К’єлл Енґельбрект — почесний професор політології Шведського університету оборони та відомий автор — відповідає на п’ять запитань від Kyiv Post
Kyiv Post (КР): Чого Швеція навчилася від України, зважаючи на вторгнення Росії у 2014 та 2022 роках?
К’єлл Енгельбрект (КЕ): До 2014 року Швеція не приділяла достатньої уваги тому, до чого готувалася Російська Федерація. Були фахівці, які стежили за зростанням витрат на оборону та військовими реформами, але це була обмежена група людей.
Я б сказав, що після 2014 року, з анексією Криму, загальна обізнаність щодо розвитку Росії у секторі безпеки та оборони різко зросла.
Але лише в лютому 2022 року широка громадськість усвідомила наміри Росії. Для більшості людей у Швеції стало шоком те, що Росія може розпочати повномасштабну війну, ризикуючи своєю репутацією та економікою. Саме тому Швеція вирішила подати заявку на членство в НАТО.
Попри скептицизм деяких політичних партій та частини населення, більшість одразу підтримала як процес подання заявки до НАТО, так і допомогу України.
КР: Чи можна сказати, що цей підхід залишився незмінним з 2022 року, чи змінився після того, як Швеція стала членом НАТО у 2024 році?
КЕ: У лютому 2022 року статус країни, що не входить до НАТО, певною мірою давав Швеції свободу маневру. Нам не треба було консультуватися з Брюсселем чи Вашингтоном. Швеція могла обирати власний шлях у питанні підтримки України та швидко приймати політичні рішення щодо військової підтримки.
Після того, як Швеція офіційно вступила до НАТО у 2024 році, ніхто нас не стримував. Більшість країн альянсу були дуже задоволені тим, що Швеція стала однією з тих країн, які взяли на себе зобов’язання підтримувати Україну.
Можливо, це був певний збіг обставин, що Швеція перебувала поза НАТО, оскільки на той час вона була дуже налаштована на активні дії, і сьогодні шведський уряд і кілька шведських органів влади дуже активно працюють в Україні.
КР: Поле бою змінилося: поблизу лінії фронту широко використовуються невеликі дрони. Як дискусії щодо нового прозорого поля бою з повсюдним застосуванням технологій спостереження відображаються у шведських збройних силах та в оборонних наукових колах?
КЕ: Це був еволюційний процес. Тобто, у 2022 році цього не було, і навіть у 2023 році ми не мали такого повного розгону на полі бою. Шведські оборонні інститути, такі як мій, а також Збройні сили Швеції, за останні чотири роки еволюціонували, засвоюючи уроки того, що ми бачимо на полі бою в Україні.
Ми маємо елементи позиційної війни, подібні до Першої світової, але ми спостерігаємо й стрімкий технологічний розвиток, найяскравішим прикладом якого, мабуть, є дрони. Щодо самого поля бою, прозорість стала новим явищем. Це має особливе значення для піхоти та її тактики.
Ми також повинні навчитися працювати з інформаційною сферою, розвідкою та ширшими наслідками війни, яка триває чотири роки і, на жаль, триватиме й надалі, а також зрозуміти, що це означає з точки зору економічних, військових і політичних ресурсів, не в останню чергу людських.
Як ми знаємо, людські ресурси є великою проблемою як в Україні, так і в Росії, тому, думаючи про повномасштабну війну (про що у багатьох європейських країнах перестали думати в середині 1990-х років), слід враховувати багато речей.
КР: Які уроки Швеція винесла з війни в Україні, і чи вже застосовано деякі з них?
КЕ: Ми здебільшого все ще перебуваємо на етапі навчання, але вже зараз готуємо набагато більше офіцерів, ніж раніше.
У нас відбувається постійний обмін між потребами військової освіти та уроками, отриманими на полі бою, а також взаємодією з людьми, які мають реальний досвід. Це була одна з причин, чому я приїхав до України: я приїхав зустрітися з людьми – не лише колегами та професорами, а й військовими ветеранами, які мають реальний бойовий досвід. Почути, що вони мають сказати – не лише про те, як застосовувати системи озброєння та обладнання, а й (наприклад) про те, як поводитися з ротацією, що є дуже важливим питанням у будь-якій тривалій війні.
Коли три роки тому я відвідав Військову академію в Одесі, я дізнався, що лише за рік до того більшість її кадрів захищали Миколаїв.
Отже, в Україні є люди, які не тільки викладають, а й мають реальний військовий досвід – у нас у Швеції такого немає. Мій факультет був би дуже радий залучити окремих викладачів, які мають саме такий досвід.
КР: Щодо гібридної війни – ви досі обговорюєте «сіру зону» у Швеції, чи розглядаєте такі інциденти, як порушення повітряного простору та ширші прояви саботажу по всій Європі, як форму прямої конфронтації?
КЕ: Концепція «сірої зони» використовувалася Збройними силами Швеції протягом кількох років. Вона пов’язана з ідеєю, що це попередні етапи військового конфлікту. Йдеться про спробу пов’язати події, що відбуваються в одній сфері, з іншою. Ця робота може стосуватися інформаційної сфери або розвідувальних операцій різного роду.
Я вважаю, що сьогодні Швеція усвідомлює існування такого роду гібридних дій і пильно стежить за безпекою та обороною.
У середині 1990-х років русофобія була на низькому рівні, і був період, коли шведи вели бізнес із Росією, засновували там компанії. Але часи змінюються – вони залишили Росію, і зараз русофобія перебуває на високому рівні серед пильного суспільства.
Підтримка України з боку Швеції залишається незмінною з лютого 2022 року. Я б сказав, що Швеція — це країна, де не можна говорити про «втому від України»: тут як і раніше існує дуже широка і глибока підтримка України, її військових зусиль і стійкості українського суспільства.