, коли він вже не буде в Білому домі. ... Це свідчить про те, що ініціатива буде використовуватися як платформа для збереження впливу бренду Трампа в міжнародних справах. Так звана Рада миру є приватною, платною заміною існуючих міжнародних інституцій, що служить інтересам однієї людини з заявленою метою світового панування».
Все про послаблення ООН
Це серйозна проблема, підкреслює Frankfurter Allgemeine Zeitung (Німеччина):
«Спочатку Рада миру мала бути створена для супроводу мирного процесу в секторі Газа. Але преамбула до статуту не залишає сумнівів, що метою Трампа є послаблення Організації Об’єднаних Націй шляхом створення паралельної організації. Це може ще більше підірвати й без того крихкий міжнародний порядок, навіть якщо в Раді миру Трампа не буде впливових держав. А це цілком імовірно: Росія і Китай навряд чи будуть готові підкоритися Трампу. Європейці теж повинні відповісти твердим «ні».
Агресивна війна – не завада членству
Журналіст Віталій Портников висловлює обурення на 24tv.ua (Україна):
«Незважаючи на всі злочини Путіна і його очевидну відмову припинити війну в Україні, навіть під тиском Білого дому, Трамп продовжує розглядати лідера Кремля як партнера в міжнародних справах. Навіть зараз, після чотирьох років жорстокої війни, Путіна запросили до Ради миру, завданням якої має бути забезпечення миру, а не продовження воєн. Це все, що потрібно знати про мораль тих, хто створює такі інституції і керує найбільшою демократичною державою сучасного світу».