Світові ціни на природний газ піднялися до рідкісних висот, і, ймовірно, зростуть ще більше через обстріл Іраном заводу з виробництва СПГ у Катарі. Це недобре, але для України це — надзвичайна можливість, яку вона не повинна втратити.
Україна – друга в Європі за запасами природного газу. Норвегія може похвалитися відомими комерційно вигідними запасами традиційного газу в обсязі 2 трлн м³, а Україна — 1,1 трлн м³. У 2024 році Норвегія видобула 124 млрд м³, але Україна з 1993 року видобуває майже стабільно 20 млрд м³ на рік. Якби Україна використовувала свої відомі запаси традиційного газу так само ефективно, як Норвегія, то видобувала би близько 70 млрд м³ на рік.
Колись Україна видобувала газ так само ефективно, як і Норвегія. У 1975 році видобуток газу досяг піку в 69 млрд м³, але потім радянська влада вирішила зосередити видобуток на нових родовищах у Західному Сибіру. Дивно, але видобуток газу в Україні з 1993 року штучно утримується майже на постійному рівні — лише 20 млрд м³ на рік.
Протягом десятиліть я брав участь у багатьох проєктах, які стверджували, що Україна з мінімальними інвестиціями має збільшити свій річний видобуток газу з 20 млрд м³ до щонайменше 30 млрд м³ за п’ять років, але цього не сталося. Причинами цього є державна монополія «Нафтогазу» та погано розроблені державні норми. Жодна з цих перешкод не є непереборною, і зараз їх необхідно подолати. Україна більше не може собі дозволити таке неефективне управління.
По-перше, необхідно подолати монополію «Нафтогазу» на близько 80% усього видобутку газу. По-друге, приватний сектор, який зараз повністю належить кільком великим українським бізнесменам, має розширитися та залучити великі іноземні компанії. Chevron, Shell та Vitol намагалися серйозно інвестувати в Україну, але пішли звідти.
По-третє, Україні також потрібно залучити великі міжнародні сервісні компанії Baker Hughes і Halliburton, які з честю вивели свої активи з Росії, оскільки для фрекінгу та глибокого буріння потрібні їхні технології. (Їхній американський конкурент SLB, колишній Schlumberger, дискваліфікував себе через те, що продовжує наживатися на війні в Росії.)
«Нафтогаз» є водночас і дисфункціональним, і шкідливим. Компанію заснував у 1998 році тодішній президент Леонід Кучма, і до 2000 року нею керував Ігор Бакай. Усі контрольовані державою нафтогазові компанії були об’єднані в цю громіздку державну корпорацію, яка спочатку налічувала 175 000 співробітників, а зараз їхня кількість скоротилася вдвічі. ]
Бакай, підозрюваний у грубому розкраданні коштів, втік до Росії в 2004 році після Помаранчевої революції. Він був корумпованим газотрейдером і не був зацікавлений у розвитку газовидобутку в Україні. Його спадщина панувала аж до Революції гідності 2014 року.
З 2014 року робилися неодноразові спроби навести лад у газовому секторі, і чимало було зроблено. По-перше, було припинено корумповану торгівлю газом із Росією. По-друге, було різко скорочено корумповану внутрішню торгівлю субсидованим газом та великі заборгованості. Останнім хазяїном «Нафтогазу» був Дмитро Фірташ. Деякі підприємства були виокремлені з «Нафтогазу», зокрема магістральні газопроводи.
По-четверте, споживання газу в Україні стабільно знижувалося з приблизно 130 млрд м³ у 1991 році до нинішніх менше ніж 30 млрд м³. По-п’яте, «Нафтогаз» більше не потребує і не отримує колишніх щорічних багатомільярдних субсидій, спричинених корупцією, дуже заниженими цінами на газ, марнотратством і заборгованістю. Проте в «Нафтогазі» залишається занадто багато активів.
Міжнародна спільнота намагалася запровадити в «Нафтогазі» належне корпоративне управління. Багато видатних міжнародних бізнесменів працювали в наглядовій раді «Нафтогазу», але коли справа доходить до суті, уряд звільняє обраного генерального директора. Як наслідок, за останні п’ять років у «Нафтогазі» було чотири різних генеральних директорів, і новий генеральний директор ніколи не встигає освоїти роботу до того, як його заміняють. Ця опера-буф має закінчитися!
«Нафтогаз» потрібно роздрібнити. Як і багато інших, я виступав за це у книзі, опублікованій у 2015 році. Увага має бути зосереджена на цінному газовидобутку, який слід відокремити від решти. Для розробки конкретного плану слід звернутися до серйозної міжнародної консалтингової компанії. Чотири основні ідеї мають бути такими:
- Звільнити газовидобуток, щоб він нарешті міг розвиватися!
- Створити можливості для інвестування та розвитку нових незалежних газовидобувних компаній!
- Забезпечити, щоб нові газові компанії мали належне ринкове середовище з вільною торгівлею та газотранспортними компаніями!
- Наполягати на належному корпоративному управлінні в усіх нових компаніях!
Було би природно розділити «Нафтогаз» за регіональними газовими родовищами. Бурову та видобувну компанію «Укргазвидобування» слід виокремити з «Нафтогазу» та роздрібнити на основні підрозділи з видобутку газу. «Полтавагазвидобування», «Шебелинкагазвидобування» та «Львівгазвидобування» повинні стати незалежними компаніями.
Спочатку ці газовидобувні компанії все ще будуть державними, але кожна з них повинна бути належним чином зареєстрована та мати адекватне корпоративне управління відповідно до стандартів ОЕСР, з добре оплачуваними, кваліфікованими, незалежними директорами, обраними за участю міжнародних донорів.
Так само, як Маргарет Тетчер готувала державні компанії до приватизації шляхом раціоналізації, ці компанії повинні бути раціоналізовані та модернізовані і залучати зовнішніх інвесторів. Ці інвестори можуть бути як вітчизняними, так і міжнародними, як енергетичними компаніями, так і фінансовими інвесторами.
Щоб процвітати, новостворені незалежні газовидобувні компанії повинні мати ринкові умови з газопроводами та приватними газоторговельними компаніями, репутацію яких Фірташ значною мірою підірвав, прагнучи монополії та накопичуючи великі борги. Коли нові газовидобувні компанії будуть готові, їх слід приватизувати, що можна зробити різними способами: через первинне публічне розміщення акцій або прямий продаж.
Уряд повинен припинити втручатися у ціноутворення на газ. Занадто довго він субсидував низькі ціни для споживачів і комунальних підприємств, водночас виставляючи надмірно високі ціни на газ для промисловості. Такі цінові розбіжності лише породжують корупцію. Україні не потрібен ще один Фірташ. Споживачів слід підтримувати не за допомогою штучно занижених цін на газ, а через прямі грошові виплати.
Український уряд також повинен спростити процедуру отримання дозволів на розвідку, буріння та видобуток природного газу. Традиційно отримання дозволів та ліцензій на природний газ в Україні ускладнює дивна бюрократія, до якої входить до десятка державних органів.
Міністерство енергетики, Міністерство охорони навколишнього середовища та регіональні органи влади накладали вето один на одного, через що нічого не можна було зробити.
Лише «Нафтогаз» та кілька українських бізнесменів, що мали потрібні зв’язки, могли подолати ці непотрібні бар’єри. Сподіваємося, що Міністерство охорони навколишнього середовища стало меншою проблемою після того, як його включили до складу Міністерства економіки, але прем’єр-міністр повинен зробити так, щоб це нарешті запрацювало.
Офіційно всі міністри, які беруть участь у цьому процесі, з ентузіазмом ставляться до приватизації та прямих іноземних інвестицій у газову галузь, але, що зрозуміло, їм важко це реалізувати. Для ЄС це стало би видатним показником.
Україна має стати великим експортером природного газу, сприяючи газовій безпеці Європи.
Автор є членом Консультативної ради приватної української енергетичної компанії «ДТЕК».
Погляди автора статті не обов’язково збігаються з позицією Kyiv Post.