Так сталося, що цей текст буде для мене дуже особистим. У неділю, 22 березня, я збирався зателефонувати моїй подрузі, історику із Запоріжжя Людмилі Турчиній, щоб привітати її з днем народження і традиційно пожартувати про мінімальну різницю у віці. Тоді я дізнався, що Люда в реанімації. Наступного дня, 23 березня, вона померла…
Людмила Валеріївна Турчина — кандидат історичних наук, доцент, багато років працювала на кафедрі українознавства та загальної мовної підготовки НУ «Запорізька політехніка». Це перше, що можна знайти про її біографію.
Втім, ці кілька рядків — лише сухий набір фактів.
Люда! Я познайомився з тобою у 1999 році, на першому курсі навчання. Точно пам’ятаю ту авдиторію в другому корпусі тоді ще ЗНТУ (Запорізький національний технічний університет) і те, що ти була однією з небагатьох, хто моє прізвище прочитав правильно, вперше побачивши його у списках групи.
Потім, коли ми вже працювали разом, я тобі відразу сказав, що різниця у віці в нас зовсім маленька — лише три місяці. І ми сміялися з цього протягом наступних двох десятиліть.
Твоя дисертація про Миколу Хвильового стала однією з тих фундаментальних робіт, які відкрили світу чи не найвидатнішу постать нашого «Розстріляного відродження». Я все життя марно намагався довести тобі, що фігура Хвильового не варта твоєї уваги, ба навіть любові, бо він був комуністом. І в цих дискусіях ми проводили години й години, і завжди залишалися при своєму. Втім, немає людини, яка б зневажала комуністів більше, ніж я, — тому це неважливо.
Але! Знаючи тебе, не варто дивуватися тому, чому ти його вперто і послідовно «захищала». Ти була профі, який «у темі», могла аргументувати свою позицію, любила свою роботу, героїв своїх наукових розвідок. Зрештою, стала вчителем для багатьох поколінь студентів.
Ти любила життя, роботу, людей…
І посміхалася. Ти завжди посміхалася. Навіть коли було важко, навіть коли злість і відчай розривали.
На жаль, важка хвороба таки перемогла. Ніби годиться написати, що тебе не стало, але я не напишу.
Бо ти завжди будеш з нами — у нашій пам’яті.
Дякую за кожну мить. Спочивай з миром.