У Верховній Раді назріває бунт: частина депутатів може скласти мандати

У парламенті фіксують ризик масового складання мандатів серед депутатів монобільшості. Це може поставити під загрозу стабільність роботи Верховної Ради.

Верховна Рада, схоже, стикається з найсерйознішою кризою за останні роки, що загрожує джерелу стабільної підтримки президента Володимира Зеленського, яке може незабаром зникнути. Про це говорять як фракційні, так і позафракційні депутати.

Те, що десятки депутатів готові скласти свої мандати, потенційно може загрожувати монобільшості у Верховній Раді, або навіть спричинити законодавчу, якщо не конституційну, кризу.

То що ж за цим стоїть? Втома? Шантаж? Деморалізація? Або щось більш зловісне – шантаж, який гарантує продовження нібито підпільного фінансування?

Що сталося

Приводом для занепокоєння стала заява першого заступника голови партії Зеленського «Слуга народу» Андрія Мотовиловця.

В інтерв’ю Forbes він заявив, що деякі депутати розглядають можливість складання мандатів.

За його словами, «близько 40 депутатів» можуть піти з Верховної Ради. І, ймовірно, вони вже написали заяви.

Мотовиловець пов’язує це з кількома факторами. Одним із головних є страх перед антикорупційними органами. Він відкрито заявляє, що депутати бояться потрапити під розслідування антикорупційних органів — Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), — і тому уникають активної участі в голосуванні.

Ще одним фактором, за його словами, є внутрішні перетворення у партії. За його словами, «Слуга народу» втратила своє так зване «ядро» — групу депутатів, на яких керівництво могло надійно розраховувати під час голосувань. Якщо раніше їх було близько 180, то зараз — не більше 111.

Це свідчить не лише про потенційний відтік, а й про серйозну кризу дисципліни та керованості всередині найбільшої фракції.

Ще красномовнішою є емоційна оцінка ситуації, яку висловив  Мотовиловець: «Втома, помножена на розгубленість і страх…»

На його думку, саме це, по суті, характеризує психологічний стан деяких депутатів.

Народний депутат Олександр Юрченко, який був обраний за списком  «Слуги народу», але згодом вийшов із партії, висловився ще різкіше. За його словами, масштаб проблеми може бути навіть більшим, а саме: скласти мандати готові не 40 депутатів, а «кілька десятків… від 50 до 60».

Юрченко стверджує, що деякі депутати вже підготували заяви.

На відміну від Мотовиловця, він наголошує не лише на страху перед правоохоронними органами, а й на більш «повсякденних» причинах:

  • втома від тривалої роботи у Верховній Раді;
  • незадоволення розміром зарплатні;
  • загальне вигорання.

Однак представники партії президента вважають твердження Юрченка сумнівним і наголошують, що він не має доступу до актуальної внутрішньої інформації.

Наразі ніхто не бачив жодної заяви від жодного депутата про складання мандата.

Тому, як повідомило виданню Kyiv Post джерело в більшості, заява Мотовиловця може бути не стільки констатацією факту, скільки погрозою або попередженням владі.

Адже не секрет, що багато депутатів від більшості незадоволені взаємодією влади з Верховною Радою, яку Офіс президента навряд чи вважає незалежною структурою. Про це свідчили безрезультатні зустрічі президента з депутатами від його власної партії, які зосереджувалися на Андрієві Єрмаку – багаторічному керівникові Офісу президента – до його відставки наприкінці 2025 року.

«Усі втомилися, і багато хто незадоволений. Багато хто вважає, що їх не цінують належним чином», — каже один із депутатів.

І не секрет, що більшість членів партії «Слуга народу» — не професійні політики.

У 2019 році багато хто з них був обраний до Верховної Ради на тлі шаленої популярності Зеленського, хоча вони не мали політичного досвіду, займалися малим бізнесом або громадською діяльністю і навряд чи уявляли собі масштаб відповідальності та те, як довго їм доведеться її нести.

Не всі виявилися готовими до історичних викликів, що постали перед Україною.

А роль законодавчої влади залишається вирішальною – саме ця інституція  ухвалює закони і резолюції та ратифікує угоди, від яких залежать міжнародні відносини, фінансування армії та соціальної сфери, питання відновлення тощо.

Антикорупційний тиск: чому НАБУ взялося за депутатів

Однак, окрім втоми, у словах Мотовиловця простежується ще один ключовий фактор – страх перед розслідуваннями антикорупційних структур.

НАБУ є найефективнішим українським правоохоронним органом. На відміну від інших, це єдиний орган, який проводить розслідування щодо представників чинного уряду. Такого в історії України ще не було.

Наразі кілька десятків депутатів президентської партії «Слуга народу» перебувають під підозрою у корупції разом із деякими міністрами, такими як міністри енергетики та юстиції.

Мотовиловець вважає, що головною причиною проблем із голосуванням є саме страх деяких депутатів перед антикорупційними органами. Він пояснює, що з початку року п’ять народних депутатів потрапили під підозру НАБУ та САП.

Чому? За даними антикорупційних органів, вони могли отримувати від 2 000 до 20 000 доларів на місяць за голосування за певні законопроєкти. За даними НАБУ, епізоди такого роду сягають 2021 року, тобто ще до повномасштабного вторгнення Росії.

Мотовиловець повідомив, що в рамках цього розслідування на допит були викликані 17 депутатів від монобільшості.

НАБУ зазначило, що причетних до справи депутатів більше, і уточнило, що наразі ці 17 депутатів – у статусі свідків, і що розслідування триває.

За словами Мотовиловця, тепер керівництву партії стало набагато складніше забезпечувати голоси. Навіть за важливі законопроєкти.

В такому контексті погрози скласти мандати виглядають як шантаж: немає захисту від антикорупційних органів — немає голосування.

Вже є попередні приклади. Наприклад, раніше члени партії Юлії Тимошенко «Батьківщина» були стабільним союзником більшості, але після того, як  кілька місяців тому НАБУ звинуватило Тимошенко у хабарництві – отриманні грошей за голосування – союз розпався.

Зараз Зеленський може розраховувати лише на членів партії «Слуга народу», яких у Раді стає все менше, та на ситуативних союзників серед позафракційних депутатів. І далеко не завжди вдається зібрати необхідні для ухвалення законів 226 голосів.

Причини: системна криза чи інформаційне перебільшення?

Чутки про те, що депутати беруть хабарі, тобто «додаткові виплати» за голосування за певні закони, ходять вже не перший рік.

Проблема в тому, що з 1991 року народні депутати сидять на «голодному пайку». Ще з часів СРСР вважалося, що бути депутатом — це не професійна діяльність, а почесне звання, а отже, законодавцю не потрібна висока зарплатня.

І справді, наразі офіційна зарплатня народного депутата становить 30 000 грн (близько 700 доларів). Це надзвичайно мало.

Однак їхні реальні доходи набагато вищі. Це підтверджують дорогі автомобілі та маса незадекларованої нерухомості вартістю в сотні тисяч доларів, яку виявляє НАБУ.

Депутати, завдяки своїм повноваженням, мають багато можливостей для «тіньових» заробітків – приховане лобіювання або, навпаки, саботування законів, допомога у вирішенні питань в округах – із землею, бізнесом тощо, за гроші чи «відкати» тощо.

Самі політичні лідери також розуміють – людина не може адекватно ухвалювати закони на мільярди доларів, якщо живе на 700 доларів на місяць.

Саме тому у Верховній Раді постійно йдуть розмови про неофіційні додаткові виплати депутатам. Готівкою – у «конвертах». Або про отримання грошей за голосування за певні закони – як «премії».

Хвалитися цим було модно ще за часів президента Віктора Януковича. Наразі наслідків за це зазнала лише Юлія Тимошенко.

Все це свідчить про те, що законодавча влада України потребує кардинальних змін. Щоб викорінити проблему, необхідно усунути її джерело – низькі офіційні зарплати депутатів, які ухвалюють закони на мільярди доларів.

Однак серед українців, які традиційно мають вкрай негативне ставлення до своїх обранців, ідея підвищення зарплат депутатів (особливо під час війни, коли зарплати військових дуже низькі) є надзвичайно непопулярною.

Нещодавнє збільшення фінансування діяльності депутатів, без якого їхня робота неможлива (компенсація за відрядження, витрати на помічників та юристів тощо), викликало таку хвилю невдоволення громадськості, що проурядові оратори навіть не намагалися це виправдовувати.

Окрім того, очевидно, що офіційні, відкриті зарплати зробили б депутатів більш незалежними, на відміну від випадків, коли вони беруть гроші за голосування, стаючи співучасниками потенційного розслідування.

Але поки що ситуація залишається такою, як є. А невдоволення всередині законодавчого органу натякає на подальші неприємності.