Іран називають найбільшою в світі державою-спонсором тероризму, але насправді такою є Росія. Нещодавній удар Ізраїлю та США по іранських лідерів і військових є позитивним розвитком подій. Зарано оголошувати перемогу, але знищення керівництва Тегерана є чудовим початком. Операція США та Ізраїлю також стала серйозним ударом для Владіміра Путіна, оскільки Іран підтримує Росію як основний постачальник зброї.
Його поразка – не просто прикрість для Москви. Кремль змовчав, коли американські війська оточили режим аятоли, або коли США вдарили по іншому союзнику Росії – Венесуелі. Очевидно, що наступним лиходієм, якого слід нейтралізувати, є сама Росія, яка є «Іраном» Європи. Вона запустила по Україні 57 000 іранських ракет і дронів, і Зеленський сказав, що «завжди, коли є рішучість Америки, глобальні злочинці слабшають. Відповідне розуміння має прийти й до росіян також».
Цілі Ізраїлю та США в Ірані
На щастя, ізраїльські та американські бомби зупинили потік балістичних ракет і дронів до Москви, які спустошили Україну. «Пошкодження військово-промислової бази Ірану безпосередньо впливає на здатність Росії підтримувати своє вторгнення [в Україну]. З точки зору Києва, це однозначно добре», – написав головний редактор «Kyiv Post» Богдан Нагайло. – Зниження потенціалу Ірану може вдарити по Кремлю там, де треба. Тегеран надав Росії тисячі дронів «Шахед», які обрушилися на українські міста, знищили електромережі та вбили сотні цивільних. Ісламська Республіка підтримувала воєнну машину Путіна, коли власні заводи Росії не могли встигати за попитом».
Знищення Ірану підриває й геополітичний вплив Путіна. «Путін поставив на карту політичний капітал у відносинах з Іраном, використовуючи їх як доказ того, що Росія ще щось важить на світовій арені. Цей удар принижує Москву, — додав Нагайло. – Військова сила США все ще диктує правила на Близькому Сході, і Росія нічого не може з цим вдіяти. Це відбувається в незручний момент для Путіна, який намагається завоювати прихильність Трампа, коли той коливається між розмовами про «угоду» щодо України та непередбачуваними проявами сили з боку США. Тепер питання в тому, чи виявить Вашингтон таку ж рішучість у підтримці України до перемоги та Росії до поразки. Іранський народ заслуговує на свободу. Так само як і українці».
Факти свідчать, що для нейтралізації Ірану знадобиться більше, ніж бомби. Вбивство аятоли Алі Хаменеї та багатьох його духовних і військових лідерів є корисним, але наступний уряд сформують ті, хто зараз перебуває при владі. Це означає, що іранці залишаються в полоні режиму терору і не можуть вийти на вулиці з вимогою повної зміни режиму, інакше їх розстріляють. Заява Трампа перед початком атак була амбітною, але нереалістичною: «Це буде вашою перемогою. Це, ймовірно, буде ваша єдина можливість за багато поколінь».
The New York Times назвала Трампа «безрозсудним», оскільки його цілі в Ірані не були чітко визначені. Одна з ізраїльських газет теж попередила перед атаками про небезпеку відсутності конкретного плану негайного захоплення контролю: «Систематичне ослаблення військового потенціалу Ірану, головним чином знищення його балістичних ракет і його ядерних об’єктів, безсумнівно, є життєво важливими цілями, досягнення яких може значно зменшити стратегічну загрозу з боку Ірану, але це не гарантує заміни уряду».
Окрім запальної та бажаної риторики Трампа про іранську демократію, мало що може сприяти бажаній зміні режиму. Наразі немає стаціонарних чи мобільних телефонних ліній, які би допомогли організувати «захоплення влади», а обраний наступник – син покійного і суперечливого шаха Реза Пехлеві – не перевірений і потребує підтримки іранських військових. Є побоювання, що в результаті внутрішньої боротьби за владу між безжальними лідерами, що залишилися після аятоли, можливі кілька варіантів розвитку подій: до влади прийде військова хунта, яка буде ще більш репресивною і очолюваною іншим фанатиком; або між ворогуючими фракціями чи етнічними групами може розгорітися громадянська війна, що призведе до роздроблення та нестабільності країни з 93-мільйонним населенням, яка буде експортувати проблеми в усьому регіоні.
The New York Times висловилася прямо: «В Ірані немає жодної опозиційної групи, яка мала б якийсь вплив, що створює глибоку невизначеність щодо подальшого розвитку подій. Аятола Хаменеї мав план наступництва, в якому перевага надавалася духовенству, але американська розвідка вважає, що вакуум влади може призвести до того, що її захоплять радикальні фракції Революційної гвардії. Ризики громадянської війни, внутрішніх розбратів і регіональної нестабільності дуже високі».
Окрім того, війна не закінчилася, оскільки не був ліквідований режим. Ті, хто залишився, мають у запасі ще кілька карт. Одна з них – закриття Ормузької протоки, яке вже спричинило стрімке зростання цін на нафту з відповідною економічною шкодою всьому світу. (Щоб не допустити цього, багаті нафтові держави Перської затоки попередньо домовилися наситити ринки нафтою і таким чином утримати ціни на низькому рівні. Але порушення будуть масштабними). Іншою «картою» може бути розбурхування регіону шляхом розгортання іранських терористичних угруповань в Іраку, Лівані, Сирії та Ємені для створення хаосу. Тегеран вже почав бомбардувати своїх сусідів у Перській затоці у відповідь на їхню підтримку Сполучених Штатів.
ООН, як завжди, виявилася безсилою, оскільки Росія саботує роботу Ради Безпеки, накладаючи вето на будь-які миротворчі зусилля, що стосуються її союзників або жертв. Путін публічно назвав смерть аятоли «вбивством, скоєним із цинічним порушенням усіх норм людської моралі та міжнародного права». Росія використала платформу ООН, щоб засудити американо-ізраїльську військову операцію, ні слова не сказавши про свою власну в Україні: це був «заздалегідь спланований і невиправданий акт збройної агресії проти суверенної та незалежної держави-члена ООН, що порушує основоположні принципи та норми міжнародного права».
Однак ця іранська операція значно сприяла порушенню нинішнього світового порядку. Падіння Тегерана викриває безпідставність претензій Путіна на статус великої держави. Без іранських ракет, дронів і терористів Росія більше не може претендувати на гегемонію на Близькому Сході. Це завадить їй вести війну проти України та Європи. Сподіваємося, що американці та європейці наберуться сміливості, щоб посилити боротьбу українців проти Росії, збільшивши підтримку та санкції, щоб назавжди вивести з ладу російську економіку та військо. Це питання виживання. Колишній прем’єр-міністр Ізраїлю Нафталі Беннет висловив стратегію проти Ірану, яку також слід застосовувати проти ядерної Росії: «Будь-що краще за цей режим, який є глобальним восьминогом терору, що вражає всюди».
Іран — це хороший початок.
Передрук з dianefrancis@substack.com — Даян Френсіс про Америку та світ.
Погляди авторки статті не обов’язково відповідають позиції Kyiv Post.