Є розмови, які здаються «не на часі».
Особливо в країні, що вже чотири роки живе у повномасштабній війні — а насправді дванадцять. Коли горизонт мислення звузився до «святкуємо, що сьогодні живі», розмови про спадкоємність і майбутні покоління можуть здаватися недоречними.
Але що довше я спостерігаю за українськими підприємцями, родинами й меценатами, то чіткіше розумію: саме зараз ця розмова не просто доречна — вона необхідна.
Спадкоємність в Україні: не нове, а перерване
Говорячи про українські традиції спадкоємності, зазвичай згадують родину Терещенків — передусім у контексті меценатства. Але я пропоную подивитися на них інакше: як на родину, яка збудувала цілісну систему управління сімейним капіталом, максимально наближену до того, що сьогодні ми називаємо family office.
Цукрова імперія Терещенків від самого початку була родинною справою — у буквальному сенсі. Артемій Терещенко та його сини разом формували стратегію, розвивали виробництво, вели торговельні операції. Ключові активи оформлювалися як сімейні акціонерні товариства. Паї належали виключно членам роду і не виходили на вільний ринок.
Це означає просту річ: капітал одразу мислився не як приватна власність однієї людини, а як спільний ресурс родини. Ресурс, яким потрібно управляти, зберігати й передавати.
Сини з юності входили в управління справами. Вони не просто «успадковували бізнес» — вони опановували комерцію, відповідальність, логіку рішень. Це була передача не лише активів, а й компетенцій управління капіталом — ключова ознака довготривалої спадкоємності.
Не менш важливим був нематеріальний рівень. Родинний девіз «Прагнення до суспільної користі» задавав рамку того, що означає володіти капіталом. Бути Терещенком означало не лише володіти, а відповідати — перед містом, суспільством, майбутнім.
У наступних поколіннях ця логіка не зникла, а трансформувалася. Хтось із родини зосереджувався на промисловості, хтось — на політиці, хтось — на культурних проєктах. Частина фінансового капіталу свідомо конвертувалася в культурний, освітній, інституційний та філантропічний — у ті активи, які живуть довше за ринки й режими.
Родина діяла як портфель комплементарних талантів, об’єднаних спільною стратегією. Те, що сьогодні ми називаємо family governance, у Терещенків існувало інтуїтивно, але системно.
Для розуміння сьогоднішнього контексту важливо: ця модель не вичерпала себе внутрішньо. Її було насильницько перервано. Йдеться не про природний занепад, а про розрив історії.
Розрив традиції: березень 1919
Радянська система забрала у людей не лише приватну власність. Вона витіснила з суспільства саму культуру довгострокового мислення в межах приватного капіталу.
Березень 1919 року. Декрет РНК України «Про скасування спадкування». Цим декретом було повністю скасовано право спадкування на все майно на території УСРР. Будь-які спадкові права на майно вартістю понад 10 000 карбованців скасовувалися повністю. Майно меншої вартості могло передаватися лише на праві користування, і лише окремим членам родини — за умови їх непрацездатності та нужденності.
Інакше кажучи, перехід права власності між поколіннями став юридично неможливим. Це був початок системного демонтажу самого уявлення про спадкоємність і відповідальність перед майбутнім.
Коли активи можуть бути вилучені в будь-який момент, логіка рішень неминуче змінюється. Раціональнішим стає витратити тут і зараз, ніж будувати на десятиліття вперед. Капітал перестає бути тим, що зберігають і передають. Натомість формується побутова культура: «краще витратити, ніж втратити», «не висовуйся», «про гроші не говорять».
Втім, нематеріальний спадок виявився значно складнішим для знищення. Навіть у найжорсткіших умовах він зберігався завдяки людям і спільнотам. Історичні наративи Грушевського, інституційна пам’ять Наукового товариства імені Шевченка, культурний код Розстріляного відродження, етична спадщина шістдесятників — усе це пережило репресії та ліквідацію формальних структур.
Людей знищували. Інституції закривали. Але сенси й культура передавалися далі — через учнів, родини, неформальні мережі.
Тихе відродження
Сьогодні українці відновлюють традицію спадкоємності — часто інтуїтивно, без назв і чітких рамок. Люди мислять не лише про дітей тут і зараз, а про їхнє майбутнє. Не лише про дітей, а про внуків. Не лише про себе, а про «після себе» — у масштабі родини, бізнесу, країни.
Я дедалі частіше бачу людей, які попри всі складнощі роблять бунтарський вибір — встати і зробити крок уперед, щоби створити зміну. Сучасна спадкоємність в Україні часто ширша за родину. Вона включає ком’юніті й формування історії.
Family office в українському сенсі
І тут виникає природне запитання: якщо ми повертаємо мислення поколіннями — то які інструменти для цього існують сьогодні?
У нашому контексті family office — це не офіс і не юридична конструкція. Це система мислення та домовленостей, яка переводить капітал у довгий часовий горизонт.
Він починається там, де підприємець уперше фіксує не бізнес-план, а сімейні цінності й мрії; де родина говорить не про «скільки заробили», а про «що хочемо залишити після себе»; де людина чесно запитує себе: що я насправді хочу передати дітям?
У певний момент з’являється ще одне ключове усвідомлення: найбільший капітал — це люди. І не лише партнери чи співробітники, а члени родини як носії унікальних талантів. Поєднання цих талантів створює синергію, здатну працювати в іншому масштабі часу.
Поширена помилка — вважати, що family office актуальний лише для великих статків. Я переконана, що це хибний підхід. Ми говоримо про напрям мислення, а не фінансову категорію.
Капітал створюється не тоді, коли грошей стає більше. А тоді, коли змінюється логіка рішень.
Погляд у рід як точка опори
Одна з важливих трансформацій, яку проходить сьогодні українське суспільство, — це переосмислення власного коріння. Через травматичний досвід ХХ століття ми часто знецінюємо попередні покоління, не бачачи, що саме вони нам передали. Але якщо ми не цінуємо те, що маємо, ми не будемо знати, що берегти та примножувати.
Уважний погляд у минуле дозволяє побачити як таланти, знання, навички й активи мали бути виплекані, щоб дійти до нас. Це і є нематеріальний капітал — ціннісний фундамент. Та опора, яка дає можливість знати, що ви починаєте не з нуля.
Турбулентність як точка сили
З 2019 року ми активно будуємо стратегію family office. Це надзвичайно цікава тема, і я давно думала, що було би непогано нею ділитися з українцями.
Цього року, коли часи стали ще складнішими, коли у багатьох горизонт обмежився «до завтра», я зрозуміла, що просто не маю права мовчати. Що мушу ділитися новим поглядом на джерело сили.
Адже саме в складні часи мислення більш широкими горизонтами — «до онуків і правнуків» — дозволяє змінити енергію, дає нового сенсу і наповнює джерелом сили. Саме в цей момент бізнес перестає бути самоціллю. І починається розмова про капітал — про справжнє майбутнє.
У наступних матеріалах я розкрию більше практичних аспектів family office: як перейти від мислення бізнесмена до мислення власника капіталу, чотири стовпи капіталу, family governance в українських реаліях. Якщо тема резонує — продовження буде.