Сьогодні, 20 березня 2026 року, Україна втратила одну з найпомітніших постатей своєї новітньої історії. На 98-му році життя помер почесний патріарх Православної церкви України Філарет (Михайло Денисенко).
Його смерть означає завершення цілої епохи — періоду, коли українське православ’я пройшло шлях від залежності від Москви до автокефалії, визнаної на міжнародному рівні.
Патріарх помер у лікарні після тривалої хвороби. З початку березня він перебував під наглядом лікарів через ускладнення хронічних захворювань.
Від шахтарського селища до патріарха ПЦУ
Життєвий шлях Михайла Денисенка розпочався у 1929 році в селі Благодатне на Донеччині. Його дитинство припало на роки радянських репресій і Другої світової війни. Загибель батька на фронті у 1943 році стала переломним моментом. Як згадував сам патріарх, саме тоді він уперше поставив собі питання про існування життя після смерті — і цей пошук привів його до Бога.
Попри атеїстичний тиск радянської системи, він обрав шлях служіння, який згодом зробив його однією з найвпливовіших постатей у православному світі. Його кар’єра в Руській православній церкві була стрімкою: він став екзархом України і розглядався як один із головних претендентів на московський патріарший престол після смерті патріарха Пимена.
Водночас справжнє історичне значення постаті Філарета проявилося після проголошення Незалежності України. У 1991 році він ініціював звернення про надання українській церкві автокефалії, що викликало різку реакцію в Москві. Уже в 1992 році, після відмови підкоритися тиску РПЦ, Філарет очолив рух за створення Української православної церкви Київського патріархату. Це рішення стало підставою для накладення на нього анафеми, яку він сам називав політичним актом, що не має нічого спільного з канонами.
Протягом десятиліть він розбудовував структуру УПЦ КП, яка стала духовною опорою для мільйонів українців, особливо під час Помаранчевої революції та Революції Гідності. Саме Філарет віддав наказ відкрити двері Михайлівського собору для побитих студентів у листопаді 2013 року, що стало одним із найбільш символічних актів його служіння.
Здобуття Томосу про автокефалію у 2019 році стало вінцем його багаторічної праці. Попри те, що Філарет зняв свою кандидатуру з виборів предстоятеля нової ПЦУ на користь митрополита Епіфанія, його подальші стосунки з новою церковною структурою були непростими. Конфлікт навколо ліквідації Київського патріархату та судові позови тривали роками, створюючи напругу всередині православної спільноти. Однак останні місяці життя патріарха принесли довгоочікуване заспокоєння.
Наприкінці 2025 року та на початку 2026 року відбулося серія зустрічей між ним та митрополитом Епіфанієм. У офіційному повідомленні ПЦУ зазначено, що ці зустрічі стали «свідченням перемоги любові та братнього миру у Христі», фактично завершивши всі протиріччя перед його відходом у вічність.
Прощання з патріархом і його найголовніші слова про Україну
На звістку про смерть Філарета вже відреагував Президент України Володимир Зеленський. У своїй заяві голова держави зазначив, що патріарх був «сильною особистістю та одним із найміцніших захисників української церкви та державності».
Митрополит Епіфаній закликав вірян до щирої молитви, наголосивши, що настанови Філарета про єдність навколо Київського Престолу залишаться фундаментальними для ПЦУ.
Одним із найбільш відомих висловлювань патріарха, яке сьогодні цитують тисячі українців, є його слова про перемогу правди.
«На боці українського народу — правда і Бог, тому ворог приречений на поразку».
Наразі Київська митрополія ПЦУ готується до проведення чину відспівування та поховання. Офіційний розклад прощальних заходів мають оприлюднити найближчим часом.
Очікується, що основна церемонія відбудеться у Володимирському соборі Києва — храмі, який упродовж багатьох років був кафедральним для Філарета і став одним із символів його боротьби за незалежну церкву.
Поховання, за попередньою інформацією, може відбутися на території одного з головних соборів столиці, що відповідає статусу постаті, яка відіграла ключову роль в історії українського православ’я.