Усе залежить від перспективи: те, що на Заході називають Близьким Сходом, у Китаї називають Середнім Заходом.
Китай, можливо, й не є центром світу, але у травні, принаймні у власному наративі, він постане як один із центрів глобальної політики. Цього місяця Пекін прийматиме одразу двох світових лідерів — із традиційною китайською гостинністю, розкішними офіційними вечерями та невеликими чарками міцного байцзю.
У китайській столиці вже готуються до цього «подвійного візиту»: після президента США Дональда Трампа має прибути президент Росії Владімір Путін. Візит Путіна узгодили ще в лютому, тоді як поїздку Трампа перенесли на тлі подій на Близькому Сході, які продемонстрували зростання міжнародного впливу Китаю.
Для обох лідерів цей візит може виявитися «кисло-солодким» — із можливими вигодами, але й неминучими труднощами.
Китай уже обігнав Росію за масштабами економіки та впливом. Путіна, безумовно, приймуть ввічливо, навіть тепло, але він навряд чи матиме ілюзії щодо того, хто тут задає тон. У відносинах із Пекіном США досі залишаються провідною силою, однак хід історії — а в Китаї добре знають, наскільки він може бути непередбачуваним — дедалі більше підштовхує до думки, що це століття може стати китайським.
Принаймні так це бачать у Пекіні.
Китай, навіть з урахуванням ризиків майбутніх конфліктів, виглядає привабливим напрямком для інвестицій — або принаймні створює таке враження. Майбутнє, можливо, на Сході, але минуле все одно дає про себе знати.
Європа небезпідставно відчуває загрозу з боку Росії.
Китай, який у 1969 році ледь не вступив із Росією у війну, нині сприймає її майже як васальну державу — принаймні з огляду на її економічне ослаблення, тенденцію, помітну ще задовго до західних санкцій.
Війни — це дорого, і можливості США вже не такі безмежні, як раніше. Україна веде справедливу війну, захищаючись від агресора, але це саме по собі не гарантує підтримки.
Держдепартамент США попередив союзників про можливі перебої з постачанням боєприпасів для України, зокрема перехоплювачів для систем ППО Patriot, повідомили європейські посадовці.
Державний борг США становить близько $36 трлн. Війна з Іраном уже коштувала щонайменше $11 млрд — за дуже обережними оцінками — і триває лише другий місяць.
Зневажливе ставлення Трампа до України та Європи — це не просто імпульсивні висловлювання людини, яка мало зважає на історію чи державне управління. Проблема для України та Європи ширша: бюджетні обмеження дедалі більше впливають на зовнішню політику США.
Якщо коротко, усе вирішують гроші, але позиції долара вже не такі стійкі. У підсумку Вашингтону доводиться дедалі обережніше поводитися з власними фінансовими ресурсами.
У Вашингтоні експерти з питань зовнішньої політики відводять Україні нижчий пріоритет порівняно з відносинами з Китаєм. Україна — як і Іран — потребує значних витрат. Є побоювання, що навіть Prioritized Ukraine Requirements List — механізм, який дозволяє європейським країнам оплачувати американське озброєння для України, — можуть скасувати.
Погроза Трампа припинити постачання зброї Україні, якщо європейські союзники не допоможуть відновити судноплавство через Ормузьку протоку, мало сприяла зміцненню позицій США у світі.
Росія і США ослаблені — одна у військовому плані, інша репутаційно, тоді як Китай стає стратегічним бенефіціаром. Водночас позиції України також зміцнилися.
Нещодавній візит президента Володимира Зеленського до країн Близького Сходу допоміг об’єднати два конфлікти в єдину рамку, зокрема через укладення угод про постачання технологій дронів і протидронових систем та проведення навчань у Катарі, Саудівській Аравії та Об’єднаних Арабських Еміратах.
Правителі країн Перської затоки дедалі більше усвідомлюють необхідність покладатися на власні сили, а не повністю залежати від військової підтримки США. У цьому сенсі Україна для них — логічний партнер, адже має безпосередній досвід ведення сучасної війни.
Події в Україні — від її історичних міст до зелених ландшафтів — тепер тісно переплітаються з подіями в сучасних мегаполісах Близького Сходу та його палаючих пустелях. Один театр війни дає уроки іншому.
Країни Перської затоки тепер цілком можна вважати союзниками України, що спростовує улюблену тезу Трампа про те, що Київ «не має козирів» у протистоянні з Росією. До речі, мораль — це сильний козир у будь-якій грі.
Одним із практичних наслідків цієї нової ситуації є те, що країни Затоки можуть забезпечити потік фінансування для оборонної промисловості України — у той час як 90 млрд євро ($115 млрд) допомоги ЄС наразі заблоковані Угорщиною.
На початку ударів США та Ізраїлю по Ірану майже ніхто не очікував, що це обернеться для України чимось позитивним.
Зараз перспектива змінюється.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.