Прем’єр-міністр Грузії Іраклі Кобахідзе під час виступу на CPAC Hungary похвалив прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана за його «сміливу боротьбу з Брюсселем» і «непохитну підтримку Грузії», назвавши майбутні парламентські вибори в Угорщині переломним моментом не лише для країни, а й для всієї Європи.
Орбан, який виступив невдовзі після цього, відповів взаємністю, назвавши Кобахідзе «патріотичним лідером», звинувативши ЄС і лібералів у спробах підірвати Грузію та заявивши, що «найсміливішою нацією в Європі сьогодні є грузинський народ».
Вибори в Угорщині 2026: Україна - головна тема
Тема України стала однією з центральних у передвиборчій кампанії Віктора Орбана. Замість зосередження на внутрішніх питаннях або суперечках із Брюсселем, партія Fidesz дедалі більше намагається перетворити парламентські вибори 12 квітня на емоційне протистояння довкола війни, миру та національного виживання, де президента Володимира Зеленського фактично подають як одного з головних політичних опонентів Орбана.
Орбан неодноразово заявляв, що Україна не здатна виграти війну, а подальша підтримка Заходу лише продовжує страждання. Цей аргумент він використовує, щоб виправдати небажання Угорщини брати участь у «чужих війнах» і водночас представити себе єдиним гарантом миру та економічної стабільності.
Російська дезінформація також підживлювала цей наратив: у мережі поширювали відео з неправдивими твердженнями про нібито пов’язані з Україною та Володимиром Зеленським загрози на адресу Орбана.
Подібну риторику використовувала й партія «Грузинська мрія» напередодні виборів 2024 року, заявляючи про «зовнішні сили», які нібито намагаються втягнути Грузію у війну. Після голосування цей самий меседж застосували, щоб подати протести як спробу «кольорової революції», нібито підтриманої з-за кордону з метою дестабілізації країни.
Наприкінці 2024 року партія «Грузинська мрія» запустила суперечливу білборд-кампанію: на ній чорно-білі зображення зруйнованих українських міст поєднувалися з кольоровими фото мирних грузинських будівель під гаслом: «Ні війні — обирай мир».
Обидва уряди подають війну не як боротьбу за свободу і виживання, а як небезпечну пастку, нібито створену Заходом, і закликають до м’якшого підходу щодо Москви заради «прагматичного миру».
Вибори в Угорщині: можливий сценарій «кольорової революції»
Аналітики дедалі частіше вбачають у кампанії Віктора Орбана риси сценарію, який використовує правляча в Грузії партія «Грузинська мрія», настільки, що дехто говорить про «орбанізацію» Грузії — або, з іншого боку, «грузинізацію» Угорщини.
Спільним для обох є наратив про «кольорові революції», у якому такі події, як Революція троянд у Грузії 2003 року та Помаранчева революція в Україні 2004 року, подаються не як справжні масові рухи, а як операції зі зміни влади, які, за цією логікою, підтримував Захід.
І керівництво «Грузинської мрії», і уряд Орбана використовують цю ідею, щоб стверджувати, що Захід намагається втручатися у їхні країни. У Грузії лідери, зокрема Кобахідзе та засновник партії Бідзіна Іванішвілі, часто говорили про так звану «глобальну партію війни» — ймовірну західну силу, яка, за їхніми словами, прагне відкрити «другий фронт» проти Росії в Грузії. У межах цього наративу протести та діяльність опозиції подаються не як звичайний демократичний процес, а як частина підтриманої з-за кордону спроби послабити владу.
В Угорщині Орбан просуває подібний меседж. Хоча країна не переживала класичної «кольорової революції», він уже тривалий час подає протести, тиск із боку Брюсселя та активність організацій із іноземним фінансуванням як зовнішнє втручання, спрямоване на заміну його уряду більш прозахідним.
Вибори в Угорщині: під прицілом влади НУО та «іноземні агенти»
Ще одна спільна мішень — громадянське суспільство. Обидва уряди заявляють, що неурядові організації, медіа з іноземним фінансуванням і активістські групи можуть використовуватися зовнішніми силами для втручання в політику.
Таке бачення призвело до ухвалення подібних законів. У Грузії правляча партія ухвалила закон про «іноземний вплив», спрямований проти НУО та медіа, які отримують фінансування з-за кордону; критики назвали його «російським законом» через схожість із обмеженнями Кремля щодо громадянського суспільства. В Угорщині уряд Орбана просував власний закон, зосереджений на «суверенітеті», стверджуючи, що іноземні інтереси використовують місцеві організації для підриву держави.
В обох випадках обґрунтування майже ідентичне: іноземні сили, за цією логікою, використовують громадянське суспільство, щоб провокувати нестабільність, послаблювати національний суверенітет і готувати ґрунт для зміни влади.
Після перемоги на виборах 2024 року «Грузинська мрія» фактично поставила на паузу рух Грузії до ЄС, призупинивши переговори про вступ до 2028 року. У міру віддалення Грузії від Брюсселя поки що незрозуміло, чи з’явиться в цього курсу ще один союзник — це залежатиме від результатів виборів в Угорщині 12 квітня 2026 року.