Сорок років тому Чорнобиль, тоді ще в радянській Україні, став місцем найгіршої аварії в історії ядерної енергетики. 26 квітня 1986 року внаслідок серії технічних помилок вибухнув реактор четвертого енергоблока.
Викинута радіація поширилася по всій Європі й досі фіксується — у грибах, організмах диких тварин і лісовому ґрунті. Експерти аналізують використання ядерної енергії тоді й тепер.
Не забуваймо про руйнування
Наслідки аварії були колосальними й досі мають змушувати нас замислюватися, застерігає професор медицини Дуарте Баррал у Público (Португалія):
«У час, коли ми й далі шукаємо альтернативи викопному паливу, важливо пам’ятати уроки минулого. Якщо враховувати довгострокові непрямі наслідки, кількість жертв, за оцінками ВООЗ, становить 4 000. ... Далі — зона відчуження, яка й сьогодні охоплює близько 2 500 квадратних кілометрів. ... Аварія мала настільки глибокі наслідки, що, ймовірно, навіть сприяла розпаду СРСР через п’ять років, показавши слабкість радянського режиму та його культуру замовчування й контролю над інформацією».
Ніби нічого й не сталося
Через сорок років після катастрофи у Швеції життя триває, як ні в чому не бувало — навіть у місцях, де фіксували високі рівні радіації, пише Aftonbladet (Швеція):
«Сьогодні про аварію в Чорнобилі майже забули. ... Чинний уряд після останніх виборів активно просуває розширення ядерної енергетики. ... Ще кілька десятиліть тому це було б немислимо. Влітку ми знову почали їсти гриби й ягоди.
Але коли два роки тому Агентство з радіаційної безпеки виміряло рівень радіоактивності в шведських грибах, один показник особливо вирізнявся — у Гельсінгланді, на півночі країни. Рівень був у чотири рази вищий за допустиму норму».
Ставка на відновлювану енергетику
Видааня taz не бачить сенсу повертатися до атомної енергетики в Німеччині (Німеччина):
«Хоча атомні електростанції мають низькі викиди (але не нульові!), будівництво нових об’єктів надзвичайно дороге і займає багато часу. Навіть великі енергетичні компанії вже не розглядають цей варіант. ... Вітрові турбіни й сонячні панелі за останні десятиліття значно подешевшали.
Вони не створюють радіоактивних відходів, з якими довелося б мати справу майбутнім поколінням протягом сотень тисяч років. І не становлять глобальної загрози у разі аварій чи військових атак. Саме тому оновлений кліматичний рух у Німеччині переважно виступає за вітрову та сонячну енергетику — і лише невелика частина підтримує атомну».
Справжній убивця — вугілля
Хибні висновки з Чорнобиля й досі впливають на енергетичну політику, пише ядерний науковець Тім Грегорі в The Spectator (Велика Британія):
«Якби виробництво атомної енергії в Європі продовжило зростати хоча б на чверть темпів, які були до Чорнобиля, уже до 2009 року ми мали б достатньо електроенергії, щоб замістити всю генерацію з вугільних електростанцій у Європі. Натомість ми ще чотири десятиліття спалювали вугілля, що призвело до понад 300 000 смертей.
Ми продовжуємо спалювати його й сьогодні — і щороку це забирає ще тисячі життів. Ми поставили рідкісну ядерну аварію в ранг абсолютно неприйнятної, водночас мовчки прийнявши щоденну смертельну ціну вугілля. Залежність Європи від вугілля — один із найбільших провалів енергетичної політики сучасності: перемога страху й естетики над розумом і здоровим глуздом».
Небезпечна, але незамінна
Українська служба Radio Free Europe оцінює плюси і мінуси ядерної енергетики під час війни (Україна):
«Атомні електростанції під час війни перебувають у зоні ризику, і загроза ядерного інциденту є цілком реальною — особливо на захоплених противником об’єктах або тих, що опинилися в зоні бойових дій. ... Водночас ядерна енергетика довела свою критичну важливість під час війни в Україні.
Російські війська масовано атакували українську енергетичну інфраструктуру, що призвело до значного дефіциту електроенергії та відключень, особливо болючих у сувору зиму. Зрештою саме атомна енергетика стала головним джерелом електроенергії».