9 травня Росія проведе щорічний військовий парад на честь перемоги над нацистською Німеччиною у 1945 році. Через та побоювання щодо атак українських дронів Міністерство оборони оголосило, що цьогорічний парад відбудеться без військової техніки, посилаючись на «поточну оперативну ситуацію».
Безпека Москви більше не гарантована
Політолог Ігор Петренко пише у дописі на Facebook, який підхопив «Главком» (Україна):
«Цього тижня Інститут вивчення війни підкреслив важливий момент: вперше з початку війни Путін особисто прокоментував атаки на російські нафтопереробні заводи. Раніше Москва ігнорувала або заперечувала такі інциденти, оскільки вони підривають пропагандистський наратив. Тепер відреагувати було неможливо. ... Минулого року напередодні 9 травня до Москви було відправлено близько 280 систем ППО, деякі з віддалених регіонів. Однак цього року, коли українські дрони регулярно уражають цілі на відстані понад 1 500 км від кордону, навіть це вже не дає гарантій».
Путін нервує
Депутат Верховної Ради Микола Княжицький пише у Facebook (Україна):
«У 2023 році парад відбувся лише за кілька днів після атак дронів на Кремль. Цей парад відомий тим, що в ньому брав участь танк Т-34, взятий із музею, а також тим, що президентів Таджикистану, Туркменістану та кількох інших країн використовували як своєрідний «живий щит». Оскільки вся Росія — від Балтійського моря до Уралу — зараз перебуває у стані хаосу, навряд чи їм вдасться знайти іноземного лідера, готового своєю присутністю «прикрити» Путіна. Всі надії покладаються на Фіцо. Саме тому Путін зателефонував Трампу — щоб той виступив гарантом безпеки та забезпечив, що Україна утримається від атак на Росію протягом певного періоду».
Важко збагнути мотивацію Фіцо
Új Szó розмірковує над тим, чому прем’єр-міністр Словаччини так налаштований на поїздку до Москви (Словаччина):
«Важко зрозуміти, чому Роберт Фіцо так рішуче налаштований поїхати до Москви і що може бути його мотивацією. Чи справді він так прагне з’явитися на параді або стояти у VIP-ложі поруч із купкою диктаторів з Центральної Азії? Або це насправді етап тихого налагодження економічних зв’язків, під час якого прем’єр-міністр буде за лаштунками домовлятися про інвестиції? Чи може це бути не більше ніж жестом на адресу проросійської частини словацького суспільства? Або це насправді питання принципу, яке робить для словацького прем’єра життєво важливим проявити повагу до визволення країни [під час Другої світової війни]?»