От і маємо те, що маємо. Неймовірно, але минуло вже чотири роки від початку повномасштабної війни Росії проти України й 12 років від того, як вона розгорнула свою зухвалу військову агресію в Криму та на Донбасі. Хто міг уявити, що йому так довго вдаватиметься уникати відповідальності за все це?
Попри труднощі на початку війни та вагання й розбіжності серед союзників, які призвели до втрачених можливостей рішуче вплинути на перебіг подій і зупинити російську агресію, нинішній стан справ є таким, яким він є.
Маємо відважну Україну, яка чинила опір, боролася й вистояла, попри значну перевагу агресора та підтримку західних партнерів — важливу й цінну, але непослідовну й недостатню.
Ми стали свідками жахливої війни, розв’язаної режимом Путіна, яка забрала десятки тисяч життів, зруйнувала багато міст і містечок, змусила мільйони людей залишити домівки та підірвала міжнародний порядок.
Це війна не тільки проти України, а й проти Європи, вільного світу та всього міжнародного порядку, до якого ми звикли.
Ми побачили, як Україна, яку на початку війни багато хто недооцінював, за підтримки Заходу зуміла гідно відповісти на виклик і, попри важкі удари, відбити наступ російських загарбників.
Більше того, ставши на захист демократичної Європи та вільного світу, Україна змінила саму Європу — допомогла їй усвідомити реальну загрозу й почати серйозно до неї готуватися.
Сполучені Штати за президентства Дональда Трампа фактично не допомагали, а, на жаль, лише ускладнювали ситуацію. Його адміністрація прагнула не тільки задобрити режим Путіна, а й укладати з ним вигідні угоди за рахунок інших.
Найгірше ж те, що Трамп наполягає: поступки заради мирної угоди має робити не Росія, а Україна — причому такої угоди, яка влаштовувала б його самого та Путіна.
Президент України Володимир Зеленський разом із провідними європейськими лідерами намагалися якнайкраще впоратися з цією складною ситуацією, однак очевидно, що їхнє розуміння й терпіння швидко вичерпуються.
«Трампе, ти з Україною та Європою (за винятком підступного Орбана в Угорщині та Фіцо у Словаччині) чи хочеш і далі ганьбити репутацію Америки?» — дедалі частіше запитують українці та їхні прихильники.
На щастя, попри чинники, що ускладнюють ситуацію, є й ті, які працюють на користь України.
Через чотири роки після масштабного наступу на Україну, який, за задумом Кремля, мав тривати лише кілька днів і завершитися підняттям російського прапора, Росію з ганебними втратами відкинули назад і довели, що вона значно слабша, ніж вважала сама.
Військові провали — величезні втрати «гарматного м’яса», труднощі з поповненням особового складу, вплив міжнародних санкцій і ізоляції, економічний тиск усередині країни, зростання соціальних проблем, а також нова здатність України завдавати ударів углиб території Росії — там, де це найбільш болісно, — поступово даються взнаки.
На початку 2022 року Путін розраховував на швидку й легку перемогу. Натомість війна перетворилася на пастку для самого Кремля.
Поки Європа все чіткіше усвідомлює загрозу з боку Росії, реальність поступового відсторонення США та необхідність узяти на себе більше відповідальності за власну безпеку й майбутнє — зокрема позбутися ілюзій і залишкової енергетичної залежності від Росії, — Москва змушена більше покладатися на своїх прагматичних, а радше опортуністичних партнерів — Китай, Індію та інших.
Водночас постають важливі питання щодо місця демократичної європейської України в новій системі координат.
У ширшому сенсі йдеться про те, якою має бути нова система безпеки, здатна реагувати на сучасні виклики, створені Росією, і на які Україна своєю героїчною боротьбою вже дала переконливу відповідь.
Отже, через чотири роки після того, як путінська Росія, наслідуючи нацистську Німеччину, здійснила блискавичний напад на мирну Україну й шокувала вільний світ, як ніколи важливо позбутися ілюзій і сумнівів, побачити її злочинні дії такими, якими вони є, та реагувати належним чином.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.