Нинішня глобальна війна, розв’язана посткомуністичною «віссю зла» — Китаєм, Росією та Іраном — проти вільного світу має чітку першочергову мету: показове знищення трьох держав, які відкрито декларують свою належність до цього світу — України, Ізраїлю та Тайваню. Найвразливішою ланкою в обороні вільного світу, як виявилося, є Овальний кабінет Білого дому — центр його політичного лідерства.
Президент Джо Байден, судячи з його публічних заяв, сприймав себе як традиційного «лідера вільного світу». Втім, як стверджують автори, його щораз помітніші когнітивні проблеми та відкрита симпатія до Владіміра Путіна з боку кількох високопосадовців його адміністрації завадили Сполученим Штатам дати рішучу відповідь на агресію дедалі зухвалішого тріо противників.
З поверненням Дональда Трампа до Білого дому ситуація щонайменше на одному фронті цієї глобальної війни — в Україні — помітно погіршилася. Колишній нью-йоркський девелопер узагалі не сприймає себе як «лідера вільного світу» — сама ця формула, схоже, відсутня в його політичному словнику. Він не має цілісного уявлення про світ, що перебуває у стані війни. Натомість він сприймає міжнародну політику як низку локальних «розборок», у яких сильні лідери укладають тимчасові домовленості між собою.
Не менш очевидною є його дивна психологічна залежність від Путіна та виразна ворожість до України, яка, схоже, з неї випливає. І все ж навіть найтемніших персонажів у серйозних політичних драмах зазвичай наділяють бодай однією позитивною рисою. У Трампа така риса є — і за нинішніми мірками вона має значення.
Він послідовно подає себе як друга єврейського народу та переконаного прихильника держави Ізраїль — однієї з трьох демократій, які «вісь зла» прагне стерти з політичної мапи. У цьому сенсі Трамп став реальним військовим союзником Ізраїлю в його протистоянні з Іраном та мережею його проксі-сил. Водночас у цій самій війні він тепер опинився в небезпечній пастці, яку створив сам.
Інтенсивні удари США та Ізраїлю, зокрема системне усунення ключових фігур у військовому й політичному керівництві Ірану, поки що не змусили режим капітулювати. Навпаки, він відповів новою хвилею жорстоких репресій усередині країни, щоб запобігти масовим протестам.
Якщо після війни при владі в Тегерані опиниться Корпус вартових ісламської революції, це стане стратегічною катастрофою для Заходу — і матиме наслідки й для українського фронту. У світі це сприймуть як другу американську втечу з Афганістану.
Для самого Трампа такий розвиток подій стане безславним завершенням його політичної кар’єри. Попри критику за його політику щодо України, автори пропонують йому вихід із іранського глухого кута, до якого він сам себе загнав.
Якщо протягом двох-трьох днів після обіцяного ним «пекла» в Тегерані нічого принципово не зміниться — або якщо він, як і раніше, просто відступить від власних погроз — у Трампа все ще залишиться один останній, рішучий крок.
Він міг би запросити до Білого дому двох впливових учасників нещодавно створеної ним «Ради миру» — президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана та президента Азербайджану Ільхама Алієва. За зачиненими дверима вони могли б детально обговорити післявоєнну політичну карту Близького Сходу та Євразії загалом і узгодити спільний курс дій.
[Азербайджанці є найбільшою національною меншиною в Ірані й значно переважають за чисельністю азербайджанців, які проживають у самому Азербайджані. — Ред.]
Повернувшись до Баку, Ільхам Гейдар оглу Алієв міг би виступити з екстреним телезверненням, заявивши, що Іран занурюється в хаос і нестабільність, і щоб убезпечити азербайджанців по обидва боки ірано-азербайджанського кордону, у координації з лідером Туреччини він наказує своїм збройним силам забезпечити правопорядок у регіоні.
Такий крок Баку й Анкари фактично відкрив би ще один фронт у розхитуванні іранської держави, вдаривши по тилу Корпусу вартових ісламської революції та осі Тегеран–Москва. Для Кремля це означало б безпекову катастрофу на Кавказі й стало б чітким сигналом для його партнерів, що «вісь зла» — це глухий кут.
У Трампа ще є вибір: або допустити ще один провал, який сприймуть як другий Кабул, або ініціювати крок, що перетворить Іран із безпечного тилу цієї осі на місце, де вона почне руйнуватися.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.