Військове зіткнення, що триває в найбільш «запальному» регіоні світу, на Близькому Сході, найближчим часом не закінчиться.
Президент США Дональд Трамп тріумфально заявляє, що його військова операція проти Ірану вже завершена, але це спірне твердження. Що важливіше, тривала «нафтова війна» тільки починається, оскільки Іран заблокував транзит через Ормузьку протоку.
Один інвестиційний банкір припустив, що через значні ризики з постачанням «ціна 200 доларів [за барель] цього року не є неможливою». Ціни вже перевалили за 100 доларів за барель – достатньо для настання глобальної рецесії. Конфлікт Ізраїлю та США з Іраном спричинив найбільшу в історії енергетичну кризу, і поки що Іран перемагає, бо тримає світ у заручниках.
Очевидно, що Іран заслуговував на атаку і заміну режиму як держава-парія, яка знущається з жінок і поширює тероризм у сусідніх і не тільки сусідніх країнах. Але будь-який лідер з елементарними знаннями про економіку та нафтові ринки знав би про важливість Ормузької протоки і не дозволив би іранцям закрити її, перш ніж розпочинати війну проти них.
Хороші стратеги, як і шахові гросмейстери, думають на кілька ходів уперед, але цього не сталося – почалася війна. Протока фактично закрита, а ціни на нафту стрімко зростають. Через постійні обстріли та мінування Іраном вузької водної артерії трафік знизився з 20 до 6 мільйонів барелів на день.
Українські дрони завдали удару по одному з ключових центрів російського експорту нафти – порту Приморськ на Балтійському морі, пошкодивши паливний резервуар і спричинивши пожежу.
Ормузька протока — це енергетична та економічна артерія для всього регіону, для споживачів нафти в Європі та Китаї, а також для світової економіки. Це наводить на запитання: чому Америка чи Ізраїль не усвідомили, що спочатку треба було убезпечити пролив, перш ніж розпочинати повномасштабну війну проти аятол?
І чому вони не зрозуміли, що іранське духовенство теж бомбитиме нафтові об’єкти своїх конкурентів у Перській затоці, створюючи дефіцит нафти та ще більше підвищуючи ціни? Хіба вони не усвідомлювали, що божевільні лідери Ірану вважають своїх арабських сусідів релігійними невірними, оскільки ті є сунітами і не дотримуються суворих шиїтських вірувань Ірану? Або що вони мають намір економічно поставити на коліна «західних» ворогів і їхніх союзників і тримати їх у заручниках на невизначений час, попри власні втрати?
Очевидно, що ні Пентагон, ні кабінет Трампа, який, як стверджується, добре розбирається в інвестиціях, не передбачили і не врахували у своїх розрахунках цей шантаж Тегерана, пов’язаний з морським транспортом. Це є серйозною стратегічною помилкою. США ослабили сили режиму і зрештою захоплять протоку, але ціна в крові та коштах буде величезною, а ціни на нафту злетять до небес. Нафта впливає на ціну всіх інших енергоносіїв, а вони є основою бізнесу, торгівлі, промисловості та світової економіки в цілому. Цього тижня інвестиційний гуру Джим Крамер висловив думку на каналі CNBC, що інвестори не повинні вважати ринок «безпечним», доки не буде відновлено цей життєво важливий енергетичний коридор.
Стрімке зростання цін на нафту не можна легко зупинити. І коли страх перед майбутніми ризиками вкорениться, знизити ціни може бути складно. Окрім паніки, ціни базуються на попиті та пропозиції, і все, що має зробити Іран, — це контролювати протоку, тримати власну нафту в землі та бомбити сусідів, щоб зупинити й їхній видобуток нафти.
І навпаки, американці та їхні союзники можуть знизити ціни на нафту лише за умови, що на ринку з’явиться значно більше нафти. Вони також можуть знизити попит на нафту шляхом введення нормування для користувачів, промисловості та споживачів. Там, де це можливо, можна ввести обов’язковий перехід на альтернативні види палива, але масштабна енергетична реструктуризація з відмовою від викопного палива займе роки. До того ж, сама лише загроза майбутніх атак утримуватиме ціни на високому рівні.
Єдиним рішенням є припинення війни або, якщо це не вдасться, захоплення та відкриття Ормузької протоки. Однак цього тижня Вашингтон почав руйнувати гігантський нафтовий комплекс і порт Ірану на острові Харг, який експортує 90% іранської нафти. Він також погрожує захопити або знищити нафтові об’єкти там, що вимагатиме введення військ. Але кожна бомба допомагає військовій війні, а не нафтовій, оскільки кожна з них вилучає нафту з ринку та підвищує ціни. Союзники вже почали використовувати стратегічні запаси нафти.
«Але навіть нещодавно оголошене вивільнення з резервів 400 мільйонів барелів насправді не вплинуло на ціну нафти, яка досі тримається на рівні близько 100 доларів за барель», — сказав Колін Уокер, керівник відділу транспорту в аналітичному центрі Energy and Climate Intelligence Unit (ECIU).
Минулого тижня США завдали шкоди самим собі, вирішивши збільшити кількість доступної нафти шляхом скасування санкцій на експорт російської нафти до 12 квітня. Це нерозумно. Обсяг нафти, про який йдеться, не змінить ситуацію, а з огляду на вже й так надзвичайно високі ціни на неї, безпосереднім результатом стане те, що обсяг експорту російської нафти, як очікується, подвоїться в короткостроковій перспективі, приносячи їй приблизно 18 мільярдів доларів на місяць. Це надає Росії більше коштів для війни в Україні та більше часу для затягування мирних переговорів. Міністр фінансів США Скотт Бессент заявив, що цей «короткостроковий захід» спрямований на сприяння «стабільності на світових енергетичних ринках».
Але це нічого не дало. Ціни на нафту продовжували коливатися навколо 100 доларів за барель, а фондові ринки за межами США впали. Голова Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн та інші лідери заявили, що зараз не час послаблювати санкції проти Росії.
Відверто кажучи, це було не тільки нерозумно, а й підозріло.
Ідею зняття санкцій запропонував російський президент Владімір Путін у приватній розмові з Трампом, а за день-два відбулася таємна зустріч між представником Путіна Кирилом Дмитрієвим і переговорною командою Трампа — Стівом Віткоффом і зятем Джаредом Кушнером — для обговорення деталей та тривалості. Ця маніпуляція робить Росію (хай і тимчасово) єдиним переможцем у нафтовій війні, а зняття санкцій не знизить ціни. Гірше того, у відповідь Трамп не отримав від Путіна обіцянки переконати свого союзника Іран припинити боротьбу.
Жертвою став і Китай з його внутрішніми проблемами. Він купує половину своєї нафти в Ірану і мусить шукати інших постачальників і за вищими цінами. Китай дипломатично мовчить через митне перемир’я з Трампом і тому, що Сі Цзіньпін прийматиме Трампа в Пекіні 31 березня - 2 квітня. Досі Китай засуджував американо-ізраїльські удари по Ірану, але уникав конфронтації з Вашингтоном. А Трамп стверджує, що ця війна необхідна для збереження проходу через Ормузьку протоку для нафтового транспорту, що в кінцевому підсумку корисно й для Пекіна. «Ми насправді допомагаємо Китаю», — заявив він.
У нафтовій війні перемагає Іран – завдяки своєму ходу з Ормузом, розлючуючи виборців і змушуючи Трампа просити про допомогу: «Сподіваємося, що Китай, Франція, Японія, Південна Корея, Велика Британія та інші країни, які постраждали від цього штучного обмеження, відправлять у цей район свої кораблі, щоб Ормузька протока більше не була загрозою з боку повністю обезголовленої держави».
Це малоймовірно, оскільки, як припустив один експерт, вони йому не довіряють.
Він несе відповідальність за цю катастрофу, якої можна було уникнути. Вона сталася тому, що недосвідчений президент і його міністр оборони Піт Геґсет не розуміли нафтового бізнесу, а також сплутали Іран з Венесуелою. Зміна режиму в цій банановій республіці третього світу без великої армії була легкою прогулянкою і зайняла лише кілька годин.
Натхненні цим тріумфом, США взялися за крихітну острівну Кубу, повністю зупинивши постачання венесуельської та мексиканської нафти. Тепер вони вплуталися у війну проти підлого та добре озброєного режиму, яка може тривати роками, оскільки народ не може повстати, а його лідери гратимуть «у довгу». Цього тижня аятола відхилив прохання Трампа про переговори щодо перемир’я.
«Ця війна вийшла з-під його [Трампа] контролю. Вона триває довше, стає все більш заплутаною і обходиться США дорого — як з точки зору збитків для їхніх збройних сил у регіоні, так і для енергетичних ринків і світової економіки», — сказав ірансько-американський науковець Валі Наср у коментарі Bloomberg.
Він додав, що це й контрпродуктивно: «Є величезна ненависть до режиму. Ніхто не хоче жити під теократією та економічною ізоляцією. Країна під ударами. Іранці борються за своє виживання. На Тегеран випадають кислотні дощі. Люди вмирають. Життя руйнуються. Відкривається нова політична лінія: «Ви за війну чи проти війни?» – «Ви за режим чи проти режиму?». Все частіше іранці, які виступають проти режиму, кажуть: «У цей конкретний момент не час вести внутрішню політичну боротьбу, а час підтримувати країну. Якщо [Трамп] розраховував на швидке політичне повстання в Ірані, то воно не відбудеться, доки не вляжеться пил цієї війни».
Хай Трамп і розгромив військо Тегерана, але він програє нафтову війну. Високі ціни на нафту можуть наповнити кишені деяких інсайдерів, Москви та нафтових гігантів, але світові споживачі страждають, і компанії почнуть закривати свої підприємства. Деякі країни, можливо, вже перебувають у рецесії. Інші можуть збанкрутувати. Ціни на заправках стали недоступними, все дорожчає. Але Трамп пишається і стверджує, що Америка виграла військову війну і навіть нафтову війну: «Сполучені Штати є найбільшим виробником нафти у світі, тому коли ціни на нафту зростають, ми заробляємо багато грошей».
Передрук з dianefrancis@substack.com – Дайан Френсіс про Америку та світ.
Погляди авторки статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.