Кілька європейських держав і членів НАТО досі управляють територіями, що лежать далеко за межами їхніх безпосередніх кордонів.
Від Карибського моря до Індійського океану окремі європейські території розташовані за тисячі кілометрів від континенту — і досі незрозуміло, чи існує спільний механізм їхнього захисту.
Теоретично держава-член НАТО може задіяти Статтю 5 Альянсу, щоб попросити допомоги у разі нападу. Однак положення про колективну оборону діє не всюди, а його географічні межі визначає менш відома Стаття 6.
У ній зазначено, що для застосування Статті 5 збройний напад має статися «на території будь-якої зі сторін у Європі або Північній Америці (…), на території Туреччини або на островах під юрисдикцією будь-якої зі сторін у північноатлантичному регіоні на північ від тропіка Рака».
Отже, головна безпекова гарантія НАТО не поширюється на значну частину заморських територій Європи. Чи може механізм взаємної допомоги ЄС заповнити цю прогалину?
На відміну від Статті 5 НАТО, Стаття 42(7) договорів ЄС є не положенням про колективну оборону, а положенням про взаємну допомогу. Водночас вона не має географічних обмежень.
У разі її застосування «всі держави-члени ЄС зобов’язані надати допомогу всіма “наявними в їхньому розпорядженні засобами” тій державі-члену, яка зазнала збройного нападу на своїй території», підтвердила Euractiv речниця Європейської служби зовнішніх дій Анітта Гіппер.
Механізм взаємної допомоги ЄС дедалі частіше стає предметом політичних дискусій у Брюсселі. Кілька держав-членів залишаються обережними щодо його можливих наслідків, зокрема через ризик того, що більш чітка опора на механізми взаємної оборони ЄС може прискорити заплановане часткове скорочення присутності США.
Очікується, що цього тижня дипломати ЄС проведуть моделювання застосування Статті 42(7), яка поки що більше залишається політичним інструментом і ще не має усталеної практики застосування.
Заморські території ЄС
Франція є державою-членом ЄС із найбільшою кількістю заморських територій. Південніше тропіка Рака — а отже, поза межами дії Статті 5 НАТО — Париж контролює Французьку Гвіану в Південній Америці, де розташований Європейський космодром ЄКА. До них також належать Гваделупа, Мартиніка, Сен-Мартен і Сен-Бартелемі в Карибському морі. В Індійському океані частиною Франції залишаються Реюньйон і Майотта.
Оборону цих територій забезпечують виключно Збройні сили Франції, однак у разі збройного нападу Париж може задіяти механізм взаємної допомоги ЄС як держава-член Євросоюзу.
Нідерланди також мають низку територій у Карибському регіоні: Аруба, Кюрасао, Сінт-Мартен, Бонайре, Сінт-Естатіус і Саба. Як повідомив Euractiv речник Міністерства закордонних справ Нідерландів, ці території «не входять до географічної сфери дії» Статті 5 НАТО, оскільки розташовані південніше тропіка Рака.
«Водночас наявність такого положення, як Стаття 5, не є необхідною умовою для того, щоб союзники могли запитувати або надавати (військову) допомогу у разі збройного нападу на будь-яку з цих територій», — додав речник.
На відміну від французького випадку, Аруба, Кюрасао та Сінт-Мартен є автономними країнами у складі Королівства Нідерландів. Відповідаючи на запитання щодо Статті 42(7), у міністерстві зазначили, що це положення «говорить саме за себе» і «його слід розуміти як прояв солідарності між державами-членами ЄС».
Щоб краще зрозуміти ситуацію в нідерландському Карибському регіоні, корисним є порівняння з Гренландією.
Відповідаючи на запитання про сферу застосування допомоги ЄС, речник підтвердив, що «Гренландія є частиною території Королівства Данії і тому підпадає під дію положення про взаємну допомогу». Крім того, Гренландія розташована значно північніше тропіка Рака, тому на неї також поширюється захист НАТО в межах його географічних рамок.
Іспанія є ще одним показовим прикладом у контексті Статті 6. Її ексклави Сеута і Мелілья в Північній Африці опиняються в певній «сірій зоні», оскільки розташовані поза межами Європи та Північної Америки. У 2022 році, напередодні саміту НАТО в Мадриді, це питання ненадовго з’явилося у внутрішній політичній дискусії.
Прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес відкинув ці суперечки. Він зазначив, що Іспанія є членом НАТО вже понад 40 років і раніше таких сумнівів не виникало, наголосивши: «Сеута і Мелілья — це Іспанія». Якщо застосування Статті 5 НАТО може бути предметом дискусій, то щодо положення ЄС про взаємну допомогу такої невизначеності немає.
Заморські території, що не входять до ЄС
Велика Британія, яка не є членом ЄС, але входить до НАТО, зберігає під суверенітетом британської корони 14 заморських територій. Вони розташовані в Карибському регіоні, а також в Атлантичному та Тихому океанах. Більшість із них також не підпадають під основні географічні межі Статті 5 НАТО.
Втім, останні геополітичні дискусії знову привернули до них увагу. Зокрема, йдеться про відновлення інтересу до суперечки щодо Фолклендських островів. Як повідомляє Reuters із посиланням на внутрішній лист, Міністерство оборони США розглядало можливість перегляду позиції Вашингтона щодо суверенітету над островами — частково через нібито недостатню підтримку з боку Великої Британії у війні США та Ізраїлю проти Ірану.
Британські заморські території, які не підпадають під дію Статті 5 НАТО, покладаються виключно на Лондон у питаннях своєї безпеки.
Схожа географічна проблема постає і для США. Гаваї розташовані південніше тропіка Рака. Такі території, як Пуерто-Рико, Гуам, Віргінські острови США та Американське Самоа, також не вписуються в традиційні північноатлантичні межі договору. Відтак вони формально не підпадають під географічну дію Статті 5, однак можуть розраховувати на захист найбільшої армії НАТО.
Ця прогалина в безпековому розумінні заморських територій відображає спадщину європейських держав із глобальною територіальною присутністю, тоді як їхні системи колективної оборони досі спираються на рамки, розраховані на більш обмежену європейську географію. У разі кризи це може призвести до невизначеності щодо відповідальності за заморські території.