Як країни Балтії сприймають війну в Україні?
Представники країн НАТО, політики та експерти зібралися на Київському безпековому форумі 23–24 квітня — серед них і командувач Збройних сил Латвії генерал Каспарс Пуданс.
Головна тема форуму — як продовжувати підтримку України та водночас враховувати її воєнний досвід для безпеки Європи. Росія й далі чинить гібридний тиск на країни Центральної та Східної Європи, а в Естонії повідомляють про занепокоєння через спроби підтримки сепаратистських рухів.
Представники Балтійських країн відкрито попереджають: у разі поразки України їхній регіон може зіткнутися з підвищеними ризиками безпеки. Країни Балтії залишаються одними з найактивніших союзників України — зокрема через власний досвід радянської окупації та нинішні побоювання щодо дестабілізаційних дій Росії.
Генерал Пуданс, який уважно стежить за війною в Україні, заявив у коментарі Kyiv Post, що західні країни мають не лише підтримувати Київ, а й вивчати уроки, які український досвід дає Європі.
Kyiv Post: Які головні меседжі ви привезли від Латвії?
Генерал Каспарс Пуданс: Передусім сам факт нашої присутності тут — уже меседж. Ми як Латвія — і збройні сили, і уряд, і суспільство — залишаємося друзями та союзниками України. І причини цього очевидні: наша історія та досвід загроз на кордоні дуже схожі. Ми добре знаємо, що означають жахи війни й російська окупація.
Підтримка України — це також зміцнення нашої власної оборони, що наближає нас до захисту наших людей і наших держав.
По-друге, наша присутність тут означає, що ми не лише підтримуємо Україну, а й прагнемо вчитися в неї. Для нас важливо залишатися максимально сильними поруч з Україною, щоб Росія не могла вважати, ніби воює лише на одному напрямку. Тому, зміцнюючи свої позиції на кордонах із Росією, ми змушуємо її враховувати і цей напрямок — водночас продовжуючи вчитися, підтримувати Україну та поглиблювати співпрацю.
І я бачу, що це вже відбувається на практиці — на рівні наших підрозділів і військового командування нижчої ланки.
Отже, на нижчому рівні наша координація, на мою думку, є дуже сильною і навіть унікальною. Це основні меседжі, але є й ще один: йдеться не лише про нас — це також наш сигнал решті західного світу. І я можу запевнити, що на військовому рівні, серед начальників оборони країн НАТО та ЄС, звучить єдина позиція: підтримка України — це водночас зміцнення нашої власної оборони, що наближає нас до захисту наших людей і наших держав.
Як одна з трьох країн Балтії, наскільки вам вдалося посилити координацію і співпрацю між собою — не лише у сфері оборони, а й у донесенні до Європи масштабу загроз і потреби діяти разом швидше?
Усі три країни Балтії разом із часу відновлення незалежності. Навіть у боротьбі за неї нам довелося разом доводити світові, що ми — нації, які відстоюють свободу і прагнуть її повернути. І відтоді ми залишаємося близькими.
Ми врахували уроки 1940 року, коли, можливо, були надто впевнені в собі, але не діяли разом. У нас не було спільного розуміння загроз і колективних оборонних планів. Тоді ми не змогли діяти спільно — і це стало трагічною помилкою.
Відтоді як ми відновили незалежність понад 30 років тому, ми завжди тісно координуємо військову співпрацю та спільні дії. І варто зазначити, що нині наші оборонні плани узгоджені. Можливо, не повністю синхронізовані — адже залишаються відмінності в географії, національних потребах і спроможностях.
Втім, у питаннях оборони нам чітко зрозуміло, як ми будемо діяти разом як три держави — і цим показуємо, як це має працювати і в межах НАТО. Слід також визнати, що останніми роками Альянс рухається в тому ж напрямку: його плани значно краще опрацьовані з урахуванням конкретної загрози з боку Росії — не лише у вигляді танків, а й через інтернет, кібероперації, шпигунство, диверсії та інші дії в «сірій зоні».
Розкажіть трохи про загрози, з якими потенційно стикається Латвія, адже на вашому кордоні — не лише Росія, а й її союзниця Білорусь.
Так, ми вже стикаємося з загрозами, що походять від Росії, а Білорусь додатково підтримує їх через організацію нелегальної міграції. Як ви правильно зазначили, це триває незалежно від того, як Білорусь подає це політично. Вони й надалі спрямовують нелегальних мігрантів до кордону, і нам доводиться з цим справлятися.
Звісно, це відволікає наші ресурси — прикордонників і збройні сили — від підготовки до бойових дій.
Те, що відбувається на кордонах, — це не гуманітарна операція, а використання міграції як інструменту тиску.
Саме тому важливо, щоб союзники були поруч із нами — діяли як щит і захист, поки ми маємо справу з гібридними загрозами, і водночас надсилали Росії чіткий сигнал: це не відволіче нас від підготовки до можливих військових сценаріїв, у яких НАТО здатне відреагувати, якщо літаки, кораблі чи танки перетнуть кордон.
Водночас важливо, що є спільне розуміння: це саме загроза. Те, що відбувається на кордонах, — це не гуманітарна операція, а використання міграції як інструменту тиску. Інші дії поблизу наших кордонів, зокрема в Балтійському морі, також викликають занепокоєння — чи то провокації, чи прояви непрофесійної поведінки. І з цим ми стикалися ще до початку повномасштабної війни.
І тепер передостаннє запитання. Очевидно, що Естонія відчуває загрозу, зокрема в районі Нарви. А як у Латвії — наскільки Росія намагається використовувати російськомовне населення або етнічних росіян у вашій країні?
Звісно, це один із факторів нестабільності, який Росія може використовувати. Вона багато інвестувала у створення мереж, просування лідерів, фінансування впливу та поширення інформації. Водночас мушу визнати, що Путін припустився помилки у 2022 році, адже розколов цю групу російськомовних людей — серед яких є також вихідці з України, Грузії, Білорусі та інших країн, які не підтримують ідеї Кремля. Це проявилося на виборах 2022 року, коли проросійські партії втратили значну підтримку і не пройшли до парламенту.
Попри це, Росія й далі розглядає ці групи як потенційний ресурс, але її вплив суттєво зменшився. Це вже не той рівень підтримки, на який вона могла б розраховувати, як це було на сході України.
Так, у деяких містах такі групи існують. Але ще після окупації Криму ми відпрацьовували подібні сценарії — разом із поліцією, прикордонниками, службами безпеки та союзниками. Ми розуміємо, як розпізнавати такі ситуації і не потрапляти в пастки, коли подібні дії намагаються подати як нібито легітимні громадянські рухи. Ми реагуватимемо рішуче й захищатимемо кожен сантиметр своєї території там, де це буде необхідно.
Дякую, генерале. І наостанок запитання. Очевидно, що Латвії пощастило стати членом НАТО разом із іншими країнами Балтії. Чи дивує вас, що Україна змогла вистояти й зміцнити свою обороноздатність у співпраці з партнерами — вашими країнами та іншими європейськими державами? Чи було для вас несподіванкою, що Україна впоралася з цією ситуацією за підтримки союзників?
Я б не сказав, що це було несподівано від самого початку війни. Я добре пам’ятаю вечір 24 лютого, коли ми отримали перші розвідувальні повідомлення про знищення російських танків. Це лише підтвердило мою впевненість у тому, що українці вистоять.
Натомість справді вражає здатність українських військових і командирів на всіх рівнях швидко знаходити нові рішення й підходи. Частково це було зумовлено браком підтримки Заходу в окремих видах озброєння, що змусило Україну адаптуватися — зокрема, використовуючи цивільні технології та бізнес-підходи. Це інший тип інновацій — перенесення цивільних рішень у військову сферу.
Вражає й те, наскільки швидко ці ідеї втілюються на практиці й дають результат. Це не теорія — це робочі рішення, перевірені в реальних умовах. І зараз я бачу впевнених командирів, офіцерів і фахівців, які показують, чого вдалося досягти. Це досвід, з якого ми точно будемо вчитися — передусім того, яку роль відіграє промисловість і як швидко вона здатна знаходити нові рішення.