Через чотири роки після початку повномасштабного вторгнення Росії Україна одночасно виснажується і відновлюється, зазнає втрат і шукає нові рішення. Країна перебуває під потужним військовим, економічним і демографічним тиском. Попри це, її соціально-економічна система розвивається, а державне управління поступово змінюється під впливом як громадянського суспільства, так і Європейського Союзу.
Водночас у 2025 році різко зросли втрати серед цивільних — загинули 2 514 людей, ще 12 142 дістали поранення. Це зробило рік найсмертоноснішим для цивільного населення після 2022-го. Попри це, готовність суспільства витримувати війну залишається вражаюче стабільною: на початку 2026 року близько двох третин українців заявляли, що готові жити в умовах війни «стільки, скільки буде потрібно». Ба більше, довгостроковий оптимізм щодо майбутнього країни не зменшується, а зростає — попри особливо інтенсивну російську кампанію терору проти цивільних.
Чи є ці настрої проявом емоційного піднесення, чи вони ґрунтуються на реальних змінах? Як довго стійкість суспільства зможе підтримувати здатність країни воювати — і чи достатньо цього для перемоги?
Військова динаміка
Від початку повномасштабної війни з 2022 року загинули приблизно 55 тисяч українських військових. У 2025 році бойові дії здебільшого мали позиційний характер, а просування Росії давалося їй дорогою ціною: у середньому захоплення одного квадратного кілометра української території коштувало 93 загиблих і поранених. Хронічна нестача особового складу залишається однією з ключових проблем як для України, так і для Росії.
Попри значний тиск на бюджет, витрати України на оборону продовжують зростати. У 2026 році країна, як очікується, ухвалить рекордний оборонний бюджет у 2,8 трлн грн (27,2% ВВП), що може вивести її на 20-те місце у світі за обсягами військових витрат.
Більшість внутрішніх доходів і запозичень спрямовуватимуть на зарплати військовим, закупівлю озброєння, військову логістику, формування резервів та інші потреби оборони.
Водночас Україна нарощує власний оборонно-промисловий комплекс. Країна стала одним із лідерів у розробці недорогих дронів і крилатих ракет, а також розширює співпрацю з партнерами в різних сегментах озброєння.
У Раді національної безпеки і оборони прогнозують, що у 2026 році спроможності української оборонної промисловості майже подвояться.
Згідно з новим підходом, який нині впроваджується, частину продукції планують спрямовувати на контрольований експорт до дружніх країн — як інструмент самофінансування оборонно-промислового комплексу.
Навіть за умов зростання виробництва дронів до понад 7 мільйонів одиниць Україна все ще стикається з серйозними прогалинами у спроможностях. Йдеться, зокрема, про нестачу систем протиповітряної оборони — як на фронті, так і в тилу, особливо для захисту енергетичної інфраструктури; брак засобів протидії новим російським дронам на оптоволокні; а також постійну складність утримання лінії фронту.
За даними Міністерства оборони України, для забезпечення достатньої кількості систем ППО та боєприпасів у 2026 році знадобиться близько $120 мільярдів. Половину цієї суми планують покрити за рахунок державного бюджету та кредитів ЄС, тоді як ще $60 мільярдів мають надійти у вигляді безпекової допомоги від союзників.
Воєнна економіка
Після різкого спаду українська економіка змогла частково стабілізуватися. У 2022 році вона пережила глибоке падіння, а вже у 2023-му почалося відновлення. Попри війну та цілеспрямоване руйнування інфраструктури, обсяги виробництва відтоді залишаються відносно стабільними.
У 2025 році зростання реального ВВП сповільнилося приблизно до 2% через збереження безпекових ризиків, втрати інфраструктури та виробничих потужностей, дефіцит електроенергії та брак робочої сили.
Зовнішня торгівля відображає цей тиск: дефіцит зріс, оскільки імпорт досяг $84,8 мільярда — удвічі більше за експорт. Водночас інфляція у 2025 році залишалася відносно помірною — близько 8%.
У порівнянні з 2024 роком загалом покращилися настрої бізнесу та споживачів, що свідчить: суспільство й економіка поступово адаптуються до умов війни, а не просто завмирають.
У 2026 році Національний банк України прогнозує зростання економіки на рівні 1,8%, тоді як Міністерство економіки зберігає орієнтир у 2,5%. Інфляція очікується на рівні 7,5%, тобто зростання цін сповільнюватиметься порівняно з 2025 роком. За оцінкою МВФ у звіті за 2025 рік, державний борг України сягне піку у 2026 році — понад 110% ВВП — після чого почне знижуватися.
Стабілізація значною мірою тримається на зовнішньому фінансуванні. Міжнародна підтримка — передусім від ЄС та його держав-членів — стала одним із ключових факторів для бюджету й економіки України.
У 2025 році доходи держбюджету номінально зросли на 21%, а обсяг міжнародної фінансової допомоги сягнув $52,4 мільярда і покрив 95% дефіциту. Загалом із 2022 року Україна отримала €73 мільярди від ЄС і €46,6 мільярда від США.
У 2025 році пряму військову й невійськову допомогу США було припинено, і тепер американське озброєння для України закуповують європейські країни.
Дефіцит робочої сили дедалі більше обмежує можливості українського бізнесу. Через мобілізацію та еміграцію бракує кваліфікованих працівників, тому компанії змушені або шукати кадри за кордоном, або активніше впроваджувати автоматизацію.
Ця проблема вже має системний характер, а не тимчасовий. Водночас зростання зарплат створює додатковий тиск на бізнес, впливає на інфляцію і послаблює конкурентоспроможність.
Водночас деякі аналітики бачать і можливі позитивні наслідки: менше промислове навантаження може бути корисним для довкілля, а скорочення населення — відкрити більше можливостей для тих, хто залишається.
Демографічні тенденції
Війна загострила демографічні тенденції, які проявлялися в Україні ще до 2022 року і були типовими для пострадянських країн. За оцінками Forbes Ukraine, нині на підконтрольній уряду території проживає близько 30,5 мільйона людей — приблизно на 7 мільйонів менше, ніж за офіційними даними 2019 року.
Ще до повномасштабного вторгнення середній вік українців (близько 42–43 років) був одним із найвищих серед пострадянських країн. Після різкого падіння народжуваності на 25% у 2022 році спад поступово сповільнився — до 6% у 2024-му і 4,5% у 2025-му.
Втім, навіть у 2025 році смертність суттєво перевищувала народжуваність: на одну дитину припадало три смерті.
За чотири роки повномасштабної війни 3,1 мільйона українців, які виїхали з країни, офіційно не повернулися.
Водночас відтік населення у 2025 році виявився нижчим, ніж очікувалося. Попри посилення обстрілів, часті відключення електроенергії та новий закон, що дозволяє чоловікам віком 18–22 років виїжджати за кордон, лише 290 300 українців, які виїхали у 2025 році, не повернулися — з них близько 60 тисяч молодих чоловіків.
Це у 1,5 раза менше, ніж у 2024 році.
Станом на листопад 2025 року під тимчасовим захистом у країнах ЄС перебували 4,33 мільйона громадян України. Близько 260 тисяч людей виїхали до США за гуманітарною програмою U4U, ще майже 300 тисяч — до Канади за подібною програмою.
Рішення про повернення значною мірою залежать від очікувань щодо миру та безпеки. Водночас десятки тисяч українців уже повернулися додому, попри те, що війна триває.
Спроможність держави
Внутрішній порядок денний України формує не лише зовнішня загроза. Країна стикається з широким спектром внутрішніх викликів: соціальні проблеми, політична поляризація, демографічний спад, інтеграція ветеранів, екологічні втрати, культурні напруження, конфлікти у бізнесі та інші.
Попри накопичення цих проблем, ситуація всередині країни — як у цивільній, так і у військовій сферах — залишається напрочуд стабільною — без спалахів насильства.
Державний апарат України, попри свою неоднозначну репутацію, працює відносно ефективно, особливо у взаємодії з громадянським суспільством та міжнародними партнерами, і, як очікується, зберігатиме цю спроможність.
Одним із прикладів є планування соціальної політики: у 2026 році витрати Міністерства соціальної політики на соціальну підтримку прогнозуються на рівні 468,5 млрд грн ($10,7 млрд) — це на 47,6 млрд грн більше, ніж у 2025 році, з акцентом на підтримку сімей.
В інших сферах також помітні зрушення. Зокрема, у 2025 році Україна піднялася на одну позицію в Індексі сприйняття корупції Transparency International.
Євроінтеграція залишається одним із головних джерел суспільного оптимізму і продовжує просуватися попри опір Угорщини. Ба більше, Україна може отримати часткове членство в ЄС вже у 2027 році.
Водночас Верховна Рада, Центральна виборча комісія та громадянське суспільство готуються до післявоєнних національних і місцевих виборів — ще один показник того, що країна зберігає відданість демократичним принципам.
Стратегія партнерів
Досвід України за ці чотири роки не можна оцінювати лише за подіями на полі бою.Окрім помітних військових успіхів, країна продемонструвала стійкість суспільства, політичну згуртованість, здатність до інновацій, мобілізацію громадян, економічну гнучкість і вміння адаптуватися.
Водночас без допомоги Заходу Україна навряд чи змогла б так довго протистояти російській агресії — особливо з огляду на підтримку Росії з боку Китаю, Ірану, Білорусі та Північної Кореї. При цьому часто недооцінюється, що ключові перемоги України — битви за Київ, Харків і Херсон — відбулися ще навесні та восени 2022 року, до того, як ЗСУ отримали більшість західного важкого озброєння.
Попри це, західна підтримка залишається політично суперечливою темою. На тлі досягнень України під час війни ця ситуація виглядає суперечливою: від 2022 року українці демонструють здатність не лише стримувати Росію, а й розвивати державу та суспільство в умовах повномасштабної війни і масованого терору проти цивільних.
Водночас після піку у 2024 році загальний рівень західної підтримки знизився у 2025-му — переважно через зміну підходу США. Європа намагалася частково компенсувати цей спад, але повністю перекрити його не змогла.
Однією з причин обережності у підтримці України є поширений скепсис щодо її здатності перемогти у війні.
Цю ситуацію слід змінити у 2026 році. З огляду на результати, яких Україна досягла раніше і демонструє нині, збереження та посилення рішучої підтримки є логічною й обґрунтованою стратегією, а не беззмістовними зусиллями, як це подають у низці політичних коментарів — як від відверто проросійських, так і від нібито нейтральних авторів.
Західні та інші країни, в інтересах захисту європейської системи безпеки та міжнародного порядку, заснованого на правилах, мають у 2026 році швидко наростити як військову, так і невійськову допомогу Україні.
Досвід останніх чотирьох років показує, що така підтримка не буде марною і зрештою може привести до досягнення справедливого миру між Україною та Росією.