На Мюнхенській конференції 2026 року пролунав той самий заклик до Європи, що й рік тому: припинити озиратися на США і зосередитися на припиненні війни Росії в Україні.
Цьогорічна зустріч не була такою драматичною, як торік, - вона вимірювалася запевненням Марко Рубіо, що Сполучені Штати не вийдуть з НАТО, а також повторенням про те, що вони не вийдуть з Альянсу. Але також повторенням того, що США не повертаються до своєї старої ролі головного захисника Європи. А війна Росії проти України все ще залишається відповідальністю Європи.
Минув рік, тож де ж європейці у своїй рішучості діяти самотужки і підтримувати Україну? Відповідь полягає в тому, що вони досягли значного прогресу, але чи готова Європа взяти на себе подальшу війну, коли мирні переговори зазнають краху?
Сьогодні виглядає так, що поштовх Трампа у 2025 році послужив необхідним тривожним дзвінком, оскільки він приніс хороші результати: він підштовхнув Європу до дій. І цей зсув є безсумнівним, на подив Владіміра Путіна, який недооцінив рішучість Європи, що перейшла від реагування на події в Україні до розбудови більш тривалої, очолюваної Європою, системи стримування.
- Витрати на оборону різко зросли - на 24 відсотки у Східній Європі і на 14 відсотків у Центральній і Західній Європі лише у 2024 році. Німеччина прямує до 3,5% ВВП на оборону до 2029 року, а Польща інвестує значні кошти в бронетехніку, артилерію і протиповітряну оборону.
- Цей імпульс підтримується фінансуванням з боку ЄС. Завдяки програмі SAFE, яка є частиною плану “Переозброєння Європи/Готовність 2030”, до 150 мільярдів євро кредитів прискорять спільні закупівлі і ліквідують прогалини в спроможностях, що сприятиме більш широкому поштовху до розблокування понад 800 мільярдів євро інвестицій в оборону. Європейська програма оборонної промисловості (2025-2027) додає 1,5 мільярда євро на розширення виробництва і забезпечення ланцюгів постачання.
Це вже не риторика - це масштабне переозброєння.
Відбулось також практичне переосмислення того, як організована оборона. Старий підхід “точно вчасно”, заснований на ефективності, поступається місцем моделі “про всяк випадок”: довгострокові контракти, більші запаси боєприпасів і сильніші ланцюги постачання.
На східному фланзі розгортання зросло від батальйонних підрозділів до бригадних формувань. Після вступу Фінляндії і Швеції до НАТО увага посилилась до Арктики і захисту критично важливої морської інфраструктури. Поглибилась співпраця щодо стійкості військово-повітряних сил, можливостей безпілотників і протидії гібридним загрозам. Такі ініціативи, як “Східний вартовий”, відображають ширше усвідомлення того, що безпека сьогодні виходить далеко за межі звичайних пересувань військ.
Проте найбільше привертає увагу зміна у мисленні. Європа переходить від припущень мирного часу до довгострокового планування стримування. Цей психологічний зсув може виявитися важливішим за будь-яку окрему статтю бюджету.
Що це означає для України?
- По-перше, це сигналізує про те, що підтримка стає більш стійкою. Потужніша європейська оборонно-промислова база означає більш передбачувані потоки боєприпасів і постачання обладнання, менш залежні від політичних циклів.
- По-друге, більш дієздатна європейська опора в НАТО посилює стримування від подальшої російської ескалації, зменшуючи ризик розширення війни в Україні.
- По-третє, це посилює сигнал про те, що безпека України є не тимчасовою справою, а частиною довгострокових стратегічних розрахунків Європи.
Однак запевнення з боку Вашингтона не повинно спокушати Європу знову впасти в самозаспокоєння. Натомість воно прояснює шлях вперед: сильніша європейська опора в НАТО, підкріплена американською стратегічною силою.
Цей баланс - не паніка і не залежність - є тим, що збереже Альянс і дасть Україні більш стабільний стратегічний горизонт. Але перед Європою стоїть негайний виклик.
Малоймовірно, що мирні переговори принесуть те, чого прагне Адміністрація США - закінчення війни. На цьому етапі це ляже на плечі Європи: взяти на себе відповідальність за підтримку України у її війні проти Росії.
Перебрати на себе переговори і сказати Кремлю: “Будь ласка, залиште Україну” - це крок, який ознаменує цю зміну. Однак європейці мають бути впевнені, що вони достатньо сильні і рішучі, щоб застосувати альтернативу - змусити Росію піти. Чи є вони такими? Мюнхенська конференція не дала відповіді на це питання.