Сьогодні понад 90% усіх втрат російського особового складу на полі бою спричинені дронами; та й в інших 10% втрат солдатів Кремля дрони майже завжди відіграють щонайменше допоміжну роль.
Безпілотні системи виконують велику кількість завдань – ураження піхоти, удари по далекио розташованих промислових об’єктах, евакуація поранених, транспортування бомб, мін, снарядів, заміна на полі бою функцій не лише піхоти, а й артилерії, танків тощо.
Кілька днів тому CEO Rheinmetall сказав, що українці виробляють дрони як «домогосподарки». Але правда в тому, що дрон вартістю $300–400, який, можливо, навіть і не виготовляється в заводських умовах, може знищити танк чи бронетехніку великого виробника, що коштує мільйони доларів.
Це нова реальність – війна має бути не лише ефективною, а й економічно доцільною: дешевою та масштабованою до величезних обсягів. І українські виробники дронів це роблять.
Три роки тому ніхто б не повірив, що Україна може виробляти 1 мільйон дронів на рік.
Сьогодні 4 мільйони – не проблема для українських виробників, деякі з них стали великими об’єднаннями.
Володимир Чернюк є CEO одного з них – великого кластера «Iron» – спільноти з понад 100 виробників, які створюють усі сучасні системи ведення війни – повітряні, наземні та морські дрони, засоби радіоелектронної боротьби, компоненти та деталі до них.
Він досить молодий чоловік, але координує кластер, який щомісяця виробляє смерть для тисяч російських солдатів. І він знає, як це покращити. І робить це ефективніше з кожним днем.
Ми говоримо – не лише про виробництво як таке, а й про те, як змінилася війна за останні роки, яку роль у цьому відіграє Україна та який досвід може отримати Захід?
Чому український арсенал є унікальним? Що робить українське військове виробництво унікальним? Що ми можемо запропонувати Заходу?
На жаль, протягом останніх 12 років, і особливо протягом останніх 4 років, ми перебуваємо у війні з Росією, і це війна за наше існування.
І це вимагає великих зусиль від громадян – саме тому наша індустрія так зросла і саме тому участь громадян є такою значною!
Зараз багато спеціалістів із різних галузей промисловості прийшли у сферу мілтеку (military technologies), щоб захищати нашу країну своїм інтелектом.
А до 2022 року ми не мали таких великих можливостей, тож саме тому в певному сенсі було легше створювати нові продукти, ніж масштабувати старі. Країнам із великою спадщиною та потужною військовою промисловістю складніше впроваджувати нові технології, але нам було легше, бо це нова війна, а Росія має більше людей і ресурсів, тому ми повинні мислити асиметрично. Саме тому ми почали робити дрони за $500, щоб знищувати російські танки та гелікоптери за мільйони доларів, і саме тому ми досі в цій війні та продовжуємо боротися.
Так, ми отримали значну підтримку від європейських союзників у вигляді танків, озброєння, винищувачів тощо – речей, які ми поки не можемо виробляти. Але ця унікальна «нова війна», скажімо так, була створена і випробувана саме в Україні.
Фактично, зараз лише дві армії у світі – українська та російська – мають такий досвід.
Які саме види озброєння та мілтек-виробництва ви можете виділити?
Ми класифікуємо це як війну безпілотних систем. Є три домени – перший це повітряний, усе, що в повітрі. Другий – наземний: НРК, турелі тощо. І третій – морський домен: надводні та підводні дрони, які можуть пошкоджувати великі кораблі – і вони теж створюють новий тип війни на морі.
Також усе це потрібно якось нейтралізовувати, якщо це застосовує ворог, тому ми маємо сферу радіоелектронної боротьби та антидронові системи для різних типів озброєння.
Які зусилля мали найбільший ефект?
Все більше типів операцій можуть виконуватися дронами. Звісно, є багато людей, які вважають, що неможливо захищати землю без фізичної присутності – без піхоти на лінії зіткнення, як кажуть на Заході, boots on the groud.
Але ми бачимо протилежну тенденцію: багато підрозділів, таких як Хартія, Азов, повністю працюють у цьому напрямку і можуть нівелювати російську перевагу на окремих ділянках. Ми починали зі споживчих хобі-дронів, Мавіків, і дійшли до вже відомих на весь світ українських FPV. І зараз можемо забезпечити повний цикл виробництва економічно ефективних військових дронів. Ми не використовуємо «цивільну» електроніку – усі компоненти, друковані плати тощо виробляються українськими компаніями.
Ми працюємо з різними типами дронів – і дальністю у 5 км, коли можна вразити російського піхотинця, і 1000 км, коли можна завдати глибокого удару по нафтопереробних заводах або виробничих об’єктах.
То чи можемо сказати, що більшість деталей і компонентів дронів виробляються в Україні, а не в Китаї?
Це не зовсім так, але я хочу бути оптимістом. Ми маємо певну залежність від імпорту, не лише китайського.
Але ми досягли значного прогресу у виробництві компонентів за останні роки, і деякі з них навіть кращі за імпортні. Наприклад, контролери польоту – деякі імпортні мали функції, які нам не потрібні.
І зараз одна з наших компаній виробляє двигуни для FPV-дронів, які жодна інша країна у світі не робить. Я дуже позитивно оцінюю подальший розвиток цього напрямку.
Скільки ми зараз виробляємо?
Минулого року ми планували виробити 4,5 мільйона дронів – і зараз можемо виготовляти понад 5 мільйонів, здебільшого тактичних, як FPV.
Загалом, я думаю, ми вийдемо на до 6 мільйонів.
Наприклад, лише один український виробник виготовляє майже 20 000 FPV-дронів з оптоволокном на місяць, і довжини кабелю вистачило б, щоб обійти Землю 10 разів – і це лише один місяць виробництва одного виробника в Україні.
Чи стоїмо ми на порозі нового типу війни?
Середні втрати російських солдатів за останні місяці становили від 30 000 до 50 000, причому 50 тисяч – це ціль, а 30 тисяч – це цілком реальний результат, який ми бачимо. Але не всі наші дрони працюють лише проти піхоти. Ми також перехоплюємо російські розвідувальні дрони, щоб запобігти власним втратам і зберегти життя наших військових – позбавляючи ворога можливості спостерігати за позиціями захисників.
Що щодо перехоплювачів: чому вони такі популярні зараз? Чому їх називають «pisun»?
Ну просто чудовий неймінг!
Він відображає нашу українську ментальність – ми завжди намагаємося знайти щось позитивне.
Назву «P1-Sun» можна легко прочитати як «Пісюн». По ефективності вам все скажуть цифри.
Вартість дронів-перехоплювачів становить від $1 000 до $1 500 – і це дуже ефективне рішення: кожен Shahed коштує від $50 000 до $150 000, тому збивати його ракетою Patriot економічно невигідно.
А «Пісюном» - дуже вигідно. P1Sun вирішує цю проблему. Але P1Sun та інші перехоплювачі – так, вони працюють «з коробки», але цього недостатньо. Потрібні тактика, підготовлений персонал. Потрібні знання, як використовувати дані радіолокаційних систем, як працювати з даними з камери дрона за короткий час. Ми маємо ці навички та знання, здобуті через час і біль, і цей досвід сильніший за сам дрон.
Тобто, йдеться не лише про дрони, а про всю систему?
Саме так. В Україні є кілька рівнів протиповітряної оборони.
Спочатку різні системи виявляють дрони та розраховують їхні маршрути. Ми маємо один вхід для інформації, де вона обробляється, і далі завдання надходять різним підрозділам, які застососують різні засоби ураження – перехоплювачі, РЕБ, кулеметні групи, армійську авіацію, Patriot тощо – усе це має працювати разом. І подивіться на результат! Ми маємо 500 дронів типу Shahed щоночі й збиваємо 95% з них – це безпрецедентна ефективність!
Ще один напрям – наземні дрони. Кращі за робота-собаку від Boston Dynamics?
Ми повинні думати про витривалість, успіх операції та її вартість – не можна витрачати мільйони, щоб встановити лише кілька мін.
І система має бути ефективною та багатофункціональною. Наземні дрони повинні виконувати різні завдання – евакуація поранених; логістика – доставка боєприпасів; мінування та розмінування; виявлення ворожої піхоти; і навіть ведення бою.
Іноді росіяни навіть не знають, що їх убило – вони шукають солдатів, але наші військові знаходяться за кілометри від місця, керуючи наземним дроном.
Чому Захід має цікавитися цими новими технологіями? Чому він має бути зацікавлений?
Було б нерозумно, якби вони не цікавилися.
Як я вже казав, можна переглянути багато відео або спробувати реверс-інжиніринг, тобто, скопіювати вирб; так, це можна, але неможливо скопіювати тактику та досвід застосування.
Ми, українці, боремося за своє існування, і ми вдячні за допомогу та готові ділитися досвідом.Але.
Ми не хочемо втрачати наші компанії та щоб інвестиції виводилися, вимивалися за кордон. Ми не хочемо, щоб наші компанії за кілька тижнів ставали французькими, німецькими чи бразильськими.
Ми маємо бути партнерами та союзниками – і працювати разом.Ми можемо допомогти в тому, за що зараз бореться демократичний світ; але хочемо бути рівними у цих відносинах.
І я думаю, що нас можуть і повинні сприймати як рівних і дати нам належне місце у світі.