27 січня Європейський Союз (ЄС) та Індія оголосили про укладення масштабної торговельної угоди — найбільшої у світі зони вільної торгівлі за кількістю населення.
Їй передувала інша угода, яку Європа підписала з чотирма південноамериканськими країнами — засновницями митного союзу Mercosur, а також ще одна домовленість, що перебуває на стадії підготовки, з В’єтнамом.
Ці угоди мають на меті не лише стимулювати економічне зростання, а й зменшити залежність від США та вразливість до дій їхнього нинішнього, непередбачуваного лідера.
Переговори щодо угоди між ЄС та Індією тривали роками, однак про неї оголосили лише за кілька днів після конфлікту президента США Дональда Трампа з Європою довкола Гренландії та його погроз запровадити руйнівні тарифи проти Канади — після того як глава уряду Канади закликав середні держави об’єднуватися у відповідь на тиск сильніших гравців.
Дональд Трамп очолює найбільший у світі ринок, однак дедалі частіше вступає в суперечки з союзниками й партнерами, намагаючись домінувати у світовій торгівлі. Водночас він змагається за економічний вплив ще з двома потужними центрами — Китаєм та ЄС.
Угода між ЄС та Індією має безпрецедентний масштаб. Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн на зустрічі в Нью-Делі назвала її «матір’ю всіх угод».
«Ми створили зону вільної торгівлі для 2 мільярдів людей, і обидві сторони отримають із цього користь. Це лише початок», — сказала вона.
На жаль, угода між ЄС та Індією може спричинити нову суперечку з Трампом через війну в Україні.
28 січня міністр фінансів США Скотт Бессент заявив, що Індія (як і Європа) порушують західні санкції проти російського нафтового експорту, запроваджені для того, щоб перекрити доходи, які Путін спрямовує на війну проти України та Європи. Індія закуповує дешеву російську нафту, переробляє її та продає нафтопродукти назад європейцям, яким заборонено купувати російську нафту та продукти з неї. Це гігантська «нафтова пральня», яка працює всупереч інтересам України та Європи. Якщо цю схему не буде припинено, США запровадять — і мали б запровадити — масштабні тарифи як проти ЄС, так і проти Індії.
«Європа фінансує війну проти самої себе», — заявив Бессент.
Трамп політизував тарифи ще рік тому, і відтоді світові лідери постійно курсують між континентами, укладаючи угоди, щоб диверсифікувати ринки збуту, посилити власні економіки та уникнути високих американських мит. Унаслідок домовленостей між ЄС та Індією неприязнь Трампа до Європи лише посилюватиметься.
Водночас валовий внутрішній продукт Європейського Союзу нині перевищує ВВП Китаю, що робить ЄС другою за потужністю економікою світу після США. Якщо додати до цього не членів ЄС у Європі — зокрема Велику Британію, Туреччину, Швейцарію, Норвегію та ще шість країн, — економічна вага континенту буде лише на 3% меншою за американську. Фактично світова економіка тепер має чітко виражену триполярну структуру, з опорою на США, Європу та Китай і їхні ширші мережі впливу.
Вони дедалі активніше змагатимуться між собою за ринки й домінування.
Очевидно, застереження Бессента щодо Європи та Індії мають підстави, якщо йдеться про стримування Путіна. Втім, тиск і залякування є контрпродуктивними й беззмістовними з огляду на ту економічну вагу, яку нині мають інші гравці. Європа та її партнери вже багато років диверсифікують свої торговельні зв’язки у світі — і останнім часом лише прискорили цей процес. Велика Британія цього року також оголосила про торговельну угоду з Індією, посилила ще одну домовленість із Південною Кореєю та досягла амбітної угоди з ЄС у сфері торгівлі й безпеки.
У межах економічної війни, яку він сам розпочав, Трамп фактично шкодить власній країні: ображає «клієнтів», відштовхує постачальників, відкриває надто багато «фронтів» і лише ускладнює геополітичні виклики.
Звісно, держави завжди диверсифікували свої ризики, ведучи бізнес із різними ринками. Проте нині з’явився вибір між трьома гігантськими глобальними торговельними мережами. Інтернаціоналізація торгівлі почала різко прискорюватися після COVID — з міркувань національної безпеки. Країни намагалися замінити або забезпечити доступ до критично важливих товарів, компонентів, послуг чи ресурсів, якщо вони надходили з-за кордону. Кількість торговельних угод стрімко зросла — від режимів відносно відкритого доступу (на кшталт ЄС або USMCA) до обмежених тарифних чи взаємних торговельних домовленостей.
Так виглядають поточні триполярні торговельні мережі:
https://substack.com/redirect/1d5a399d-1fac-4b17-99ae-
Попри нагальну потребу укладати угоди, швидких рішень тут не буває. Домовленості між Канадою та ЄС узгоджували ще десять років тому, однак вони досі не ратифіковані через заперечення Франції та Італії щодо сільського господарства.
Угода між ЄС та Індією настільки всеосяжна, що на її підготовку пішло дев’ять років. Тепер, після завершення переговорів, на схвалення документів урядами обох сторін знадобиться ще рік або й більше. У межах цієї угоди тарифи на більшість товарів у двосторонній торгівлі буде скасовано або знижено, що дозволить споживачам заощадити мільярди. Ця домовленість важлива для обох сторін, але особливо для Індії, по якій США у 2025 році вдарили 50-відсотковими тарифами — одними з найвищих серед торговельних партнерів Вашингтона. Водночас Трамп також погрожував запровадити жорсткі мита проти європейців — хоча незрозуміло, чи ці погрози буде реалізовано.
А втім, так звані супер-санкції проти російської нафти, які нині перебувають на розгляді Конгресу США, можуть перевернути всю цю конструкцію. Проте вже зараз угода між Індією та ЄС є найбільшою у світі: вона охоплює близько чверті глобальної економіки. Індія, яка, за прогнозами, вже цього року стане четвертою найбільшою економікою світу, вже входить до числа ключових торговельних партнерів ЄС у сфері товарів. Своєю чергою ЄС нині входить до числа ключових торговельних партнерів Індії, конкуруючи зі США та Китаєм.
Велика Британія після виходу з ЄС просуває концепцію «глобальної Британії». В межах цієї стратегії країна укладає та веде переговори щодо торговельних угод із державами по всьому світу, зокрема з колишніми колоніями.
28 січня найближчий європейський союзник Трампа — прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер — уперше вирушив до Китаю, щоб провести торговельні переговори та заохотити британські компанії виходити на китайський ринок. Переговори є делікатними й, за оцінкою The New York Times, «спрямовані на зменшення залежності від непередбачуваної політики США».
Британія століттями визначала правила світової торгівлі, а нині намагається надолужити втрачені позиції.
Найбільші торговельні партнери США сьогодні опинилися серед головних цілей тарифної політики Дональда Трампа — йдеться про Китай, Мексику, Канаду та Європу загалом. USMCA — це всеосяжна угода про вільну торгівлю, яку мають переглянути наступного року. Вона обмежує доступ товарів з інших країн до північноамериканського ринку. Після кількох місяців суперечок із Канадою та Мексикою через спроби Китаю обійти обмеження й отримати непрямий доступ до північноамериканського ринку США погрожують вести переговори з Оттавою та Мехіко окремо та, ймовірно, висунути жорсткіші умови. Європейці ж призупинили схвалення торговельної угоди зі США на знак протесту проти вимог Трампа щодо Гренландії.
У результаті цієї торговельної боротьби наразі найбільше виграє Китай.
«У 2025 році вона стала першою країною в історії, яка зафіксувала річний торговельний профіцит у $1 трлн — надзвичайне досягнення на тлі загострення торговельної війни зі США та зростання опору з боку Європейського Союзу», — пише South Morning China Post. «Пекін досяг цього, агресивно розширюючи присутність на ринках поза межами США, насамперед у країнах ініціативи “Один пояс, один шлях”.»
Пекін і надалі послідовно розширює свій глобальний вплив, попри те що з 2018 року триває торговельна війна зі США, яка охоплює не лише мита, а й обмеження у сфері технологій, прав інтелектуальної власності та критично важливих мінералів. У листопаді 2025 року з Вашингтоном було досягнуто тарифного перемир’я, однак суперечності між сторонами зберігаються.
Дехто прогнозує, що триполярна, фрагментована система світової торгівлі й надалі розширюватиметься та поглиблюватиметься. Трамп фактично просуває сучасну версію «меркантилізму» — політики, за якої держава прагне максимально нарощувати експорт, мінімізувати імпорт і використовувати «колонії» як джерело сировини та дешевих товарів, збільшуючи національне багатство за рахунок конкурентів.
Проблема полягає в тому, що нині він має двох гігантських суперників, а також низку інших країн, які так само мають намір діяти за цією стратегією.
Передруковано з dianefrancis@substack.com — Diane Francis on America and the World.
Погляди автора цієї колонки не обов’язково збігаються з позицією Kyiv Post.