24–25 лютого 2022 року українська реальність обірвалася й перезапустилася водночас. В ті перші дні повномасштабної війни було вирішено негайно відновити Artists Support Ukraine — платформу, створену ще у 2014-му, але тоді передчасну для світу, який не був готовий слухати.
На початку великої війни Instagram став для нас не соцмережею, а рупором. Дорогою між Києвом, Житомиром і Хмельницьким сформувався новий опис платформи та перелік художників; в Ужгороді ми вже мали шаблон сайту. Нам була потрібна платформа для голосу українського мистецтва — і нею став Instagram.
Перший дзвінок з-за кордону надійшов майже одразу: друг із Норвегії запропонував дистанційну виставку. Матеріали, готові до друку, ми надіслали негайно — і вже 7 березня 2022 року експозиція відкрилася у Ставангері. Відтак ми відкрили доступ до всього пакета — щоб будь-хто міг відтворити виставку у себе. За рік понад 20 показів відбулися від Канади до Південної Кореї. Формат Ready-to-Print став нашим ключовим інструментом швидкої міжнародної реакції.
Щороку ми запускаємо новий проєкт — інколи до річниць повномасштабного вторгнення, інколи у партнерствах, що допомагають осмислити наступні злами війни. Так з’явилися Language Exercises разом з USAID у 20 прифронтових інституціях; Words in Flame з ініціативи Bibliotechna Kraina; та The Worst Anniversary, оновлений до четвертої річниці вторгнення у співпраці з EEAS.
Наприкінці січня 2026 з’явилася ідея зробити крок далі. Моя подруга Уляна Онищук, очільниця благодійного фонду Energy Act for Ukraine, запропонувала поєднати виставку зі збором юкоштів. Фонд встановлює сонячні панелі на дахах пошкоджених шкіл і лікарень, щоб ті могли працювати під час відключень. Разом ми вирішили: мистецтво може допомогти реанімаційному відділенню лікарні у Звенигородці на Черкащині.
Наш новий проєкт — Shadow of the Night — народився з цієї зими: з холоду, темряви, блекаутів. Він фіксує два виміри одночасно: щоденний дискомфорт і обмеження, з якими українці стикаються щодня, та — попри все — стійкість і надію.
Коли людина просто проживає досвід, художник здатен його осмислити, пропустити крізь себе — іноді з іронією, іноді з разючою точністю — і передати стан однієї людини або цілої нації.
Сьогодні збирати гроші значно складніше, ніж у 2022-му. Тож виставка — це не «очевидний» інструмент, а експеримент у реальності, де старі механізми втомилися. Водночас у середині січня — після тижнів тиші — художні реакції на енергетичну кризу буквально вибухнули. Щоразу вражає, як мистецька спільнота звучить в унісон, не втрачаючи індивідуальності. Художники працювали в майстернях за мінусових температур; для багатьох творчість стала способом триматися, упоратися з реальністю. Маша Рева іронічно зауважувала, що танець допомагав зігрітися й зосередитися на роботі.
У цій виставці зібрано роботи, що безпосередньо рефлексують на події й водночас поетично осмислюють цей дивний час — інколи з гумором, як у Алевтини Кахідзе, яка зауважує, що під час блекаутів краще видно зорі, а інколи метафорично підкреслюють абсурдність ситуації.
Ми відкриті до відтворення проєкту за кордоном і говоримо мовою фактів: кожні 100 доларів пожертви забезпечують безперервну роботу лікарні на 10 хвилин. Наша мета — сонячна електростанція на даху клініки в Черкаській області.
Цими днями відкриття відбуваються в різних країнах, а мережа партнерств розширюється. Водночас принципово важливо, щоб це не було проєктом заради проєкту, а щоб усі залучені ставали амбасадорами спільної ініціативи. Саме так можливо об’єднати якомога більше людей довкола підтримки та сприяти збереженню більшої кількості життів.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають позиції Kyiv Post.