Президент Росії Владімір Путін запропонував використати тісні зв’язки Москви з Іраном, щоб «відновити спокій» на Близькому Сході після ударів США та Ізраїлю по Ірану, які він назвав «неспровокованою агресією». Фактично Путін намагається виступити в новій для себе ролі — світового миротворця.
Схоже, ця стратегія дає результат. У понеділок президент Дональд Трамп провів телефонну розмову з Путіним — першу від початку війни з Іраном. Як повідомив радник російського президента з міжнародних питань Юрій Ушаков, Путін «висловив кілька ідей щодо швидкого політичного і дипломатичного врегулювання», спираючись на власні переговори з іранськими та арабськими лідерами країн Перської затоки.
Іронія тут очевидна. У той самий час Москва передає Ірану розвідувальні дані, які допомагають йому наводити удари по американських військових об’єктах. Вона також може постачати зброю — якщо так трактувати заяву міністра закордонних справ Ірану про те, що Росія підтримує Тегеран «політично та в інший спосіб».
Бачити, як Москва береться «відновлювати спокій», — це ніби спостерігати, як палій добровільно записується в пожежники.
Напередодні конфлікту Вашингтон відмахнувся від Росії, а російські високопосадовці тим часом заявляли, що США «дуже погано» справляються із ситуацією навколо Ірану. Це не перша спроба Путіна виступити посередником. Під час телефонної розмови з президентом Трампом у червні 2025 року він також пропонував свої посередницькі послуги.
Тоді ж Кремль знову заявив про готовність прийняти іранський уран у межах можливої ядерної угоди. Трамп відкинув цю пропозицію, сказавши: «Владімір подзвонив мені. Він запитав: “Чи можу я допомогти тобі з Іраном?” Я відповів: “Ні, мені не потрібна допомога з Іраном. Мені потрібна допомога, щоб розібратися з тобою”».
То чому Путін так наполегливо намагається виступити світовим миротворцем? Після років поглиблення зв’язків із Тегераном спроби Москви «відновлювати спокій» виглядають так, ніби палій добровільно зголошується працювати пожежником.
Пропозиція Росії пов’язана не так із прагненням до миру, як із бажанням посилити власний вплив. Путін знову намагається виступити людиною, яка нібито має особливий підхід до Ірану — так само, як це було під час переговорів щодо іранської ядерної програми за президентства Барака Обами.
Організовуючи переговори та сприяючи перемир’ям, Москва прагне закріпити за собою роль незамінного дипломатичного гравця і показати себе одним із тих, хто ухвалює ключові рішення у світовій політиці, підкріплюючи свої претензії на статус великої держави. Участь у переговорах дала б Росії змогу впливати на політичні домовленості, зберегти при владі в Ірані дружній уряд і забезпечити результати, вигідні для її інтересів.
З огляду на глухий кут у переговорах щодо України Москва може піти на поступки щодо деяких «червоних ліній» свого союзника Ірану в обмін на вигідніші умови в українському питанні, водночас намагаючись поліпшити відносини зі США. Іншими словами, Кремль цинічно використовує і Вашингтон, і Тегеран як розмінні монети, щоб отримати більше поступок у триваючих переговорах щодо України.
Росія вже давно намагається виставити себе неупередженим посередником у різних конфліктах — від громадянських воєн у Сирії, Лівії, Афганістані та Центральноафриканській Республіці до протистояння між Ізраїлем і Палестиною, а також конфлікту в Нагірному Карабасі між Вірменією та Азербайджаном.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році партнерство Москви й Тегерана помітно зміцніло: Іран постачав дрони, а Росія пропонувала оборонну співпрацю, зокрема можливі поставки винищувачів Су-35. Однак залежність Москви від Ірану поступово зменшилася — тепер значно більшу роль у підтримці російської воєнної кампанії відіграють Китай і Північна Корея.
Між 27 грудня і 1 січня російські та білоруські транспортні літаки Іл-76 здійснювали рейси до Тегерана з невідомим вантажем на борту. Це свідчить про те, що військова співпраця триває, хоча її масштаби обмежені. Іран може звернутися до Росії по допомогу у відновленні системи протиповітряної оборони, однак це потребуватиме часу, а Москва наразі зосереджена передусім на власних потребах у війні проти України.
Москві не довіряють, і вона не демонструє наміру виступати чесним посередником на Близькому Сході. Активність Владіміра Путіна пов’язана не так із прагненням до миру, як із намаганням перекроїти відносини між США та Росією на умовах, вигідних Кремлю.
Не варто піддаватися цій дипломатичній виставі. Цей розрахунок Кремля — спроба посилити власні важелі впливу, а не дипломатія. Дозволити Москві виступати посередником означало б фактично винагородити таку стратегію — це все одно що віддати ключі від дому злодієві.
Погляди авторів статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.