Іван Марчук — художник, який давно вийшов за межі українського мистецтва й став явищем світового масштабу. Народний художник України, лауреат Шевченківської премії, єдиний українець у списку «100 геніїв сучасності» британської газети The Daily Telegraph, він пройшов шлях від переслідувань КДБ та багаторічної ізоляції до міжнародного визнання і рекордних продажів своїх робіт на світовому артринку.
Його життя віддзеркалює історію ХХ і ХХІ століть: радянські репресії, пізнє визнання, мандри континентами, Нью-Йорк до і після 11 вересня 2001 року, повернення до України, а згодом — вимушене життя в Австрії через повномасштабну війну росії проти України. У кожному з цих періодів Марчук залишався насамперед художником — людиною, для якої мистецтво стало не професією, а способом існування.
Професійний художник, який винайшов свій унікальний стиль — «пльонтанізм» (сленгове слово, що мовою рідного села означає «заплутане волосся»). Стиль Марчука добре резонує з усім, що випало на долю митця за його майже столітню історію. «Пльонтанізм» інколи скидається на анатомічне плетиво судин або нервових волокон…
За роки своєї журналістської роботи я особисто п’ять разів записувала інтерв’ю з Іваном Марчуком — від першої розмови у 2001 році для «Дзеркала тижня» й Української служби Бі-Бі-Сі до ювілейного інтерв’ю для Kyiv Post у лютому 2026 року.
До 90-річчя художника Kyiv Post публікує ретроспективу його сильних висловлювань — про свободу, гордість, працю, Україну і мистецтво, яке переживає імперії.
Іван Марчук: «Я людина горда»
«Ніякого діалогу я нікому не нав’язував і не нав’язую. Я ні в кого не звик шукати допомоги. Я людина горда, аж занадто горда! І кожна людина має бути гордою, з відчуттям власної гідності!»
«Я не песиміст, я — реаліст! Просто я все бачу, я відчуваю, шостим чи якимось іншим відчуттям….»
«І жодна соціальна система, жоден режим не можуть змінити мене як художника. Яким був, таким і залишився».
Іван Марчук про роботу
«Того, що я зробив, ніхто, окрім мене, не зробить!»
«Працюю 365 днів на рік — у мене маса планів. Я гадав, що з роками бажання працювати вгамується, — а воно, навпаки, зростає. Творчий діапазон усе розширюється, і я можу виступати у десяти іпостасях, бути різними художниками в одній особі».
«Моє кредо — не втрачати часу. Ще більше працювати. Тому що я — ненаситний».
«Робота живить моє життя».
Іван Марчук про мистецтво
«Я собі дав настанову бути “ненормальним” художником.»
«Не стиль. Свідомість. Стиль — це як ти робиш. А в мене різні способи мислення. П’ятнадцять різних Марчуків.»
«Мій колега побачив мої графіки й сказав: “Ти би Біблію дуже добре ілюстрував”. А я відповів: “Навіщо? Я свою Біблію пишу”.»
«Я не люблю у творчості конкретики. Спочатку все сприймається емоційно, потім усе це мусить пройти лабораторії підсвідомості…»
«Образи, вже втілені на полотнах, перебувають у діалозі зі мною. Картини — це сліди моєї присутності в цьому часі й просторі, вони залишаться, коли обірветься життя».
Іван Марчук про життя і щастя
«Розкіш на філософському рівні — це можливість робити те, що хочеш».
«Щастя — це творчість, години, коли я пишу картину».
«Радість бути на природі, спостерігати за комашками, квітами й травою, лежати у високій траві й дивитися, як пливуть хмари, і в химерах знаходити нові образи для своїх картин…»
«Живопис мене настільки поглинув, що, якби я почав відволікатися, він би почав ревнувати. Тому у мене й немає дружини. Я не можу зупинитися на одній жінці, та й не можу віддати перевагу жінці, бо живопис — сенс мого життя».
«Щастя — це коли живеш, коли працюєш, коли ти не втратив здатність радіти, кохати».
«Найбільше досягнення мого життя — це саме життя. Воно — унікальне. Я одержимий життям і люблю все навколо. Я люблю робити добро оточуючим.»
Іван Марчук про Україну
«Україна — моя земля. І крапка.»
«Я не малював чужу землю. Не тому, що вона гірша. А тому, що вона не моя».
«Україна народжує найбільше талантів на квадратний метр у світі».
«Україна взагалі, якби нею мудро керувати, уже давно керувала б світом».
Іван Марчук про нетлінне
«Нетлінною є душа людська. І мистецтво — нетлінне».