Смерть патріарха Грузинської православної церкви Ілії II занурила країну в жалобу і розпочала боротьбу за наступництво.
Ілія II був католикосом і патріархом Грузинської церкви з 1977 року і, згідно з численними соціологічними опитуваннями, завжди був найавторитетнішим лідером у країні. Оскільки православні патріархи зазвичай служать довічно, Ілія II правив 49 років, аж до своєї смерті у віці 93 років. За кілька днів після смерті Ілії помер і митрополит Філарет, який відіграв ключову роль у створенні Православної Церкви України (ПЦУ). Тепер ключовим питанням для наступника Ілії стане те, чи визнавати автокефалію ПЦУ.
Протягом майже півстоліття свого керівництва грузинський патріарх був рішучим захисником суверенітету та незалежності Грузії. Він підтримував протести проти радянського правління у квітні 1989 року, публічно закликав до мирних протестів під час «Трояндової революції» у листопаді 2003 року та благословив демонстрації «Стоп Росії» під час російського вторгнення у серпні 2008 року.
Завдяки лідерству патріарха Ілії Грузинська православна церква (ГПЦ) також користувалася високою довірою (70%) в опитуваннях громадської думки. Однак залежно від того, хто буде обраний його наступником, довіра до Церкви може різко знизитися, якщо буде обрано прокремлівського священнослужителя.
На жаль, на даний момент це найімовірніший сценарій. У 2017 році вже дуже старий Ілія зробив несподіване оголошення про те, що призначає єпископа Шіо Муджірі тимчасовим керівником Церкви. «Locum tenens» латиною означає «займає чиєсь місце» – як віце-президент або регент. Протягом 40 днів після смерті патріарха локум тененс очолює Церкву та керує виборами наступника через Священний Синод, законодавчий орган Церкви. Зазвичай призначення локум тененса відбувається згідно з останньою волею та заповітом патріарха, а не за його життя. Однак, враховуючи, що Ілія на той час вже був у похилому віці, оголошення тимчасового наступника є цілком зрозумілим. Незрозумілим було те, кого обрали.
Шіо Муджірі закінчив богословську школу в Москві та був пастором Грузинської церкви в російській столиці. Він є другом дитинства Левана Васадзе, грузинського бізнесмена з сильними антизахідними поглядами, послідовника ідеолога «Русского мира» Александра Дугіна.
Після надання автокефалії Православній Церкві України (ПЦУ) у січні 2019 року Вселенським Патріархом Варфоломієм Константинопольським, «першим серед рівних» Східних Православних Церков, багато хто очікував, що Грузинська Православна Церква (ГПЦ) визнає Українську Церкву, зважаючи на історичні тісні зв’язки між Грузією та Україною. Однак на засіданні Священного Синоду того ж місяця лише 10 із 47 священнослужителів підтримали де-факто визнання Православної Церкви України (ПЦУ).
Після цього Шіо Муджірі заявив: «Священний Синод уже висловив свою позицію. Ми ознайомимося з текстом Томосу, і рішення, звичайно, буде прийнято після цього».
Цитата:: Чи обере Грузинська Церква солідарність з Росією, чи рушить у напрямку Константинополя та Києва?
Повномасштабне російське вторгнення у лютому 2022 року знову розпалило інтерес до визнання ПЦУ, і патріарх Ілія розкритикував патріарха Російської Православної Церкви Кірілла, заявивши: «Росія розпочала війну в іншій країні. І лише московський єпископ (патріарх Кірілл) заплющив очі та змовчав». Проте Грузинська Православна Церква й досі не визнала Православну Церкву України.
Поки питання визнання ПЦУ залишається невирішеним, на горизонті з’являється інша проблема. Якщо Шіо Муджірі буде обраний наступником Ілії, що він зробить як Патріарх ГПЦ? Якщо він відкрито підтримає Російську Православну Церкву (РПЦ), це може призвести до анексії та втрати незалежності ГПЦ. Насправді це вже траплялося раніше, у 1811 році, коли РПЦ прибрала ГПЦ під свій контроль, хоча ГПЦ отримала автокефалію від Константинополя більш ніж за тисячу років до того, як її отримала РПЦ.
Питання про те, хто має право надавати автокефалію, є предметом тривалої суперечки між Константинополем і Москвою. Церковний канон і практика з 451 року надають повноваження виключно Константинополю. Проте Російська Церква, яка отримала автокефалію від Константинополя лише в XVI столітті, практикує надання власної автокефалії православним церквам. Ця альтернативна автокефалія від РПЦ є частиною менталітету «Русского мира» та міфології про те, що Москва є «Третім Римом».
Як тимчасовий лідер Грузинської Православної Церкви, Муджірі є фаворитом на посаду патріарха, що замінить Ілію, але остаточне рішення прийматиме Священний Синод, який, ймовірно, збереться наприкінці квітня. Для України важливо мати такого патріарха, як Ілія, який був другом України, через вплив Церкви на політику країни — особливо з огляду на промосковські симпатії нинішнього уряду Грузії. Однак ідеальним результатом було би мати відкрито проукраїнського грузинського патріарха.
У Грузії сімейні зв’язки вирішують усе, і дехто вважає, що шанс на обрання може мати племінник Ілії, митрополит Батумський і Лазецький Димитрій. Він виступив проти російського вторгнення в Україну, заявивши: «Ми жахнулися від зла, що відбувається в Україні», і висловив співчуття «твердому, стійкому, безстрашному [українському] народу». Ба більше, він заявив, що «з’явився злий правитель», який загрожує всьому людству ядерною зброєю. «Він [Путін] вважає себе християнином, а я б сказав, він не має нічого спільного з християнськими цінностями».
Іншим потенційним претендентом на посаду патріарха є архієпископ Бодбе Якоб Якобашвілі. Він закликав до визнання Православної Церкви України і позиціонував себе як публічного опонента Муджірі.
Усвідомлюючи, що публічна підтримка Росії є токсичною в Грузії, локум-тененс Муджірі доручив Вселенському патріарху Варфоломію очолити похоронну службу. Російський патріарх Кірілл не був присутній. Однак одразу після похорону Ілії Муджірі розпочав піар-кампанію на підтримку свого обрання в Священному Синоді, зустрічаючись із різними ієрархами, які прибули з Румунії, Болгарії тощо, при цьому тримаючи потенційних опонентів подалі від цих зустрічей.
Коли у 2008 році Росія вторглася в Грузію, Україна надала Грузії потужну військову та політичну підтримку. Однак коли у 2022 році Росія вторглася до України, уряд Грузії обрав публічну нейтральність, приховуючи симпатію до Москви.
Тепер, у релігійній сфері, що обере Грузинська Церква – солідарність з Росією, чи рушить у напрямку Константинополя та Києва? Оскільки патріарші посади є довічними, будь-який обраний курс, ймовірно, впливатиме як на геополітичні, так і на релігійні відносини протягом десятиліть.
Погляди автора статті не обов’язково збігаються з позицією Kyiv Post.