Угорщина проголосувала, і Європа вже ніколи не буде такою, як раніше. Партія «Тиса» Петера Мадяра поклала край 16-річному правлінню Віктора Орбана, що, безперечно, слід вважати одним із найважливіших результатів виборів в історії Європейського Союзу.
Соціологи — принаймні незалежні — мали рацію. Явка виборців була рекордною, перевищивши сімдесят відсотків, і хвиля проти Орбана, на яку тихо сподівався Брюссель, нарешті прорвалася. Сьогодні вранці святкування в Будапешті ще тривали. Однак зараз починається важка робота для Мадяра та для кожного союзника, який має інтерес у тому, якою тепер стане Угорщина.
Тон задав сам Мадяр, проголосувавши в неділю. Позиціонуючи голосування як історичний вибір «між Сходом і Заходом», він закликав угорців творити історію – і вони це зробили. Формулювання було навмисно спрощеним, але геополітично насиченим: сигнал Брюсселю, Варшаві та Берліну про те, що ера неоднозначності Будапешта щодо власного цивілізаційного напрямку закінчилася.
ЄС видихає з полегшенням
Для Європейського Союзу результат виборів – не що інше, як порятунок.
Угорщина Орбана стала найнадійнішим внутрішнім саботажником блоку. Вона заблокувала кредит ЄС для України на суму 90 млрд євро. Вона затримувала вступ Швеції до НАТО. Вона координувала свої дії з Тегераном, поки на східному кордоні Європи вирувала війна. Вона надавала притулок підозрюваним у злочинах, які втікали від правосуддя в сусідніх державах-членах ЄС.
Систематичне зловживання Угорщиною своїм правом вето не давало ЄС діяти саме тоді, коли міжнародне середовище вимагало швидкості та згуртованості.
Угорщина під керівництвом партії «Тиса» не буде беззаперечним прихильником глибшої європейської інтеграції — Мадяр чітко позиціонує себе як суверенного консерватора, а не як брюссельського федераліста.
Але Будапешт, який просто діятиме в рамках норм членства в ЄС і не розглядатиме кожне засідання Ради як можливість для шантажу, змінить саму геометрію європейського процесу прийняття рішень. Щодо підтримки України, фінансування оборони, відносин зі Сполученими Штатами, тепер ЄС зможе рухатися вперед, маючи на одне гальмо менше.
Однак це полегшення слід розглядати з реалізмом. Орбан вибудовував свою систему16 років, а системи не розчиняються за одну ніч. Більшість суддів Конституційного суду – лоялісти «Фідес». Бюджетна рада зберігає право вето щодо будь-якого плану видатків. Державні ЗМІ, судова влада та значна частина місцевої влади залишаються в руках старого режиму.
Мадяр стикається з тією самою інституційною облогою, з якою стикнувся Дональд Туск у Польщі після 2023 року і досі розгрібає завали. Оплески ЄС виправдані. Але його очікуваннями треба керувати.
Незручний член НАТО дорослішає
Для НАТО наслідки є не менш значущими. Угорщина за часів Орбана була дивною аномалією – членом альянсу, який активно підривав його єдність, підтримував привілейовані зв’язки з Москвою і — за кілька днів до виборів — приймав американського віцепрезидента як своєрідне політичне схвалення найкориснішого європейського співрозмовника Кремля.
Візит Джей Ді Венса до Будапешта запам’ятається як один із найгучніших прорахунків Вашингтона – кандидат, якого він приїхав підтримати, програв вибори.
Уряд «Тиси» не перетворить Угорщину на Польщу чи Естонію за одну ніч. Під час передвиборчої кампанії Мадяр не обіцяв різке збільшення видатків на оборону чи помітний розрив із Москвою. Але усунення Будапешта як структурного винятку в НАТО — союзника, на якого завжди можна було покластися, щоб уповільнити, розмити чи просто зірвати консенсус — саме по собі є стратегічним здобутком значного масштабу.
Для Східного флангу, для країн Балтії та для Варшави навіть нейтральна Угорщина є покращенням. І є всі підстави очікувати, що Мадяр піде далі за нейтралітет, з огляду на його відкрито прозахідну орієнтацію, його давню критику політики Орбана щодо Росії та той однозначний напрямок, який він вказав на виборчих дільницях у неділю.
Україна та Росія: Повідомлення, а не диво
У Києві цей результат зустрінуть із справжнім полегшенням.
Блокування Угорщиною фінансової підтримки ЄС для України було не просто бюрократичною незручністю — це був сигнал Москві, що єдність ЄС можна пробити, що один рішучий ренегат може тримати в заручниках двадцять шість інших. Цей сигнал тепер замовк. Розблокування фінансових інструментів ЄС для України, ймовірно, стане одним із перших і найпомітніших кроків Мадяра на європейській політичній арені.
Проте було би перебільшенням назвати зміну уряду в Будапешті поворотним моментом у війні. Доля України залежить від політичної волі США, від європейського оборонного виробництва та від витривалості її власного суспільства і збройних сил — і жодне з цих питань не вирішується в Будапешті.
Що змінюється, так це наратив. Демократична Європа, громадяни якої проголосували за усунення найціннішого активу Кремля в ЄС, надсилає Москві сигнал, який не можна легко проігнорувати: що неліберальна модель не є захищеною від виборів, що європейська громадськість зрештою обирає Захід, і що довга ставка Путіна на занепад європейської демократії наштовхнулася на стіну.
Час розплати для втікачів
Мабуть, найбільш негайний і конкретний наслідок перемоги «Тиси» відчують не в Брюсселі чи Києві, а в затишних будапештських резиденціях двох польських політичних втікачів. Колишній міністр юстиції Польщі Збіґнєв Зьобро та його колишній заступник Марцін Романовський отримали притулок від уряду Орбана, коли у Варшаві проти них висунули серйозні кримінальні звинувачення.
Романовський перебуває в Угорщині з кінця 2024 року і навіть працював у пов’язаній з Орбаном установі. Зьобро приєднався до нього в січні 2026 року, маючи на рахунку двадцять шість звинувачень – зокрема, у керівництві злочинною організацією та незаконній купівлі шпигунського програмного забезпечення Pegasus для стеження за політичними опонентами.
Мадяр під час кампанії був однозначним: уряд «Тиси» екстрадує обох у перший же день перебування при владі. Він з певною іронією натякнув, що їм, можливо, краще переїхати до Мінська чи Москви, поки не пізно, і що разом із ними може поїхати й Орбан.
Правова ситуація є складнішою, ніж політична риторика: рішення щодо запитів на екстрадицію мають виносити угорські суди, а в них повно призначенців «Фідес». Але політичний захист, яким користувалися обидва втікачі — готовність уряду Орбана розглядати надання притулку як інструмент ідеологічної солідарності з польською партією «Право і справедливість» — зник.
Для Варшави, і для Дональда Туска особисто, ця зміна закриває одну з найгіркіших сторінок у польсько-угорських відносинах за всю історію.
У ширшому сенсі цей результат переформатує політику Центральної Європи. Вишеградська група перестала функціонувати після 2022 року через проросійську позицію Орбана. Те, що Мадяр у день виборів представив голосування як вибір між Сходом і Заходом, не було випадковим — це був прямий заклик до центральноєвропейського мейнстріму, від якого Угорщина відійшла.
Угорщина, яка відновлює добросовісні відносини зі своїми сусідами — Польщею, Чехією та Словаччиною — створює умови для відновлення співпраці в Центральній Європі на справжній, а не показовій основі. Це неабияке досягнення в регіоні, який давно усвідомив, що його безпека залежить від його колективної ваги.
Робота починається
Віктор Орбан побудував свою систему так, щоб її було важко демонтувати.
Він неодноразово заявляв про це з очевидним задоволенням. Тепер цю систему успадковує Мадяр, маючи парламентську більшість, яка може вистояти або не вистояти перед інституційними перешкодами, залишеними Орбаном. Союзники Європи повинні встояти перед спокусою оголосити справу завершеною. Те, що було вирішено вчора ввечері в Угорщині, було необхідним, але недостатнім.
Втім, хоча б на один ранок полегшення є справжнім, результат — історичним, а напрямок — після 16 років — змінився.
Оригінал цього аналізу Марціна Заборовського, директора з питань політики в програмі «Майбутнє безпеки» та Раді підтримки України в Globsec, дивіться тут.