Від заводів Volkswagen, які можуть перейти на виробництво бойової техніки, до румунських міст, що придивляються до оборонних контрактів — європейський автопром, який переживає складні часи, може допомогти закрити прогалини у військово-промисловій сфері, про які давно попереджають українські військові та західні стратеги.
Румунія має тісні промислові зв’язки як із Німеччиною, так і з Францією — особливо це помітно в автомобільній галузі. Її економічний успіх значною мірою базується на глибокій інтеграції в європейські ланцюги виробництва автопрому, а також ІТ і аерокосмічної галузі. Окрім заводів Dacia та Ford, у румунських містах працює чимало підприємств, що виробляють комплектуючі для провідних автовиробників. Втім, саме ця залежність дедалі більше викликає занепокоєння.Побоювання щодо конкурентоспроможності Європи особливо болісно вдарили по Румунії: конкуренція з боку Китаю на зовнішніх ринках, слабкі продажі, високі ціни на енергію, збої в ланцюгах постачання — від пандемії COVID-19 до кризи з чипами Nexperia — а також згортання субсидій на електромобілі на тлі недостатньої зарядної інфраструктури — усе це негативно позначилося на галузі.
Нещодавній саміт Competitive Europe у Бельгії намагався відповісти на ці виклики з урахуванням висновків доповіді Драгі про необхідність зміни європейської економічної моделі. Із появою на порядку денному таких понять, як «європейська преференція», оборонний суверенітет, прискорення індустріального розвитку та дерегуляція, політики шукають основу для справжнього промислового відродження Європи.
Один із переконливих варіантів уже окреслюється — і ключову роль у ньому відіграє війна в Україні.
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну та наполегливий тиск адміністрації Трампа щодо збільшення оборонних витрат Європи вперше за десятиліття створили реалістичні очікування стабільного зростання військових інвестицій. Нова програма SAFE передбачає надання країнам ЄС 150 млрд євро у вигляді кредитів на вигідних умовах і з тривалими строками погашення, а також доповнюється можливістю збільшення дефіциту для фінансування ще 650 млрд євро оборонних витрат у межах програми Readiness 2030.
До 2035 року більшість союзників по НАТО планують довести оборонні витрати до 3,5% ВВП плюс ще 1,5% — на пов’язані інвестиції в інфраструктуру та кібербезпеку. Україна, яка з лютого 2022 року веде повномасштабну війну з високою інтенсивністю, наочно показала, якою є ціна такого протистояння — і наскільки неготовою виявилася європейська оборонна промисловість, коли континенту довелося зіткнутися з цією реальністю.
Це створює майже ідеальні умови для залучення автопрому до оборонного виробництва.
Такі компанії, як Rheinmetall, розглядають можливість використання заводу Volkswagen в Оснабрюці для покриття очікуваного значного попиту на бойові машини Lynx, тоді як KNDS переобладнує вагонобудівний завод під виробництво танків. Паралельно тривають і нові інвестиції — зокрема, будівництво заводів Rheinmetall із виробництва порохових компонентів у Вікторії (Румунія) та Сопоті (Болгарія), — однак надлишкові потужності автопрому виявляються особливо придатними для оборонного виробництва.
Оснащення, комплектуючі та організація виробничих ліній у цих двох секторах дуже схожі. Розвинена логістика, широка мережа постачальників і перевірена масштабованість допомагають усунути ті слабкі місця, які давно притаманні суто військовим виробникам.
Перша та Друга світові війни показали, що цивільні виробництва можна масштабно переорієнтовувати на оборону — найвідоміший приклад це американські автозаводи, які випускали літаки. Водночас тоді йшлося про мобілізаційні моделі тотальної війни. У більш недавній період Європейське космічне агентство досліджувало можливість використання напрацювань автопрому для прискорення розвитку європейської аерокосмічної галузі. Якщо протягом останніх десятиліть компанії з подвійним виробництвом, як-от Saab, розділяли цивільний і військовий бізнес, щоб підвищити ефективність, то нинішній збіг економічних і безпекових викликів вимагає швидкого та гнучкого переосмислення використання виробничих потужностей — через партнерства, здатні задовольнити як новий попит, так і давно відкладені потреби.
Переорієнтація виробництва задля виживання України
Війна в Україні вже стала своєрідною «живою лабораторією». Те, з якою швидкістю західним країнам довелося шукати артилерійські снаряди, бронетехніку, системи ППО та логістичну підтримку, наочно показало розрив між політичними амбіціями та реальними виробничими можливостями.
Європейські виробники, здатні швидко перебудовувати виробництво, масштабувати його та виконувати довгострокові контракти, фактично працюють не лише в інтересах своїх держав — вони також зміцнюють обороноздатність України та колективну безпеку Європи.Румунія починає усвідомлювати ці можливості. У західному повіті Тіміш, із центром у Тімішоарі, зосереджено значну частину автомобільного виробництва. Мер міста Домінік Фріц, уродженець Німеччини, орієнтується на традиційних західних партнерів і відкрито позиціонує оборонну промисловість як стратегічний напрям розвитку.
Загалом оборонно-промислова база Румунії довгий час залишалася занедбаною. Водночас для країни такого масштабу вона має історичне значення, адже багато підприємств спочатку проєктували з урахуванням можливості переорієнтації на військові потреби.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну цей сектор отримав відчутний стратегічний імпульс.
Втім, переорієнтація автопрому на оборонні потреби — це не універсальне рішення. Вона потребує конкретних і скоординованих дій як від бізнесу, так і від держави.
Ключові пріоритети та дії
У технологічній площині пріоритет слід надати новим підходам: предиктивному обслуговуванню та гнучкій логістиці на основі ШІ і цифрових двійників, діагностиці з використанням IoT, інспекціям із застосуванням дронів і робототехніки, а також VR/AR-інструментам для підготовки технічного персоналу. Це може суттєво підвищити готовність європейських збройних сил — війна в Україні зробила проблеми в цій сфері очевидними.
Кращий обмін даними та повторне використання ресурсів протягом життєвого циклу між замовниками, підрядниками та виробниками оригінального обладнання (OEM) може стати системною реформою з відчутним ефектом.
У сфері управління ключовою є дисципліна в закупівлях. Потрібно забезпечити повну сертифікацію спроможностей, а економія в короткій перспективі не має підривати надійність у довгостроковій.
Разові сплески закупівель — як-от спеціальний оборонний пакет на 200 млрд євро, запропонований канцлером Мерцом на початку 2025 року — можуть відбутися або ні, але навіть у разі їх реалізації вони не забезпечують стійкого розвитку галузі.
Уряди європейських країн, зокрема Румунії, мають брати на себе чіткі довгострокові зобов’язання щодо закупівель і інвестицій. Саме це дасть виробникам і постачальникам підстави інвестувати в нові виробництва, переоснащення та нові технології.
Оборонна промисловість не може розвиватися стабільно в умовах постійних коливань між підйомами і спадами — особливо коли контракти вимагають утримувати невикористані потужності, а обмежені в ресурсах армії відкладають обслуговування та модернізацію, заради яких ці контракти й укладалися.
Зрештою, окрім очевидного потенціалу автопрому, Європі потрібно системніше підійти до проблем стійкості своєї військової сфери — тих самих, на які американські посадовці звертають увагу, хай і вибірково.
Для обслуговування танків і бронетехніки потрібні цілі парки транспортних вантажівок. Сучасна війна, як щодня демонструє Україна з 2022 року, спирається на дані дистанційного зондування Землі, захищений зв’язок і масштабне використання дронів. Усе це — сфери, де напрацювання автопрому можуть бути ефективно використані. Це допоможе зменшити залежність Європи від США, передусім у логістиці та аерокосмічній сфері, а також посилить конкурентоспроможність цивільних галузей.
Загальна траєкторія дає підстави для обережного оптимізму. Для Румунії зокрема стратегія розвитку оборонної промисловості та участь у програмі SAFE на 17 млрд євро — другий за обсягом внесок після Польщі — свідчать про зростання стратегічного розуміння подвійної можливості: зміцнення безпеки та оновлення промисловості.
Стаття 346 Договору про функціонування ЄС надає державам-членам гнучкість у формуванні оборонно-промислової співпраці, а модель переходу від цивільного виробництва до оборонного відкриває нові можливості для національної промислової політики.
Європейські та національні лідери мають реальне вікно можливостей, щоб переглянути стимули й підходи до управління в епоху після «дивідендів миру» та зробити відчутний внесок у зміцнення стратегічної автономії Європи. За правильного підходу це не віддалить Європу від США, а навпаки — зробить її більш надійним і спроможним партнером у сфері безпеки, який справді здатен брати на себе відповідальність.
Американський мислитель Рендольф Борн колись писав, що «війна — це здоров’я держави». Історія — і болісний досвід України — свідчать про інше. Водночас оборонні закупівлі, якщо їх грамотно вибудувати, можуть посилити європейську промислову політику.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.