Якщо попросити пересічного українця назвати українських композиторів, то майже кожен, певно, згадає Леонтовича, Лисенка чи Вербицького. Натомість про Андрія Гнатишина багато хто навіть і не чув. На жаль. Це була надзвичайна, талановита людина – композитор, диригент, педагог, публіцист, громадський діяч, популяризатор України в усьому світі. Його внесок у культурну спадщину важко переоцінити, а його діяльність дала світу знання про українські пісні.
Андрій Ількович Гнатишин народився 26 грудня 1906 року в невеликому селі Чижикове на Львівщині. Ще навчаючись у народній школі, він почав виявляти неабиякі музичні здібності. Їх помітив сільський учитель і переконав батьків Андрія віддати його до академічної гімназії у Львові. Там хлопець одразу став солістом мішаного хору, а згодом очолив чоловічий хор гімназії. Під час канікул він також керував мішаним хором у своєму селі.
Гімназист Гнатишин вперше спробував себе і як композитор. Ще в такому юному віці він написав музику пісні для чоловічого хору на слова Тараса Шевченка «За думою дума».
Після закінчення гімназії в 1928 році він вступив до Львівської Богословської академії, де вивчав філософію і теологію, але не уявляв свого життя без музики, тож за два роки став студентом педагогічного факультету Вищого музичного інституту ім. Лисенка у Львові. Там своєму становленню як композитор він завдячував Станіславу Людкевичу.
У студентські роки Гнатишин виявив і розвинув не лише музичні, а й організаторські здібності. Він був культурним референтом відомої громадської організації «Просвіта», займався популяризацією освіти серед селян, організовував читальні, очолював хор у своєму рідному селі, а також хори в сусідніх. Одного разу, коли його хор співав на заході Ремісничої палати в одному з сіл, його диригентські здібності, щира любов до музики і відкритість неабияк вразили митрополита Андрея Шептицького, і той особисто виділив стипендію для навчання Гнатишина у Віденській консерваторії.
І ось у 1931 році 25-річний амбітний студент починає нове життя в новій країні. За три роки успішно закінчує консерваторію і стає регентом хору української греко-католицької церкви ім. Святої Варвари. Тоді ж приєднується до українських товариств у Австрії, одружується, знімається в кіно.
Та насичене, активне творче життя Гнатишина порушила Друга світова війна. Європа у вогні. Він втрачає роботу диригента в українській церкві, бідує, працює на підробітках, часто переїжджає. І тут у пригоді стають зв’язки в кіноіндустрії та особистий досвід актора. Гнатишин влаштовується на роботу в знімальній групі фільму «Повернення додому», де набирає статистів. Намагається допомагати саме своїм, українцям, запрошуючи на зйомки студентів і безробітних, і паралельно дає приватні уроки вокалу та гри на фортепіано.
Після закінчення війни Гнатишин організовує концерти й вистави, відкриває «Нову студію співу», де ставить голос дорослим і дітям.
Та закінчення Другої світової не принесло повної свободи, адже радянські війська залишалися в Австрії аж до 1956 року. І саме відтоді почало налагоджуватися культурне і світське життя українців у Відні.
Гнатишин знову керує хором церкви Святої Варвари і керує ним аж до самої смерті у вересні 1995 року. Українські народні й релігійні пісні (а їх він записав більше 260) у виконанні його хору звучать у найкращих соборах і залах Зальцбурга, Мюнхена і Риму. Саме завдяки йому церква Святої Варвари стала справжнім центром української культури в Австрії. Його церковний і світські хори беруть участь в усіх культурних заходах, які організовує українська діаспора в Австрії.
Гнатишин бачив завдання діяльності свого хору не лише в майстерному виконанні літургій у храмі щонеділі і у свята, а й у необхідності, за його словами, «показати нашу музичну культуру і церковну, і світську чужинцям, жиючим в Австрії, та широкому світові й тим самим зробити добре ім’я нашому українському народові й привити симпатію».
Церковний і світський хори під його орудою були активними учасниками всіх культурних заходів, які проводила українська діаспора у Відні. Це були Шевченківські концерти, святочні академії з нагоди різних подій ( на честь Івана Франка, Маркіяна Шашкевича, Лесі Українки, кардинала Йосипа Сліпого в залі Італійського культурного інституту, митрополита Андрея Шептицького, з нагоди 100-річчя академічного товариства «Січ» у Відні та ін.). На цих заходах Гнатишин часто виступав з доповідями про творчість видатних українських композиторів.
На сторінках українських періодичних видань «Християнський голос» і «Українське слово», а також в австрійській пресі Гнатишин публікував критичні статті про музично-просвітницьку діяльність українських виконавців з діаспори – оперну співачку Іру Маланюк, піаністку Дарію Каранович, яка пізніше очолила Український музичний інститут у Ньюарку, США, віолончеліста Богдана Бережницького, скрипаля Вільгельма Барана та інших. Ці талановиті музиканти, що здобули визнання в Європі, не тільки брали участь у концертах, які організовувало братство Святої Варвари у Відні, а й пропагували українську музику на своїх концертах, виконуючи твори українських композиторів.
У 1950-60-х роках засяяла ще одна грань непересічної особистості Гнатишина – талант музичного продюсера. Гнатишин разом із тодішнім душпастирем церкви Святої Варвари Володимиром Ґавлічем організували запис церковного хору на довгограючі платівки. Так з’явилася широко відома в українській діаспорі «віденська» Служба Божа, яка в 1960 році побачила світ у США. Цей запис, здійснений на високому технічному рівні на двох Hi-Fi грамплатівках, скоро став широко відомим на всіх континентах, де жили українці. За невелику плату його можна було замовити через пошту до будь-якої країни, його часто транслювали україномовні радіостанції.
Завдяки зусиллям Гнатишина українська музика у виконанні хору Святої Варвари залунала на хвилях австрійського радіо. Були записані «Свята Літургія», «Церковні та народні пісні України», «Воскресні пісні й гаївки», «Українські коляди», «Воскресна Утреня» та «Коляди слов’янських народів», а в радіопередачах також розповідалося про обряд української церкви, про звичаї нашого народу, про його творчість. Австрійське радіо транслювало ці передачі на всю Європу, в тому числі й на Україну, де в той час церква була під забороною. Радіопередачі справили враження, і незабаром хор церкви Святої Варвари почали запрошувати до австрійських храмів для відправи служби. Зокрема, хор співав у центральному соборі Святого Стефана у Відні, а в газетах з’явилися схвальні відгуки.
«Це було 5 лютого 1961 р., – писав Гнатишин. – Можна сказати — історична дата, коли перший раз співають австрійські богослови українську службу божу під управою українського диригента».
У 1980 році Гнатишина запросив до палацу Хофбург сам президент Австрії.
За досягнення в музично-просвітницькій діяльності український композитор і диригент отримав від міністерства культури Австрії звання професора, від Віденського крайового уряду «Золотий Хрест Заслуги», від Папи Івана-Павла ІІ титул лицаря-командора Ордену Св. Сильвестра.
Вершиною ж визнання став виступ його хору під час Папського богослужіння у базиліці Св. Петра у Ватикані з нагоди тисячоліття хрещення Руси-України у 1988 році, яке відправляв сам понтифік – Іван Павло ІІ.
У багатому творчому доробку Андрія Гнатишина – опера «Олена» (1982) за однойменним оповіданням Шашкевича; опера «Бабусина пригода» (1988) за казкою Олександра Олеся; «Українська сюїта» для симфонічного оркестру (1936); 15 літургій, інші церковні твори, кантати, хори (на слова Тараса Шевченка, Івана Франка, Олександра Олеся); твори для фортепіано, скрипки, віолончелі; пісня «Жита» на слова Олександра Олеся: обробка десятків народних пісень.
1990 року здійснилася заповітна мрія композитора – він відвідав рідний Чижиків і дав концерт у Львівській філармонії, організований численними українськими ентузіастами. Зал довго вітав маестро та виконавців гучними оплесками, не відпускаючи зі сцени. Ці зворушливі моменти ще довго пригадував зворушений до сліз композитор після повернення до Відня.
Його колоритні, високомайстерні твори звучать і досі. Вдячну пам’ять про цього видатного українця бережуть українські громади в Австрії та багатьох інших європейських і не тільки країнах. А на землі, яка виростила Андрія Гнатишина, його ім’я ще тільки починає звучати на повний голос…