Нещодавно Борис Джонсон та Емманюель Макрон висунули дві ідеї, які можуть покласти край війні на вигідних для України умовах – можливо, навіть цього року. Якби тільки Європі стало рішучості діяти...
Чотири роки Захід танцював навколо Росії, не бажаючи по-справжньому протистояти кремлівському правителю. І не тільки адміністрація Дональда Трампа з минулого року – з 2022 року європейські уряди обережно висловлювалися та ухилялися від відповіді – настільки обережно, що сама обережність стала великою стратегією.
Тепер з’явилися дві сміливі, але в своїй основі логічні ідеї – і єдині, що можуть бути ефективними як засіб стримування Росії:
Перша: колишній прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон, відданий прихильник України, закликав розгорнути в Україні небойову місію НАТО. Одразу зазвучали звичні виправдання – мантра останніх чотирьох років: «Україна не є членом НАТО, а НАТО існує лише для оборонних цілей». О, і ці війська будуть... під прицілом російської зброї! О, ні!
Друга: президент Франції Емманюель Макрон запропонував механізм спільного використання ядерного щита Франції з зацікавленими європейськими країнами. Сміливий, хоча й політично делікатний крок (адже Франція збереже повний контроль), але, перш за все, ідеальний засіб стримування Росії. Супер! Тож Україна перша в черзі, так? Не зовсім.
За чотири роки після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Європа пройшла довгий шлях, але досі тремтить від страху (іншими, більш елегантними словами, їй бракує рішучості).
Відмовляючись від надійної, видимої присутності НАТО в Україні, європейські уряди дозволяють продовжуватися тій війні, яку, за їхніми словами, вони хочуть закінчити.
На початку 2022 року багато хто на Заході вважав Росію військовою супердержавою. Вторгнення довело протилежне: грандіозне за розмірами, порожнє за виконанням. Західна політика змінилася – від надсилання «Джавелінів» і сумнозвісних німецьких шоломів до надання Україні фінансової допомоги, сучасних артилерійських систем, засобів протиповітряної оборони та розвідданих. Без цього Київ, ймовірно, впав би в лютому 2022 року, і українці це знають і залишаються глибоко вдячними.
Але ця допомога, не встигнувши забезпечити перемогу України, наштовхнулася на перешкоду: Росія почала отримувати важливу економічну підтримку від Китаю, а також зброю від Ірану та Північної Кореї.
Цей розвиток подій мав би спонукати Захід до наступного кроку. Але він його не зробив. Неодноразові прохання президента Зеленського закрити повітряний простір над Україною залишилися без відповіді.
Тепер ми знову опинилися в тій самій ситуації: відмовляючись від надійної, видимої присутності НАТО в Україні, європейські уряди дозволяють продовжуватися тій війні, яку, за їхніми словами, вони хочуть закінчити.
Найбільш чіткою правовою підставою для розгортання НАТО було б офіційне запрошення від України.
Згідно зі статтею 51 Статуту ООН, Київ має право на колективну самооборону, що дозволяє НАТО надавати допомогу без схвалення Ради Безпеки ООН, в якій Росія має право вето.
Інші варіанти включають Коаліцію охочих держав поза командуванням НАТО або моніторингову місію після припинення вогню.
Справжня перешкода
Справжня перешкода – це не законність, а політична воля, тобто її традиційна відсутність через побоювання «ескалації».
Президент Зеленський хоче, щоб миротворці НАТО були поблизу лінії фронту. Борис Джонсон запропонував дещо сміливіше: розгорнути їх зараз, до укладення мирної угоди. Логіка зрозуміла: Кремль калібрує свою агресію трохи нижче того рівня, який, на його думку, спровокує НАТО.
Залишаючи цей поріг абстрактним, можна лише спровокувати подальші випробування – Росія знає, що прямий контакт з НАТО – табу.
Джонсон вже не вперше висунув ідею розгортання військ НАТО, тому не дивно, що критика його останнього заклику швидко повторилася з попередженнями, що неозброєний британський персонал може стати легкою мішенню.
Цю стурбованість можна зрозуміти, але вона підкреслює основну стратегічну помилку, яку Захід ще має виправити: Росія вважає, що НАТО ніколи не ризикне, щоб його війська стали мішенню. Стримування працює лише в тому випадку, якщо ця оцінка зміниться. Якщо, як зазначив президент Джо Байден, ви відмовитеся діяти, Москва продовжуватиме випробовувати межі.
Багатонаціональне розгортання НАТО – явно союзне, а не лише британське, і обмежене небойовими, навчальними, логістичними або моніторинговими функціями – не буде просто театральною виставою. Воно стане потужним сигналом: суверенітет України є центральним для європейської безпеки.
Ядерна парасолька над Україною?
Зараз, коли навіть відправка військ у небойовій ролі викликає побоювання в європейських столицях, можна тільки уявити, який опір там будуть чинити ідеї розширення ядерної парасольки над Україною.
Москва розуміє ескалацію та її наслідки. Однак Європа досі не розуміє цього явища причинно-наслідкового зв’язку: так само, як обмежене розгортання – підкріплене гарантіями самооборони та інтегрованою розвідкою – змусило б росіян двічі подумати, перш ніж атакувати війська НАТО, так і розширення ядерної парасольки над Україною могло б зупинити Росію і навіть змусити Москву переглянути своє утримання Донбасу, де на неї також чинили б тиск Збройні сили України...
Критики кажуть, що сміливі кроки недооцінюють ризик і переоцінюють стримуючий ефект. Однак продиктовані страхом поступові дії не принесли стабільності: Росія продовжує бомбити міста, мобілізувати війська і окопуватися. Уникнення провокацій не зупинило провокацій.
Глибша проблема – європейська надійність
У 2021 році, коли Росія зосередила війська на кордонах України, Захід запропонував лише попередження та санкції. Місяці дебатів про так звану «ескалаційну» зброю свідчили про обережність, а не рішучість, і показали Москві, що випробовування меж не має наслідків.
Захід продемонстрував солідарність і щедрість щодо України, але не стратегічну ясність, яка закінчує війни, а не управляє ними. Зараз, на п’ятому році війни, питання вже не в тому, чи може Україна воювати, а в тому, чи готовий Захід однозначно продемонструвати, що суверенітет України є абсолютним стратегічним імперативом.
Доки ця переконаність не стане очевидною, Москва продовжуватиме випробовувати Захід і бомбардувати Україну.
Погляди авторки статті не обов’язково відповідають позиції Kyiv Post.