Нещодавній візит президента Володимира Зеленського до Азербайджану не привернув би особливої уваги, якби не одна помітна заява, зроблена під час поїздки:
«Якщо Росія зацікавлена в дипломатичних переговорах, ми готові провести їх у Баку за участі Сполучених Штатів».
Відносини між Азербайджаном і Україною традиційно залишаються теплими. Навіть коли президент Азербайджану Ільхам Алієв підписав у Кремлі декларацію про стратегічну співпрацю з президентом Росії Владіміром Путіним — лише за два дні до повномасштабного вторгнення — було очевидно, що це не вплине на азербайджано-українські відносини.
Між народами обох країн існують природно дружні зв’язки, які підкріплює тісна міждержавна економічна співпраця в багатьох сферах — від енергетики й безпеки до військових поставок. За останнє десятиліття ця взаємодія ще більше поглибилася. Водночас у ключових галузях — таких як енергетика, військова техніка й торгівля озброєннями, телекомунікації, а також угоди щодо розробки рідкоземельних ресурсів — основними учасниками здебільшого виступають компанії, що належать або тісно пов’язані з родиною Алієва. У будь-якому разі йдеться про контракти дуже великого масштабу.
Незалежно від того, чи пропозиція продовжити переговори в Баку виходила особисто від Зеленського чи від Алієва, сама ідея привертає увагу. Ймовірно, ключовий аргумент — представити Баку як більш нейтральний майданчик для перемовин.
Туреччина є членом НАТО, і з цієї причини Росія може ставитися до неї з меншою довірою. Арабські країни сприймаються як ближчі до США, що може ставити під сумнів їхню неупередженість, до того ж вони розташовані далеко від зони конфлікту.
Натомість Азербайджан географічно близький до Росії й водночас має досвід взаємодії із Заходом у неполітичних сферах.
Звісно, таку ініціативу можна розглядати і як сприятливу можливість для Алієва. Для лідера країни, яка регулярно опиняється в центрі уваги через жорсткі репресії та численні звинувачення в корупції, роль «майданчика для мирних ініціатив» може додати позитивних штрихів до політичного іміджу.
Це особливо важливо для Алієва саме зараз, адже рівень репресій в Азербайджані наблизився до такого масштабу, що паралелі з Білоруссю дворічної давності стають майже неминучими.
У країні, де налічується понад 340 політичних в’язнів, Алієв ув’язнив єдиного опозиційного лідера, якого не зміг нейтралізувати всіма можливими й неможливими способами, фактично заборонивши будь-яку опозиційну діяльність. Йдеться про Алі Карімлі.
Жодного «перевороту» без Алі Карімлі
Уже понад п’ять місяців Карімлі — лідер опозиційної Партії народного фронту Азербайджану — перебуває під вартою за сфабрикованими звинуваченнями у «державному перевороті». Авторитарні режими регулярно вдаються до таких звинувачень, щоб усунути своїх опонентів. Відверто кажучи, я вже збився з ліку, скільки разів Карімлі звинувачували у «спробі перевороту».
У жовтні 2025 року Раміз Мехдієв, який майже 25 років очолював адміністрацію президента Азербайджану і був відомий своїми тісними зв’язками з Росією, був заарештований за звинуваченням у «перевороті». Уже наступного ранку Карімлі і я зустрілися в Бакинському суді з розгляду тяжких злочинів, де займалися справами політичних в’язнів.
Обговорюючи арешт Мехдієва, я сказав Карімлі, що цю справу, ймовірно, зрештою пов’яжуть із його справою. Він здивовано засміявся: «Невже вони на це зважаться?» Напівжартома, але водночас серйозно я відповів, що в цій країні жоден «переворот» не обходиться без нього. (За останнє десятиліття в кожній інсценованій «спробі перевороту» в Азербайджані центральною «революційною фігурою» незмінно виступав Карімлі).
Після того як президент Алієв у 2009 році через сфальсифікований референдум скасував конституційне обмеження на два президентські терміни, він заявив, що в Азербайджані не буде опозиції. Щоб реалізувати цю заяву, він мобілізував усі державні ресурси проти реальної опозиції — Народного фронту — та проти демократичних інституцій.
Вибори 2013 року, на яких я балотувався як єдиний кандидат від опозиції, показали справжню соціальну базу режиму Алієва. За даними, що стали відомі внаслідок витоку з Інформаційного центру Центральної виборчої комісії за день до голосування 9 жовтня, Алієва вже було оголошено переможцем. Навіть CNN тоді зазначав, що такого «дива» не зміг би здійснити й сам пророк Мойсей.
Фабрикація за фабрикацією
Саме після тих виборів системні репресії в Азербайджані розгорнулися на повну силу: під удар потрапила політична опозиція — передусім Карімлі, були придушені незалежні медіа та зруйновані інституції громадянського суспільства.
Під час масових репресій 2013–2014 років закривали незалежні медіа, нищили неурядові організації, посилювався тиск на опозиційні партії. Невдовзі, після подій у Нардаранi в листопаді 2015 року, коли азербайджанські силовики провели рейд проти Руху мусульманської єдності (MUM), що призвів до загибелі людей, мене і Карімлі звинуватили у спробі повалення конституційного ладу разом із шиїтською радикальною групою, яку нібито пов’язували з Іраном.
Відтоді, за більш ніж десять років, Карімлі звинуватили майже в десятку «спроб перевороту». У різний час йому закидали змови то з шиїтськими радикалами, пов’язаними з Іраном, то з сунітськими групами, пов’язаними з Фетхуллахом Ґюленом, то спроби повалити конституційний лад за фінансової підтримки Європи та США.
Державні інституції — зокрема МВС, спецслужби та прокуратура — неодноразово виступали з гучними спільними заявами про «спроби перевороту за підтримки з-за кордону», в яких фігурував Карімлі. Водночас щоразу, коли справа доходила до його арешту, влада відступала.
Зрештою восени 2025 року настав «зручний» момент — і його заарештували за сфабрикованими звинуваченнями у «перевороті», цього разу нібито за підтримки Росії.
У країні сформувалася своєрідна політична «традиція»: щоразу, коли режим Алієва вступає в конфлікт із будь-якою іноземною державою, Карімлі звинувачують у спробі захопити владу за її підтримки.
Уже ходять жарти, що Карімлі причетний до «переворотів» в Африці та Латинській Америці — і навіть до подій на Барбадосі. Його арешт настільки абсурдний, що для багатьох у країні це вже виглядає навіть комічно.
Щоб дискредитувати його в очах суспільства і навісити ярлик «іноземного агента», спецслужби країни ще у 2005 році звинуватили його в таємних зв’язках із вірменською розвідкою та отриманні від неї фінансової підтримки. Однак це звинувачення було настільки безпідставними, що переконати суспільство в його правдивості було неможливо.
Коли у 2011 році почалася «арабська весна», молодіжне крило правлячої партії «Новий Азербайджан» організувало «протест» біля будинку, де жив Карімлі. Під наглядом поліції учасники акції знову звинуватили його у співпраці з вірменськими спецслужбами, водночас називаючи його радикальним релігійним терористом. «Протестувальники» звинувачували Карімлі у «зраді» й вимагали, щоб він залишив країну, хоча влада ще у 2006 році анулювала його закордонний паспорт, фактично заборонивши йому виїзд за кордон.
І тут не обійшлося без дивних збігів. У 2013 році Карімлі знову звинуватили у тяжкому злочині. Журналіста Парвіза Гашимлі заарештувало тодішнє Міністерство національної безпеки, яке очолював Ельдар Махмудов. Тоді ж Махмудов готував операцію, щоб сфабрикувати справу проти свого колишнього заступника Алі Нагієва (нині він очолює Службу державної безпеки і саме він керував арештом Карімлі минулого листопада) разом із самим Карімлі.
Парадокс разючий: нинішній Голова Служби державної безпеки генерал Нагієв сам міг стати жертвою сфабрикованої справи проти Карімлі. Журналіст Парвіз Гашимлі в суді заявив, що його неодноразово катували, намагаючись змусити свідчити, що Нагієв, який тоді обіймав посаду заступника міністра національної безпеки, фінансує Карімлі.
Якби Гашимлі не витримав тортур — якби дав неправдиві свідчення проти себе, Карімлі та Нагієва — без сумніву, проти Карімлі та інших «учасників» відкрили б кримінальну справу за звинуваченням у «насильницькому поваленні державної влади». Але завдяки стійкості, витривалості та силі волі Гашимлі цього не сталося.
Іронія ситуації в тому, що Нагієв, якого тоді планували виставити «спільником» Карімлі, сьогодні, як повідомляється, за вказівкою Алієва звинувачує Карімлі у причетності до «спроби перевороту», яку нібито організував Мехдієв за підтримки Росії.
Становлення і кримінальна справа, яка так і не була закрита
Уся політична кар’єра Карімлі проходила на моїх очах. Я добре пам’ятаю, як, коли я викладав у Бакинському державному університеті, він щойно вступив на юридичний факультет після служби в Читинській області — одному з найважчих місць служби в радянській армії.
Саме тоді в Азербайджані набирав силу національно-визвольний рух проти радянсько-російської імперії. Перше, що він зробив, — ліквідував комсомольську організацію на своєму факультеті. Згодом він став одним із лідерів антирадянської організації «Юрд» («Земля»), створеної студентами та молоддю.
У 1991 році він закінчив юридичний факультет з відзнакою. Попри запрошення до Генеральної прокуратури, Карімлі відмовився і пішов працювати парламентським кореспондентом до опозиційної газети Народного фронту «Азадлиг».
Після перемоги Народного фронту на виборах 1992 року у 1993-му, у віці 27 років, він був призначений державним секретарем і відіграв активну роль у виведенні російських військ з Азербайджану.
Переслідування лідера Партії народного фронту Карімлі з боку режиму Алієва триває щонайменше 32 роки. Першу кримінальну справу проти нього відкрили 10 вересня 1994 року. Тоді новопризначений президент Гейдар Алієв вів переговори з російським керівництвом про розміщення російських військ у Карабасі під виглядом «миротворців».
Як один із лідерів Народного фронту, Карімлі очолив протест проти цього плану. Хоча влада заборонила мітинг, учасники підняли його на плечі — адже сцени не було — і так він звернувся до натовпу, зачитавши резолюцію акції проти Росії. Того дня на площі спалахнули сутички.
Карімлі оточили поліцейські, після чого його затримали й доправили до Головного управління поліції Баку. Там стався показовий інцидент. Начальник слідчого відділу Аділь Ісмайлов дістав із сейфа загорнуту в папір ручну гранату, поклав її на стіл і заявив Карімлі, що «доведе», нібито її знайшли в нього в кишені.
Проти Карімлі відкрили кримінальну справу за незаконне зберігання зброї. Однак, попри всі зусилля поліції, версія про «гранату в кишені» виглядала надто неправдоподібно. За два тижні влада призупинила сфабриковану справу і звільнила його з-під варти.
Показово, що ця сфабрикована кримінальна справа, відкрита 10 вересня 1994 року, так і не була формально закрита і залишається чинною донині. Попри рішення Європейського суду з прав людини, її протягом 20 років, із 2006-го, використовують як «підставу» для відмови Карімлі у видачі закордонного паспорта.
Парадокс очевидний: Карімлі, якого у 1994 році азербайджанська влада заарештувала за організацію протесту проти Росії, тепер звинувачують у спробі «перевороту», нібито підтриманого Росією та її «п’ятою колоною» в Азербайджані.
Російський фактор
Тривалий час російська влада була стратегічним союзником азербайджанського керівництва. Ільхам Алієв неодноразово називав президента Росії Владіміра Путіна гарантом глобального миру і безпеки та політиком номер один у світі. Лише за два дні до повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року він підписав із Путіним декларацію про союз, окремі положення якої, що залишаються чинними й досі, обмежують державний суверенітет Азербайджану.
Одним із перших, хто тоді виступив проти цієї декларації, був Карімлі.
У межах зобов’язань, що випливають із цієї декларації, у жовтні 2024 року до Баку з офіційним візитом прибув директор Служби зовнішньої розвідки Росії Сергій Наришкін.
Під час візиту відбулися зустрічі з Алієвим, а також із керівниками Служби зовнішньої розвідки та Служби державної безпеки Азербайджану. На цих зустрічах було погоджено, що одним із ключових завдань розвідки та контррозвідки обох країн стане своєчасне виявлення й запобігання «провокаціям», спрямованим проти Росії та Азербайджану, організованим з-за кордону.
Як зазначалося в оприлюдненій після зустрічі заяві, «буде посилено спільні зусилля для протидії використанню іноземними спецслужбами позасистемної опозиції (йдеться про Народний фронт і його голову Карімлі) та міжнародних терористичних організацій для дестабілізації суспільно-політичної ситуації в Росії та Азербайджані».
Як нині зрозуміло, ще за рік до арешту Карімлі азербайджанська влада та її силові структури уклали таємну домовленість із російською зовнішньою розвідкою про спільну боротьбу з реальною опозицією. І вже за рік цю саму опозицію звинувачують у спробі перевороту в Азербайджані за підтримки Росії, а лідера Народного фронту Карімлі заарештовують за нібито участь у «перевороті» разом із Мехдієвим — людиною, яка майже 25 років була другою за впливом у режимі Алієва.
Де тут логіка?
Останнім часом затриманих активістів Партії народного фронту намагалися змусити під тортурами дати «потрібні» свідчення про нібито зв’язки між Карімлі та Мехдієвим, але ці спроби провалилися.
Зокрема, лише минулої п’ятниці охоронець Карімлі Новруз Тагієв виступив із останнім словом у суді й розповів, як протягом семи днів його тримали без їжі, катували і змушували підписати свідчення проти Карімлі — нібито він особисто возив його на зустріч із Мехдієвим, якого називають «співучасником» цього «перевороту».
Він відмовився — це був прояв виняткової мужності в умовах примусу.
Після цього його засудили до шести з половиною років ув’язнення за іншим набором сфабрикованих звинувачень. Усі ці спроби «зліпити» справу про переворот проти Карімлі відбуваються саме тоді, коли влада Алієва намагається відновити відносини з Росією, і певні кроки в цьому напрямку вже зроблено.
Схоже, влада зрештою може відступити від версії про «переворот» за підтримки Росії. Однак навіть якщо це звинувачення розвалиться, незрозуміло, чи звільнять Карімлі, чи просто замінять обвинувачення на інші. Наразі на це питання немає чіткої відповіді.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.