Українська мрія у кожного своя. Для воїна — це захист рідної землі й держави. Для митця чи вченого — можливість своєю творчістю або відкриттям прославити не лише власне ім’я, а й країну. Саме такі люди формують ментальне поле нації — простір культури, сенсів і цінностей.
Історія доводить: вирішальні зміни завжди здійснює проактивна інтелектуальна меншість. Саме вона здатна запропонувати суспільству візію майбутнього, у якій країна цікава світові не лише ресурсами, а передусім культурою, ідеями та якістю мислення. Я переконана, що ця меншість в Україні зростатиме.
Щоб позитивний сценарій став реальністю, необхідні чіткі передумови:
- перемога України у війні та мир на справедливих умовах;
- крах агресивної імперської моделі північного сусіда;
- системне «ні» корупції на всіх рівнях;
- розвиток повноцінного середнього класу;
- висока якість освіти для всіх — без соціального розшарування з дитинства;
- обов’язковий мистецький і культурний складник загальної освіти.
За виконання цих умов Україна має всі шанси стати високорозвиненою європейською державою — з сильними інституціями, конкурентною економікою та потужним інтелектуальним потенціалом. Україна має ресурси, які ще не знищені, і народ, що поєднує інтелект, красу та відвагу.
Війна стала жорстоким випробуванням національного характеру. Витривалість і героїзм українців під постійними обстрілами — це перевірка на справжність, яку суспільство складає на «відмінно». Важливо й те, що багато тих, хто раніше вагався між Україною та міфом «руського міра», остаточно зробили свій вибір.
Якість еліти завжди відображає якість суспільства й водночас формує його пріоритети, духовні цінності та культуру мислення. Тому питання гартування національної еліти стає одним із ключових для майбутнього України.
Істинний представник еліти вирізняється не статусом, а моральною чистотою, високим інтелектом і творчим потенціалом. Таку еліту необхідно цілеспрямовано виховувати.
У цьому контексті Україні варто замислитися над створенням спеціального навчального закладу елітного типу — за зразком Ітонського коледжу у Великій Британії, який століттями формував політичну та інтелектуальну еліту держави.
В українській історії також існував подібний приклад — колегія Павла Ґалаґана в Києві, де наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття формувався центр української інтелектуальної еліти. Високі стандарти відбору учнів і викладачів забезпечували виняткову якість освіти.
За відсутності таких інституцій сьогодні мінімально необхідний крок — не допускати до ухвалення державних рішень випадкових, неосвічених людей без відповідної експертизи.
Не менш важливо з дитинства вивчати історію культури та мистецтва. У середній і вищій школі — незалежно від спеціалізації — мають бути обов’язкові курси з історії мистецтва й літератури. Подібну модель успішно реалізує, зокрема, Японія, де навіть у технічних університетах значну увагу приділяють мистецькій освіті.
Культура живить національний дух. Лише аристократ духу здатен бути справжнім охоронцем держави. Оборона Вітчизни — це не лише захист території, а й захист культури.
Цей есей був вперше опублікований в збірці Мирослави Макаревич «Позитивні сценарії розвитку України. Роздуми сучасників» (2022 р.). Передруковується з дозволу Ольги Петрової та автора збірки Мирослави Макаревич, власниці прав видання.