Неочікувано, через сорок років після найтяжчої ядерної аварії в історії густі ліси та болота навколо Чорнобильської АЕС стали прихистком для рослин і тварин — і, ймовірно, одним із найбільших і найбагатших біосферних осередків Європи.
Ліси й болота вздовж річки Прип’ять у майже безлюдній зоні відчуження площею 2 600 км², що сформувалася навколо четвертого реактора, який і досі становить смертельну радіаційну небезпеку, нині кишать рідкісними європейськими видами, частина з яких давно зникла в інших регіонах континенту.
Як радіація вплинула на тварин Чорнобиля: мутації та імунітет до раку
Тут бродять стада зубрів, табуни коней Пржевальського та гурти диких кабанів. Поруч із ними — благородні олені, лосі й козулі. Зростають популяції бурих ведмедів, рисей і вовків, які на них полюють.
За даними дослідження, профінансованого урядом США у 2011 році, чисельність місцевих бобрів за останні десятиліття «різко зросла». Ці «інженери природи» прокопали сотні кілометрів каналів, з’єднавши Прип’ять та її водозбір із потоками й болотами, що впадають у річки Уж, Тетерів і Дніпро — утворивши гідромережу на території, що за розмірами можна порівняти з Косовом. За оцінками, популяція бобрів від південно-центральної Білорусі до півночі центральної України, ймовірно, перевищує 120 тисяч особин.
Оскільки в Білорусі та Україні діє заборона на полювання на бобрів, а великі малозаселені простори дають їм змогу розширювати ареал, чорнобильські бобри нині належать до найдинамічніших популяцій у світі — про це свідчать як зазначене дослідження, так і дані beavertrust.org.
Поїздка до українського села Лапутьки на річці Тетерів, приблизно за 25 км на південь від четвертого реактора, дає уявлення про один із можливих напрямів подальшого розселення бобрів.
Єдине підприємство, яке тут колись діяло, — молочна ферма, покинута у 1986 році, — майже повністю поглинене лісом: крізь радянський асфальт уже проростають буки. Офіційно в селі мешкає 21 людина. Окрім городів біля приблизно десяти заселених будинків і худоби — овець та кіз — майже нічого не свідчить про те, що тут і досі живуть люди.
Болота навколо села, розташованого на підвищенні приблизно на 20–50 метрів над рівнем ґрунтових вод, розширюються й поступово наступають на колишні поля. Одного з недавніх днів у високій траві гомоніли очеретянки, було чути солов’їв, сорок і, ймовірно, зябликів. За сорок років підйом ґрунту й зміни водотоків настільки пошкодили бетонну дорогу до Лапутьок, що проїхати нею може лише повнопривідний автомобіль — і то з труднощами.
За даними Київської обласної адміністрації, у лютому–березні російські війська окупували Лапутьки та всі інші населені пункти на півночі України. У більших містах на південь, таких як Буча та Ірпінь, є сотні могил мирних жителів, убитих російськими військовими під час спроб придушити український спротив, а на деяких місцях боїв і досі іржавіють рештки танків.
Водночас у селах поблизу Чорнобиля майже немає ознак присутності російських військ. Занепад і руйнація помітні всюди. Водночас усе це, схоже, тягнеться ще з середини 1980-х років.
Дослідження впливу чорнобильської радіації ведуться безперервно — ще з радянських часів і в сучасній Україні. Загалом вважається, що флора і фауна в зоні та навколо неї зазнали генетичної нестабільності, мутацій і хромосомних змін через тривалий вплив низьких доз радіації, однак ці ефекти залишаються помірними.
Найпомітнішими наслідками стали вроджені деформації та підвищена захворюваність на рак у птахів, які можуть проникати в найбільш забруднені радіацією ділянки Чорнобильської зони, зокрема ластівок і синиць. У земноводних і ракоподібних, особливо тих, що риються в річковому дні або живуть нижче за течією від реактора, помірно зросли випадки альбінізму та нетипового забарвлення.
Дослідження також вказують на шар радіоактивного пилу й мулу, який після аварії осів у річкових відкладах і згодом був перекритий новими нашаруваннями. Завдяки цьому сама вода відносно безпечна — якщо не порушувати донні відклади.
Еволюційна біологиня з Принстонського університету Кара Лав у дослідженні 2024 року, присвяченому чорнобильським вовкам і собакам, встановила, що ці тварини частково адаптувалися та стали більш стійкими до деяких форм раку.
Водночас майже повна відсутність людей і припинення господарської діяльності для природи на півночі України значною мірою переважили шкоду від радіації.
Екотуризм та наслідки окупації Чорнобильської зони у 2022 році
У селі Медвино, приблизно за 20 км від району навколо четвертого реактора, де й досі зберігається високий рівень радіації, місцеві підприємці та природоохоронці у 2001 році відкрили заповідний парк дикої природи. Нині там розташована найбільша в Україні оленяча ферма — близько 500 особин, а також найбільше господарство зубрів — приблизно 200 тварин, включно з дорослими і молодняком.
За словами гіда парку, стада зростають, однак рівень екотуризму ще не відновився до показників, які були до російського вторгнення.
Російські військові розграбували і пошкодили частину будівель у селі Страхолісся на сході — зеленому населеному пункті, де колись працювали три продуктові магазини. На північ від Страхолісся зберігся один із небагатьох помітних слідів російського вторгнення в цей регіон — мережа укріплень, зведених у 2022 році.
Масивні дерев’яні перекриття й укріплені стіни досі тримаються, однак на деяких позиціях уже проростають кущі й навіть невеликі дерева. Земляний насип, який зробили, щоб уповільнити рух із боку кордону зони відчуження приблизно за 100 метрів звідси, поступово засипає дорогу.
Контрольно-пропускний пункт і далі утримують бійці Національної гвардії України.
Страхолісся, розташоване на мальовничому, зарослому очеретом березі Дніпра, за місцевими мірками лишається доволі великим селом — тут мешкає понад 720 людей. У середині квітня тривало будівництво нових будинків. Місцеві здебільшого пересуваються велосипедами, школа працює. Кіт біля сільської крамниці нікуди не поспішав.
Житло в Страхоліссі різноманітне: переважають радянські та ранні пострадянські одноповерхові цегляні будинки з сірими дахами. Збереглися й кілька дерев’яних хат щонайменше середини ХХ століття — частина з них досі заселена. Є також приблизно п’ять-шість обгороджених приватних садиб із автоматичними воротами й камерами спостереження.
Місцева продавчиня Аліна каже, що повітря тут чисте завдяки річці та відсутності промисловості, а влітку приїжджають туристи, хоча їх значно менше, ніж до російського вторгнення. Загалом у селі тихо, і сторонні тут з’являються нечасто.
Але сорок років тому Страхолісся відігравало значно важливішу роль — це була одна з основних баз для працівників Чорнобильської АЕС і аварійних служб, які ліквідовували наслідки катастрофи. Упродовж наступних трьох років тут постійно жили команди, що працювали над зведенням захисного укриття над четвертим реактором.
На початку 2000-х у північній частині села встановили меморіал чоловікам і жінкам, які стримували поширення радіації та зводили укриття. Меморіальна стіна розповідає про героїзм і самопожертву «ліквідаторів» — так називали учасників цих робіт. У середині квітня, через сорок років після аварії, меморіал у Страхоліссі виглядав доглянутим: його щойно пофарбували, тротуари прибрали, а золоті бюсти й викарбувані імена ретельно очистили.
У 2026 році рівень радіації в Страхоліссі зазвичай вважається безпечним і навіть нижчим, ніж у великих містах на кшталт Києва чи Мінська, адже бетон і сталь поглинають радіацію, а в селах їх менше.