«Сьогодні 4 березня, — сказав Джабарлі, — але за один день сталося стільки подій, що зазвичай на це пішли б місяці чи роки».
Рамін Джабарлі — соціолог і директор Фонду інклюзивного суспільства, що базується в Сіетлі, — неурядової організації, яка регулярно стежить за ситуацією з правами людини в Ірані. Він розповів Kyiv Post, що з початку повітряних ударів минулої суботи було відключено не тільки інтернет, а й телефонні лінії.
Блекаут – теж поле бою
Всередині Ірану інформація стала і зброєю, і жертвою.
«Справа не тільки в протестах, — сказав Джаббарлі. — Вони не хочуть, щоб інформація швидко поширювалася... Вони хочуть обмежити комунікації».
Як повідомила моніторингова група NetBlocks, що рівень зв’язку в Ірані впав до приблизно 1% від звичайного. Джаббарлі сказав, що деякі відеоматеріали виходять за межі країни через супутникові канали, такі як Starlink, або через пристрої, вивезені з країни, але зауважив, що ці шляхи обмежені та ризиковані.
Син Хаменеї — «найгірший варіант» для наступництва
Найбільш нагальним політичним питанням, за словами Джабарлі, є те, що буде після Хаменеї, а саме чи стабілізує він систему, чи стане ще одним тригером конфлікту.
«Обговорюються різні варіанти. Один із них – син Хаменеї Моджтаба. Інший – онук [першого верховного лідера Ірану Рухолли] Хомейні. Також згадується Хасан Рухані. Найгірший варіант – син Хаменеї», – сказав Джабарлі. Він вважає, що династична передача влади, швидше за все, не відкриє шлях до деескалації, а лише посилить систему.
Міжнародні ЗМІ також називають сина Хаменеї головним претендентом, підкреслюючи його зв’язки з елітними безпековими інститутами та його вплив у клерикальних колах.
Втім, Джабарлі зауважив, що інші претенденти, які вважаються порівняно «реформістськими» чи прагматичними, не гарантують демократизації після років репресій і війни – щонайбільше, це буде тактичне пом’якшення для припинення бойових дій.
КВІР – «держава в державі»
Джабарлі вважає, що систему – навіть обезголовлену – підтримуватиме спеціально створена для цього інституція – Корпус вартових ісламської революції (КВІР):
«Це не просто військова організація. Це все. Це влада. Це держава в державі», – сказав він, зазначивши, що ця «паралельна структура» має глибокий вплив на розвідку, внутрішню безпеку та економіку, в тому числі на великі інфраструктурні проєкти та контракти на «мегапроєкти».
За його словами, авторитарні системи часто створюють елітні паралельні сили тому, що найбільше значення для них має лояльність.
«Це модель, яку люблять авторитарні режими – вона може витримати перестановки в уряді або гнів громадськості, тому що створена для захисту ядра», – сказав Джабарлі.
«Держава ще існує» – але можуть рости тріщини
Джабарлі зауважив, що попри шок від ударів по керівництву Ірану, воно не перестало функціонувати.
«Влада все ще існує, – сказав він. – Тривають контрудари. Триває життя. Адміністрація ще не впала».
Репортаж CNN і «курдський варіант»
Джабарлі сказав, що бачив репортажі – в тому числі на CNN – про те, що ведуться переговори з курдськими збройними угрупованнями, і що зовнішні актори можуть спробувати використати їхню силу для прискорення зміни режиму без розгортання великої кількості іноземних військ.
«Я бачу високу ймовірність, що це призведе до громадянської війни», – сказав він, попередивши, що збройні угруповання не обмежуватимуться лише атаками на представників режиму. Отримавши владу, вони можуть переслідувати власні політичні і навіть територіальні цілі, включно з захопленням міст у спірних районах.
«Вони не будуть просто тероризувати чиновників, – сказав він. – У них є свої цілі – вони можуть окупувати міста».
Він також припустив, що цілі США та Ізраїлю можуть розходитися. Для Сполучених Штатів, за його словами, пріоритетом може бути усунення іранського керівництва, а для Ізраїлю – зміна балансу сил у регіоні, тож він може розглядати курдські сили як інструмент у цій ширшій стратегії.
Святкування діаспори реальні, але не репрезентативні
Джабарлі зазначив, що святкування в іранській діаспорі були реальними, особливо в Лос-Анджелесі, але вони не демонструють послідовну, єдину політичну альтернативу для Ірану.
«Діаспора не є репрезентативною для населення Ірану», – сказав він.
За його словами, іранську громаду в США значною мірою сформували біженці після 1979 року, особливо ті, що виїхали під час Ісламської революції та оселилися в Південній Каліфорнії.
«Якщо подивитися на хвилі міграції, особливо під час Ісламської революції, то багато з тих, що приїхали, особливо до Лос-Анджелеса, були прихильниками Пехлеві», – сказав він, додавши, що пізніші іранські іммігранти та молодші покоління живуть у тій самій громаді.
На думку Джабарлі, це пояснює, чому в протестах і мітингах діаспори часто помітні промонархічні настрої. Але він провів чітке розмежування між святкуванням падіння ненависного лідера і згодою щодо того, що має замінити систему.
«Люди радіють, що диктатор усунутий, – сказав він. – Але це не означає, що вони одностайні щодо того, що буде далі».
Він також зазначив, що не всі іранці в Америці відвідують пов’язані з Пехлеві заходи, оскільки багато хто вважає його «неправильною альтернативою» і з обережністю ставиться до людини, яка не один десяток років живе межами Ірану.
«Бажати повалення режиму – це не те саме, що знати, чого ти хочеш після цього», – сказав Джабарлі, додавши, що ескалація конфлікту виглядає неминучою. Втім, він висловив сподівання, що майбутнє Ірану визначатиме не зброя, а політика, адже після десятиліть репресій його народ заслуговує на краще життя.