Супротивники Росії давно сподіваються, що режим Путіна розвалиться. Але нещодавня реструктуризація Національної гвардії Росії свідчить про консолідовані зусилля, спрямовані на запобігання такому розвитку подій.
На п’ятому році повномасштабного вторгнення в Україну російський президент Владімір Путін залишається при владі, а Кремль зосереджується не тільки на полі бою, а й на стабільності режиму.
У лютому 2026 року Путін підписав указ про реструктуризацію Російської національної гвардії – Росгвардії, яка стала силою з власним паралельним «Генеральним штабом» і автономною відповідальністю за оперативне планування, координацію розвідки та оцінку військових загроз.
Віднині Росгвардія підпорядковується безпосередньо Раді Безпеки, яку очолює Путін. Головнокомандувачем Росгвардії залишився його давній соратник Віктор Золотов, який працював у його особистій охороні під час його перших двох президентських термінів і на посаді прем’єр-міністра з 2010 по 2013 рік.
Ця структурна зміна в архітектурі внутрішньої безпеки режиму Путіна свідчить про підготовку Кремля готується до потенційної внутрішньої нестабільності. Створена в 2016 році для боротьби з масовими заворушеннями, Росгвардія перетворилася на паралельну армію з важким озброєнням. Те, що почалося як консолідація внутрішніх сил безпеки, поступово перетворилося на вертикально підпорядковану силу, призначену для виконання функцій, що виходять за межі традиційних поліцейських повноважень. Реформа лютого 2026 року формалізувала цю еволюцію, ще міцніше вбудувавши Росгвардію в президентський ланцюг командування та посиливши її роль як гаранта не лише громадського порядку, а й безпеки режиму.
Структурно Росгвардія все більше нагадує іранський Корпус вартових ісламської революції (КВІР), призначений не тільки для внутрішньої стабілізації, а й для захисту режиму.
Еволюція Росгвардії прискорилася після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року. Її підрозділи увійшли в Україну разом із регулярними військами, оскільки Москва очікувала швидкого встановлення контролю над територією, на якій окупаційні сили мали за необхідності придушувати спротив населення.
Після бунту ПВК «Вагнера» в червні 2023 року Кремль посилив мілітаризацію Росгвардії. У серпні Путін підписав закон, який офіційно дозволив Росгвардії отримувати важке озброєння, в тому числі артилерію і бронетехніку. Ця інституційна реакція на вразливість внутрішньої безпеки, яку виявив бунт, ознаменувала подальше підвищення статусу Росгвардії в ієрархії силових органів режиму Путіна.
Після законодавчих змін у 2023 році та подальшого розширення сил, у вересні 2025 року Золотов підтвердив, що Росгвардія інтегрувала в свій арсенал танки, протитанкову артилерію, самохідні артилерійські установки та реактивні системи залпового вогню. Наразі її особовий склад налічує приблизно 370 000 одиниць, і планується його подальше збільшення.
Вона діє як всередині Росії, так і на окупованих територіях України і структурно все більше нагадує іранський Корпус вартових ісламської революції (КВІР), призначений не тільки для внутрішньої стабілізації, а й для захисту режиму.
Як і КВІР, Росгвардія діє як гібридна структура, поєднуючи можливості внутрішнього придушення зі здатністю функціонувати в умовах конфліктів високої інтенсивності за кордоном. В обох випадках ця сила інституційно відокремлена від регулярних збройних сил і безпосередньо підпорядкована вищій політичній владі для забезпечення стабільності режиму.
Останні події в Ірані демонструють, як такі паралельні формування функціонують під час внутрішніх заворушень. Під час великих хвиль протестів і соціальних заворушень КВІР діяла не лише як сила придушення заворушень, а й як гарант згуртованості еліти та виживання режиму. У той час як регулярні армійські підрозділи мали завдання охороняти стратегічну інфраструктуру та підтримувати територіальну оборону, КВІР взяв на себе основну відповідальність за стабілізацію внутрішньої ситуації, посилаючись на необхідність захищати державу від організованої ззовні дестабілізації. У цьому сенсі інституційне зміцнення Росгвардії відображає подібне передбачення внутрішньої нестабільності та свідоме надання переваги ізольованій силовій владі.
Пріоритет ізоляції режиму над оперативною консолідацією свідчить про чіткий акцент на захисті від державного перевороту.
Зміцнивши цей паралельний ланцюг командування, Путін створив противагу в силовому апараті, яка може діяти незалежно від інших військових інституцій і, за необхідності, обмежувати їх. Пріоритет ізоляції режиму над оперативною консолідацією свідчить про чіткий акцент на захисті від державного перевороту. У майбутній кризі Кремль, ймовірно, покладатиметься на політично лояльні сили, командна структура яких залишається вбудованою в президентську вертикаль і діє через командну структуру, безпосередньо підпорядковану президенту.
Розширення повноважень Росгвардії помітне й на окупованих територіях України. З 2022 року Москва використовує підрозділи Росгвардії для боротьби проти партизанів і опозиції, фільтраційних заходів і псевдовиборів. За українськими оцінками, на початку 2024 року в окупованих регіонах було розгорнуто понад 35 000 росгвардійців. Їхні бригади й тактичні групи оснащені бронетехнікою та артилерійськими системами. Більше того, Кремль продовжує посилювати свою присутність на окупованих територіях. Наприклад, у лютому 2026 року Кремль розгорнув додаткові підрозділи Росгвардії поблизу адміністративних об’єктів і вздовж ключових маршрутів для посилення безпеки та інфраструктури регіону в окупованих частинах Запорізької області.
Тому посилення впливу Росгвардії слід розуміти як прагнення Путіна захистити свій режим від потенційного невдоволення всередині країни та на окупованих територіях України. Розширюючи військові можливості цієї паралельної структури та вбудовуючи її сили безпосередньо в президентську вертикаль влади, Кремль посилює ізоляцію своєї силової системи в умовах тривалої війни.
Трансформація Росгвардії свідчить про те, що режим Путіна не тільки готується до потенційної внутрішньої нестабільності, а й визнає, що тривала війна збільшує структурні ризики в його власній системі. Вона може мінімізувати ймовірність раптового розколу еліти і свідчить про те, що Кремль активно убезпечує свій режим від внутрішньої нестабільності. Це не є ознакою слабкості Путіна, а демонструє його рішучість посилити механізми придушення будь-яких форм внутрішнього невдоволення.
Погляди авторів статті не обов’язково відповідають позиції Kyiv Post.