Після рішення ЄС надати Україні статус кандидата у 2022 році й дати зелене світло офіційному початку переговорів про вступ у 2024 році — попри сильний опір з боку Угорщини — реформаторська програма Києва була неоднозначною, а Financial Times нещодавно повідомила, що Париж і Берлін розглядають можливість надання Україні «символічного» членства без права голосу та доступу до ключових частин бюджету блоку.
Щоб повніше зрозуміти перспективи вступу України до ЄС, Kyiv Post поспілкувався з трьома джерелами, наближеними до Брюсселя: Михайлом Жернаковим з Фонду «ДЕЮРЕ», Іриною Сушко з організації «Європа без бар’єрів» (EWB) та дипломатичним джерелом у Брюсселі, безпосередньо обізнаним із переговорним процесом.
Судові реформи сповільнюються
Щоб прискорити реформи в Україні, які описують як повільні, у грудні 2025 року віцепрем’єр-міністр України Тарас Качка та комісар ЄС з питань розширення Марта Кос узагальнили затверджену урядом дорожню карту верховенства права з 10 так званими «пріоритетами Качки–Кос». ЄС фактично підтримав цей підхід до прискорення реформ.
Ці пріоритети включають, серед іншого, внесення змін до кримінального законодавства, забезпечення доступу НАБУ до незалежних судово-медичних експертиз, залучення міжнародних експертів до процесу відбору членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) і прийняття Антикорупційної стратегії та Державної антикорупційної програми.
«Це абсолютний мінімум, необхідний для досягнення навіть базового рівня верховенства права, якого очікують у країнах, де це є нормою», — сказав Жернаков в інтерв’ю Kyiv Post. Його Фонд «ДЕЮРЕ» працює над просуванням судової реформи в Україні. «Якщо ми цього не зробимо, у нас не буде аргументів проти критиків, які кажуть, що Україна корумпована і не має верховенства права».
Однак підстав для оптимізму майже немає.
«На жаль, за останні три з половиною місяці, що минули з 11 грудня, коли Україна взяла на себе ці зобов’язання, у виконанні цього переліку не відбулося жодного прогресу. Ці 10 пунктів мають бути виконані протягом року — не «колись» чи «ніколи»», — сказав він.
Жернаков додав, що ключові інституції — зокрема, Генеральна прокуратура, Верховний Суд, Конституційний Суд і Державне бюро розслідувань — мають бути приведені до такого стану, щоб вони більше не перешкоджали реформам, а навпаки — підтримували їх.
Цю оцінку підтверджує незалежний звіт, який вказує, що Україна набрала лише 9 балів із 100, а в деяких сферах – 0.
Відповідальність за прогрес у кінцевому рахунку лежить на Києві.
«Ситуацію часто подають як парламентську кризу, але це вводить в оману, — сказав Жернаков. – Нещодавно парламент продемонстрував свою здатність діяти — понад 300 голосів за кілька законопроєктів, навіть конституційна більшість. Питання не в здатності, а в готовності ухвалити певні критично важливі рішення».
Він, зокрема, вказує на необхідність повернути міжнародних експертів до складу відбіркової комісії до Вищої ради правосуддя.
«Європейський Союз чітко зазначив у своєму останньому звіті щодо України, що це необхідно зробити», — сказав він.
Україна вже показала, що може мобілізувати голоси, коли це потрібно.
«Минулого літа 311 депутатів проголосували за відновлення незалежності НАБУ; бюджет ухвалили 274 голосами; а кілька останніх законопроєктів отримали понад 300 голосів», — зазначив Жернаков.
Світло в кінці тунелю
Песимістичний погляд на реформи дещо компенсують події в Брюсселі та країнах-членах ЄС.
Одна з ключових змін відбулася в Угорщині, де Віктора Орбана, якого довго вважали прихильним до Кремля і перешкодою для України, замінив Петер Мадяр, правий політик із більш прихильною позицією щодо Києва.
За даними дипломатичного джерела Kyiv Post у Брюсселі, ЄС все ще пильно стежить за Мадяром. Він уже зробив заяви, які викликали подив – зокрема, висловив опозицію до міграційного пакту ЄС.
Проте навряд чи він вдаватиметься до тих погроз вето та політично ризикованих дій, які були характерними для підходу його попередника.
Що важливіше, наразі обговорюється сценарій, подібний до того, про який повідомляла FT, який міг би зробити мету вступу України у 2027 році (яку раніше вважали нереалістичною) політично досяжною.
«Це означало б, що ЄС надасть Україні політичну асоціацію, фактично заявивши, що Україна є політичним членом, поки ми продовжуватимемо впроваджувати реформи», — зазначило джерело.
За такого сценарію членство спочатку буде більше політичним, ніж повноправним. Україна не отримає одразу повного доступу до ключових переваг ЄС, таких як єдиний ринок, вільне пересування працівників або Шенгенська зона, а переговорні кластери відкриватимуться один за одним — процес, який часто займає кілька років перевірки.
Хоча це далеко не гарантовано, такий підхід не є неможливим.
З політичної точки зору це може бути виграшним варіантом для обох сторін: Київ здобуває символічну перемогу та стратегічне закріплення в Європі, тоді як держави-члени можуть запевнити свою громадськість, що їхні економічні інтереси залишаються захищеними.
Окрім того, це відповідає архітектурі вступу до ЄС, яка передбачає перехідні періоди — іноді тривалістю до семи років — перед повною інтеграцією, особливо щодо мобільності робочої сили. Це питання, над яким, за словами Ірини Сушко з НУО «Європа без бар’єрів», що спеціалізується на міграції, Україна вже інтенсивно працює, особливо з огляду на те, що в ЄС вже проживають мільйони українців працездатного віку.
«Українська влада вже порушила це питання. Вона стверджує, що це можна використати як перевагу, як аргумент, що такі обмеження для України можуть бути непотрібними, — сказала вона Kyiv Post. – Якщо будуть введені якісь обмеження, вони, ймовірно, набудуть іншого значення і обговорюватимуться інакше, ніж у попередніх випадках розширення, оскільки ситуація України унікальна».
Проте реалізація сценарію політичної асоціації, ймовірно, залежатиме не стільки від прогресу реформ, скільки від політичної динаміки до кінця 2027 року, особливо після президентських і парламентських виборів у Франції. Оскільки Емманюель Макрон не зможе балотуватися на третій термін, а праві тенденції залишаються сильними, Париж може або зберегти свою нинішню дружню до України позицію, або змінити курс.
Наразі головним дипломатичним пріоритетом у Брюсселі залишається нагальна потреба Києва у кредиті ЄС на 90 млрд євро, розблокувати який Мадяр пообіцяв, щойно відновиться постачання нафти трубопроводом «Дружба».
Не полегшуйте шлях
Незважаючи на широку підтримку прагнень України до ЄС, усі три джерела висловлюють застереження.
Жернаков стверджує, що зниження вимог до реформ зрештою зашкодить українцям.
«Українське суспільство переважно підтримує європейську інтеграцію — близько 85% хочуть, щоб Україна стала членом ЄС. Більше того, 73% підтримують суворіші та чіткіші вимоги ЄС щодо боротьби з корупцією та верховенства права, — сказав він. – Дотримання високих стандартів — це не покарання. Це необхідно».
Дипломатичне джерело в Брюсселі також застерегло від переоцінки політичної єдності всередині ЄС, назвавши навіть політичну асоціацію у 2027 році «занадто хорошою, щоб бути правдою».
«Не слід плекати ілюзій щодо держав-членів. Вони захищатимуть свої інтереси», — зазначило джерело.
Вони порівняли внутрішню динаміку ЄС із моделями голосування на «Євробаченні», де сусідні країни послідовно підтримують одна одну незалежно від виступу їхніх представників. Це особливо стосується балканських держав, які відчувають себе відсунутими на другий план у поточному процесі розширення і схильні діяти як блок.
Ще одним чутливим питанням залишається сільське господарство.
Україну широко розглядають як головного конкурента європейських виробників, які вже влаштовували масштабні протести у столицях ЄС, зокрема в Брюсселі.
Тим часом Сушко зазначає, що головний «пряник» ЄС для багатьох українців — ринок праці ЄС — теж є потенційною загрозою для самої України.
«Деякі урядовці наголошують, що сама Україна може розглянути можливість запровадження певних обмежень, зокрема для регулювання відтоку робочої сили», — сказала вона, додавши, що різні опитування вказують на те, що наразі близько 34–36% українських громадян, які проживають у ЄС за різним статусом, не готові повертатися в Україну.
Ця проблема була особливо підкреслена у звіті EWB за 2025 рік «Перехідні періоди на шляху до єдиного ринку праці: уроки для України», який показав, що нові держави-члени очікували відтоку непрацюючого населення, але натомість втратили значну частку своєї економічно активної молоді.
Для України, яка вже стикається з депопуляцією, високою смертністю та низькою народжуваністю, цей ризик є справді серйозною проблемою.