Це мало б бути просте рішення — надати Києву можливість і ресурси для перемоги над Росією в Україні.
Але, схоже, перемога над Росією в Україні не має такої ж ваги, як знищення іранських програм — балістичних ракет, дронів, збагачення урану та ядерної зброї — а також її збройних сил, Корпусу вартових ісламської революції і воєнізованого формування «Басідж».
Кінцева мета в Україні прив’язується до економіки.
Схоже, так само стається і на Близькому Сході: прохід через Ормузьку протоку залишається обмеженим, тоді як операція «Епічна лють» триває вже четвертий тиждень.
Як сказав Джеймс Карвілл у 1992 році під час президентської кампанії Білла Клінтона: «Це економіка, дурню».
І це, як і раніше, актуально за адресою 1600 Пенсильванія-авеню.
Віцепрезидент Джей Ді Венс чітко дав це зрозуміти минулого тижня, коли заявив журналістам: «Триває багато дискусій про те, якою має бути наша зовнішня політика щодо Росії та України. Президент США висловився дуже чітко: він хоче, щоб припинилися вбивства. Він хоче повернення до торгівлі».
Для Вашингтона це виглядає як проста арифметика: війна закінчиться, якщо президент України Володимир Зеленський відмовиться від Донбасу — і тоді Білий дім зможе отримати економічні вигоди від співпраці з Москвою на суму до 14 трильйонів доларів.
Але цей «портфель потенційних американо-російських проєктів» залежить від мирної угоди щодо України та скасування західних санкцій. Цього команда Трампа поки що не змогла досягти — що й спонукає президента знову і знову критикувати Зеленського. Востаннє — 14 березня, коли він заявив NBC News: «Із Зеленським значно складніше укласти угоду [ніж із російським президентом Владіміром Путіним]».
І це цілком логічно. Йдеться про виживання України та безпеку східного флангу НАТО, а не про вигоду для Вашингтона.
Втім, для американських переговорників у Флориді минулими вихідними все виглядало як завжди — тиск на Україну, щоб вона погодилася на те, чого Росія не може досягти на полі бою.
Попри занепокоєння, що США можуть вийти з переговорів і зосередитися на проблемі Ісламської Республіки Іран, Україна продовжує казати «ні».
Але команда Трампа, схоже, не усвідомлює, що Донбас — це лише «наступна» перешкода, яку Росія використовує для досягнення своєї кінцевої мети: повного знищення України.
США здатні дати Києву можливість перемогти Росію в Україні й водночас завдати рішучих ударів по Ісламській Республіці Іран. Ці два напрямки неминуче пов’язані між собою.
Серед інших перешкод — Росія вимагає провести президентські вибори та хоче сама «схвалювати» безпекові гарантії, зокрема розміщення європейських миротворців в Україні після завершення війни.
Росія розуміє, що не здатна виграти цю війну, поки при владі Володимир Зеленський, тому повертається до наративу про нібито «нелегітимність» української влади. Її «рішення» — провести вибори вже зараз, щоб привести до влади прокремлівський уряд.
Це нереалістичний сценарій: вибори під час активної війни, коли країна обороняється, у поєднанні з відомими випадками російського втручання у вибори (зокрема в Молдові, Грузії, Румунії, США, а тепер і в Угорщині), — очевидно неприйнятний варіант. Втім, саме його Трамп активно просуває.
6 березня міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров чітко заявив, що Москва не бачить можливості для компромісу щодо розміщення європейських військових контингентів в Україні.
«Ми розглядатимемо присутність цих військ на території України так само, як і потенційну присутність НАТО в Україні. Під якими б прапорами не проводилася ця операція… це все одно будуть війська НАТО».
Звідки така жорстка позиція?
Присутність військ НАТО перекрила б Росії шлях до Києва. Якщо вони перебуватимуть на території України, то будуть готові оборонятися разом з українськими силами, а Росія прагне уникнути прямого конфлікту з НАТО. Водночас, якщо вони залишатимуться по інший бік кордону, європейські лідери, ймовірно, відреагують запізно, щоб завадити Росії захопити Київ.
Водночас у переговорах минулих вихідних бракувало розуміння змін, що відбуваються на полях бою — як в Україні, так і в Росії. Ініціатива знову переходить на бік України.
Весняний наступ Росії зірвав український контрнаступ: вдалося повернути понад 400 квадратних кілометрів території, звільнити більшу частину Дніпропетровської області та зупинити просування російських військ у напрямку Харкова й Запоріжжя.
Україна знову змінила тактику — перейшла до мережецентричної моделі ведення війни з активним використанням дронів. Це дозволяє використовувати вразливість Росії через обмежений доступ до Starlink, ізолювати та знищувати російські сили в Україні, а також перерізати їхні лінії постачання і підкріплення.
Той «весняний наступ», який Кремлю вдалося розгорнути протягом останнього тижня (17–24 березня), обернувся для Росії понад 9 810 втратами.
У стратегічному вимірі зусилля й надалі зосереджені на підриві здатності Росії фінансувати війну.
У понеділок Україна завдала удару по балтійському порту Приморськ поблизу Санкт-Петербурга — найбільшому нафтовому порту Росії, через який щодня експортується понад 1 мільйон барелів нафти і який також «слугує базою для російської тіньової флотилії».
У вівторок було завдано удару по балтійському порту Усть-Луга в північно-західній частині Ленінградської області — одному з ключових портів, через який щодня експортується близько 700 тисяч барелів нафти.
У середу удари повторилися: знову в Ленінградській області було уражено другий за потужністю нафтопереробний завод Росії.
Ці удари вглиб території Росії змусили секретаря Ради безпеки РФ Сергія Шойгу визнати: «Жоден регіон Росії не може почуватися в безпеці».
Україна досягає результатів навіть за мінімальної підтримки з боку США. Вона розробляє власне озброєння — далекобійний дрон Fire Point (FP)-2, крилату ракету FP-5 Flamingo та балістичну ракету FP-7 — а також виробляє боєприпаси для систем Patriot і HIMARS та забезпечує Європу й країни Перської затоки засобами протидії дронам.
США здатні дати Києву можливість перемогти Росію в Україні й водночас завдати рішучих ударів по Ісламській Республіці Іран. Ці два напрямки неминуче пов’язані й разом безпосередньо сприяють глобальній нестабільності.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.
© 2026. Джонатан Е. Світ і Марк К. Тот. Усі права захищені.