Як американець, який проводить в Україні половину свого часу, я регулярно згадую про те, що президент Владімір Путін називає «рускім міром», — гіпернаціоналістичну концепцію своєї країни як домінантної світової сили в ідеологічному, культурному та військовому сенсах. Я живу в Одесі — місті, де майже всі розмовляють російською, а до недавнього часу багато центральних вулиць тут мали назви на честь видатних росіян, як-от Катерини ІІ та Пушкіна.
Сьогодні, однак, російський вплив проявляється виключно у вибуховій формі — переважно у вигляді великих дронів і балістичних ракет, які знищують енергосистему, вбивають цивільних і підживлюють глибоку ненависть до країни, що їх запускає.
Водночас президент Дональд Трамп не приховує свого захоплення Путіним, називаючи російського лідера «розумним», «кмітливим» і «генієм». І він не єдиний. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році хор західних коментаторів і політиків — зазвичай із ультраправого або крайнього лівого флангу — охоче намагався раціоналізувати жорстокість Путіна. Від Такера Карлсона до Найджела Фараджа та Джеффрі Сакса — деспотові ніколи не бракувало «корисних ідіотів», які просувають фантазії про російську велич, про те як нібито її Росію утискає Захід і про «природну» перевагу влади «сильної руки» над демократією.
Факти говорять зовсім про інше. Путін, без сумніву, став найбільш деструктивним правителем Росії від часів царя Ніколая ІІ. Якщо відкинути кремлівську пропаганду, стає очевидно: він настільки грубо прорахувався у війні проти України, що його країна платитиме за це високу ціну ще десятиліттями.
У лютому 2022 року Путін відправив танки через кордон, заявивши, що нібито рятує російськомовних від «геноциду» та прагне повалити «неонацистський режим» на чолі з президентом України Володимиром Зеленським — євреєм. У Кремлі планували захопити Київ за три дні. Майже через чотири роки ця авантюра «великого лідера» обернулася низкою катастрофічних провалів.
Війна обернулася для Путіна надзвичайно дорогою авантюрою. За оцінками британської розвідки, зазнала близько 1,2 млн втрат — убитими, пораненими та зниклими безвісти. І ці цифри не враховують психологічно травмованих військових, які повертаються до суспільства, що й без того переживає демографічну кризу. Сотні вбивств і пограбувань уже пов’язують із колишніми військовими, які повернулися з фронту. І що ще гірше, Путін пожертвував молоддю країни, де й без того стрімко зменшувалася чисельність цього покоління, — лише щоб задовольнити власні ілюзії.
Паралельно Росія зіткнулася з масштабним «відтоком мізків». Сотні тисяч її найкращих і найталановитіших — освічених фахівців із вищою освітою та мешканців великих міст — втекли до Грузії, Вірменії й Туреччини, щоб уникнути цієї безглуздої війни. У довгостроковій перспективі цю втрату інтелектуального капіталу використають інші країни — на шкоду Росії.
Країна, яка колись цілком справедливо пишалася своєю культурою й мистецтвом, тепер більше відома терором, ніж Толстим.
У геополітичному сенсі Путін досяг протилежного до того, чого прагнув. Однією з його найбільших помилок стало те, що він фактично вдихнув нове життя в НАТО. У 2023 і 2024 роках до Альянсу приєдналися Фінляндія та Швеція, подвоївши протяжність кордону Росії з НАТО й перетворивши Балтійське море на «озеро НАТО». Крім того, значна частина Західної Європи відновила роботу оборонної промисловості й підвищує військову готовність до рівня, якого не було десятиліттями.
Російський вплив у так званому «близькому зарубіжжі» також різко ослаб. Відносини з Азербайджаном, Казахстаном і Таджикистаном залишаються напруженими. Вперше в історії лідери всіх п’яти країн Центральної Азії нещодавно зустрілися з президентом Дональдом Трампом. Вірменія відвернулася від Москви, а Молдова впевнено рухається в бік Заходу. Навіть експорт російської зброї, який колись був важливим джерелом валютних надходжень, різко обвалився після слабких результатів російської техніки на полі бою.
Усередині країни економічні тріщини лише поглиблюються. Росія швидко витрачає кошти зі свого Фонду національного добробуту. У міру того як Вашингтон і Брюссель посилюють санкції, дедалі менше країн готові купувати російську нафту й газ. Відсоткові ставки та кількість корпоративних банкрутств стрімко зростають.
Найбільше занепокоєння для довгострокового суверенітету Росії викликає готовність Путіна закласти майбутнє країни в обмін на підтримку дедалі агресивнішого Китаю. Хоча Путін і Сі Цзіньпін говорять про «вічну дружбу», немає сумнівів, хто в цьому союзі є старшим партнером. ВВП Китаю у 7,5 раза більший за російський, а його технологічні можливості — незрівнянно вищі. Дехто в Росії навіть побоюється, що Китай поступово створює підґрунтя для повернення територій у Зовнішній Маньчжурії, які Росія отримала в XIX столітті.
Шалений похід Путіна на Київ був продиктований бажанням відновити російську «велич» і протиставити її «дегенеративному» Заходу. Іронія полягає в тому, що він досяг лише одного: зробив так, що назва його країни стала асоціюватися з варварством і масовими вбивствами. Країна, яка колись цілком справедливо пишалася своєю культурою й мистецтвом, тепер більше відома терором, ніж Толстим. «Геніальний стратег» не врятував Росію — він прирік її.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.