Нещодавня заява президентки Молдови Маї Санду в програмі «Решта — це політика» (The Rest Is Politics: Leading) з Аластером Кемпбеллом і Рорі Стюартом викликала резонанс далеко за межами Молдови та Румунії. Огляд міжнародних ЗМІ свідчить, що її слова помітили на регіональному та глобальному рівнях. Це неабияке досягнення в час, коли увага світу прикута до подій у Венесуелі, Ірані та Гренландії.
По суті, Мая Санду озвучила тезу, яка є простою, проте політично вагомою: якби відбувся референдум про об’єднання з Румунією, вона проголосувала б «за». Хоча ця думка не нова — Санду висловлювалася так і раніше — саме контекст надав їй особливого значення.
Вона порушила питання об’єднання під час обговорення ширшої геополітичної ситуації в Молдові: війни Росії проти України, імперських амбіцій Москви та відповідного тиску на суверенітет і демократичні інститути Кишинева. Санду виявила неабиякий реалізм.
Вона визнала, що наразі опитування не демонструють підтримки ідеї об’єднання більшістю громадян. Водночас вона підкреслила наявність чіткої більшості на користь європейської інтеграції, що було підтверджено референдумом 2024 року та парламентськими виборами 2025 року.
Це зумовлює ширше питання: як слід інтерпретувати заяву Санду та як розуміти сучасні дебати про об’єднання?
Мій аргумент простий: процес об’єднання вже розпочався. Проте, на відміну від минулих історичних епох, він розгортається не через єдиний драматичний політичний акт, а шляхом поступових кроків. Щоб осягнути це, нам варто менше зважати на «загальну картину» і прискіпливіше розглядати її окремі складові.
У дипломатичній площині Молдова та Румунія дедалі більше зближуються після приходу Маї Санду до влади у грудні 2020 року. Кишинів чітко обрав європейський вектор і прискорив реформи після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Румунія, своєю чергою, стала найпотужнішим і найпослідовнішим адвокатом Молдови в Європейському Союзі.
На тлі деградації регіональної безпеки Бухарест намагається надати Молдові ширші гарантії безпеки, зокрема через публічні заяви експрезидента Клауса Йоганніса. Нині спільний офіційний наратив є очевидним: майбутнє Молдови — в Європі, а остаточне об’єднання з Румунією вбачається саме в межах Європейського Союзу.
Возз’єднання вже почалося. Але на відміну від минулих історичних моментів, воно розгортається не через один драматичний політичний акт, а через багато поступових кроків.
Крім дипломатії, виділяються два конкретні напрями інтеграції.
По-перше, це глибоке об’єднання на рівні людей. За деякими оцінками, близько половини населення Молдови вже має румунське громадянство. Цей процес — крок за кроком, паспорт за паспортом — виявився надзвичайно ефективним. Сама президентка Санду, як і багато молдовських політиків, є громадянкою Румунії та голосує на румунських виборах.
Політика відновлення громадянства нащадкам тих, хто втратив його після включення Молдови до складу СРСР, набрала обертів за часів президента Траяна Бесеску та продовжилася за Клауса Йоганніса.
Попри нещодавні занепокоєння щодо зловживань цим каналом з боку громадян РФ, які прагнуть отримати паспорти ЄС, система загалом працює за призначенням.
Вона дозволила молдованам жити, працювати та вільно подорожувати Євросоюзом. Їхня відданість європейським цінностям була яскраво підтверджена під час референдуму 2024 року, де діаспора — значна частина якої має румунські паспорти — відіграла вирішальну роль у забезпеченні проєвропейської перемоги.
З суто юридичного погляду, Молдова сьогодні вже майже наполовину складається з румунів. Історично, культурно та лінгвістично цей зв’язок набагато глибший, проте юридичну реальність неможливо ігнорувати.
По-друге, об’єднання відбувається на місцях, проєкт за проєктом. Румунія є головним економічним партнером Молдови та ключовим ринком для її експорту. Румунські компанії — особливо в банківському та енергетичному секторах — дедалі активніше присутні на молдовському ринку. Румунія близька до встановлення контролю над стратегічним молдовським портом Джурджулешти. Завдяки енергетичній інтеграції з Румунією та ЄС Молдова суттєво зменшила залежність від російських ресурсів, витримавши — ціною великих зусиль — енергетичний шантаж Москви.
Інфраструктурні зв’язки також поглиблюються. Будуються нові мости через Прут, а перші кілометри молдовської автомагістралі, що з’єднає Ясси та Унгени, будуть прокладені за сприяння Румунії. Бухарест профінансував ремонт дитсадків, надав шкільні автобуси та підтримав систему екстреної медицини. Це не просто символічні жести, а реальні інвестиції, які сформували імідж Румунії як надійного партнера, що виконує свої зобов’язання.
Сукупно ці події формують фундамент для глибшої інтеграції — економічної, соціальної та, зрештою, політичної. Заява президентки Санду є значущою, оскільки вона чітко пов’язує європейський шлях із можливістю возз’єднання. Для Молдови членство в ЄС залишається головною метою, проте існують два шляхи: стандартний вступ (що просувається з 2022 року) та «екстраординарний» — об’єднання з Румунією, що означатиме автоматичне членство в ЄС.
Політичний грунт підготовлено, але попереду ще багато роботи. Практична інтеграція стає дедалі помітнішою, хоча вона все ще нерівномірна в різних верствах суспільства. Об’єднання — якщо воно відбудеться — залежатиме не від історичної неминучості, а від свідомого демократичного вибору.
Це пояснює і стриманість Бухареста: він залишає ініціативу за Кишиневом. Публічна невизначеність щодо фінального статусу співіснуватиме з прискореною співпрацею. Замість того, щоб зациклюватися на юридичній механіці, варто звернути увагу на реальне зближення двох країн.
Цей процес безперервний і значною мірою незворотний. Мая Санду не започаткувала його — вона просто визнала реальність, яка формувалася роками.
Погляди, висловлені в цій статті, належать автору і не обов’язково відображають точку зору Kyiv Post.