У березні цього року на ринку азартних ігор «прозвучали» кілька історій, які реально мають резонанс і вказують на прагнення держави до змін у цій сфері. Так, місяць, «відкрився» із заяви Ніни Южаніної про те, що українці за 2025-й рік витратили на азартні ігри 158 млрд грн.
Потім стало відомо, що Мінцифри та Міноборони почали планувати реальне впровадження механізмів для реалізації Указу Президента про заборону на азартні ігри для військових, запустивши громадське обговорення відповідного проєкту Постанови Кабміну, яке має закінчиться рівно сьогодні, третього квітня.
Не варто мабуть говорити про те, чому прагнення убезпечити захисників від ігрової залежності є цілком доречним – ця тема занадто чутлива і викликає справжню хвилю емоцій.
Перш ніж говорити про масштаби проблеми, варто розібратися. Почати варто хоча б з дослідження, яке свідчить, що проблема лудоманії серед військових перебільшена, і навряд чи варто говорити про те, що військові загалом грають більше, ніж пересічні українці. Річ у тім, що взагалі не має статистики, скільки військових просто регулярно грає, скільки дійсно страждає на лудоманію. Адже лудоманія, ігрова залежність – це психічний розлад, який потребує лікування. Відповідних досліджень просто не було.
Проблема насправді є, і державі ніяк не можна це ігнорувати, попри відсутність повних даних про її масштаби. Кожен кейс з проблемами через лудоманію у військового, чи людини, яка в той чи інший спосіб до війська причетна, викликає інформаційний шторм у соцмережах, медіа. Мабуть, останнім таким насправді гучним скандалом стала історія з волонтеркою «Госпітальєрів».
Яким чином планується втілення Указу Президента про заборону на гру для військових? Пропонується простий механізм: під час реєстрації на сайті легального оператора азартних ігор (це важливий момент) система реєстрації робить автоматичний запит до двох реєстрів – т.зв. реєстру лудоманів (тобто, людей, яким обмежений доступ до азартних ігор) і до реєстру військовослужбовців (якого ще немає, але його обіцяють «ось-ось» запустити). Якщо людини немає у цих реєстрах, то вона отримує доступ до сайту, якщо ж її ім’я є хоча б в одному, то організатор отримує відповідь «Заборонено» і не має права допускати таку особу до гри.
Все виглядає дуже просто, максимально чітко, прозоро та має стати ефективним інструментом. Та чи стане заборона на азартні ігри для військових панацеєю?
Найголовніше, на що цілком обґрунтовано вказують оператори легального бізнесу, повна заборона на гру для військових у ліцензійних операторів неминуче стимулює перехід гравців у нелегальний сегмент, де значна частина платформ має зв’язки з Росією – і це дійсно «секрет Полішинеля». З цим важко не погодитися, адже будь-який психолог скаже вам, що заборона – це шлях в нікуди у випадку боротьби з лудоманією.
А от перехід військового на нелегальні сайти вже створює ризики, що його дані можуть опинитися в руках ворога, а кошти підуть, по суті, напряму в Росію.
За різними оцінками, обсяги нелегальної гри в Україні становлять від 37 млрд грн до 66 млрд грн. Це ті кошти, з яких податки не сплачуються. Тоді як оператори грального бізнесу минулого року сплатили до держбюджету понад 17 млрд грн. То чи варто створювати умови для того, щоб люди з групи ризику не мали прийнятних опцій, а легальні оператори втрачали доходи, з яких вони сплачують податки?
Питання, видається, ну дуже дискусійне. Тож хочеться побажати міністерствам і операторам грального бізнесу знайти виважене рішення. Зараз, з новими командами в Мінцфири, Плей Сіті, які дійсно виявляють прагнення до діалогу, можна знайти спільний знаменник. Тоді всі зацікавлені сторони зможуть поставити кому в заголовку цієї статті в правильному місці.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають позиції Kyiv Post.