Владімір Путін називає українців нацистами. Він називає президента Зеленського — людину, чиї родичі-євреї загинули в Голокості — фашистом. Це гротескне перекручування історії стало головним виправданням Кремля для його агресивної війни проти України.
Путін огортає себе священною пам’яттю про Велику Вітчизняну війну, позиціонуючи Росію як вічного ворога фашизму, як визволителя Європи, як націю, не заплямовану зв’язками з нацизмом.
Але це дешева брехня. І коли 9 травня Росія святкує День Перемоги, в очі б’є незручна історична правда: жодна окупована нація не породила більше колабораціоністів, ніж сама Росія.
Це не українська пропаганда і не західний ревізіонізм. Це задокументований історичний факт, ретельно викладений у знаковій праці 1957 року американського вченого російського походження Александра Далліна «Німецьке панування в Росії, 1941–1945», перевиданій у 1971 році — авторитетній науковій праці про нацистську окупацію радянських територій та місцеві реакції на неї.
Це дослідження викрило жорстоку правду: з нацистською Німеччиною активно співпрацювали сотні тисяч росіян — можливо, понад мільйон. Вони служили солдатами в німецькій уніформі, поліцаями, що полювали на партизанів і євреїв, адміністраторами, що впроваджували нацистську політику, пропагандистами справи Гітлера. Вони робили це добровільно, систематично та в масштабах, що затьмарюють співпрацю на будь-якій іншій окупованій території.
Найпомітнішим символом цієї співпраці була Російська визвольна армія (РОА) генерала Андрія Власова, яка підтримувала нацистів і складалася з росіян, які воювали під німецькою орудою проти своєї власної країни. Власов – радянський генерал з багатьма нагородами – перейшов на бік німців і завербував десятки тисяч російських військовополонених і добровольців.
Це були не українці, не прибалти, не кавказці — ті народи, яких пропагандисти Путіна так люблять очорняти як прихильників нацистів. Це були етнічні росіяни, які одягли німецьку форму і присягли на вірність справі Гітлера, які воювали й гинули за Третій Рейх.
Але армія Власова була лише верхівкою айсберга. Даллін документує величезний апарат російського колабораціонізму: сільські старости, які управляли окупованими територіями для німців, російські поліцейські батальйони, що брали участь у каральних операціях проти партизанів і у масових розстрілах, російські бюрократи, які допомагали організовувати депортації в Німеччину на примусові роботи, російські пропагандисти, які випускали газети та радіопередачі, що пропагували нацистську ідеологію. У деяких окупованих регіонах вся адміністративна структура була укомплектована російськими колабораціоністами.
Ця історія не применшує ані остаточну перемогу Радянського Союзу над нацистською Німеччиною, ані величезні страждання та героїзм мільйонів радянських громадян усіх національностей. Але вона викриває путінський наратив як цинічну маніпуляцію історією, покликану виправдати сучасну агресію.
Російський фашизм
Російський ксенофобський ультранаціоналізм навіть передує європейським фашистським рухам. На початку ХХ століття міста Царської імперії тероризували сумнозвісні «Чорні сотні», які підтримували російську автократію та шовінізм. Їхня реакційна ідеологія вплинула на російський антибільшовицький «Білий рух» і російські емігрантські спільноти міжвоєнного періоду — наприклад, у контрольованій Японією Манчжурії на Далекому Сході, а останнім часом вона проглядається «неоєвразійстві», яке пропагує один із наставників Владіміра Путіна Александр Дугін.
Більшовики теж бачили свою схожість із фашистами. Один із соратників Леніна, Ніколай Бухарін, заявив у 1923 році: «Характерною рисою методів фашистської боротьби є те, що вони, більше ніж будь-яка інша партія, перейняли та застосовують на практиці досвід російської революції. Якщо розглядати їх з формальної точки зору, тобто з точки зору техніки їхніх політичних методів, то це повне застосування більшовицької тактики і, зокрема, російського більшовизму.
Нацистсько-радянський союз
Пакт Молотова-Ріббентропа, підписаний у серпні 1939 року, був не просто договором про ненапад — це був союз нацистської Німеччини та Радянського Союзу, який уможливив завоювання Гітлером Польщі та захоплення Сталіним країн Балтії та Західної України. Радянські потяги везли в Німеччину важливу сировину — нафту, зерно, марганець, живлячи військову машину Гітлера. Сталін виголошував тости за здоров’я Гітлера. Радянські та німецькі офіцери проводили спільні паради перемоги у захоплених польських містах. А 1941 року німецькі офіцери були присутні на першотравневому параді на Красній площі в Москві.
Ці передвоєнні стосунки створили мережі та прецеденти, що сприяли співпраці після 1941 року. Радянські чиновники, які працювали з німецькими колегами під час дії пакту, знали, як співпрацювати з нацистськими адміністраторами. Коли німецькі війська увірвалися на радянську територію, вони знайшли росіян, які вже зрозуміли, що примирення з нацистами можливе – і навіть вигідне.
Генерал Власов: обличчя російської колаборації
Власов не був маргінальною фігурою чи відчайдушним опортуністом. Він був однією з висхідних зірок Червоної армії – генералом, який відзначився під час оборони Москви в 1941 році, отримавши Орден Червоного Прапора та особисту подяку Сталіна. Його перехід на бік німців у липні 1942 року, після того як його взяли в полон під час катастрофічного Волховського наступу, викликав шок у радянському командуванні.
Але Власов не просто здався. Він активно підтримав колаборацію, ставши публічним обличчям російської опозиції до Сталіна та найвидатнішим російським прихильником нацистської ідеї «Росії без більшовиків». Даллін описує, як Власов об’їжджав табори військовополонених та окуповані території, виголошуючи промови, в яких називав Гітлера визволителем Росії від жидо-більшовицької тиранії.
Російська визвольна армія (РОА), якою він командував, налічувала понад 120 000 вояків (за деякими оцінками, ще більше). Це були не лише зневірені полонені, які обирали службу в німецькій армії замість голоду, хоча багато хто й починав саме так. Тисячі людей зголосилися добровільно, серед них — колишні радянські офіцери, інтелектуали та цивільні з окупованих територій, які бачили в русі Власова шанс поквитатися з комуністичним режимом. Бійці РОА воювали проти радянських партизанів, охороняли концтабори та брали участь каральних операціях, які включали масові репресії проти цивільного населення.
Роль Власова виходила далеко за межі військового командування. Він був центральною фігурою в складній нацистській пропагандистській машині, спрямованій на росіян. Він писав маніфести, виступав на радіо, підписувався під газетними статтями, які пропагували колаборацію як патріотичний обов’язок. «Рух Власова» уособлював бачення російського націоналізму, узгоджене з нацистською Німеччиною — російську державу, очищену від євреїв і комуністів, підпорядковану «Новому порядку» Гітлера.
Це була колаборація як ідеологія, як вибір, як зрада.
Не лише Власов: приголомшливий масштаб російської колаборації
Власов був лише найпомітнішим обличчям набагато більшого й тривожнішого явища. За найскромнішими оцінками, понад мільйон росіян активно співпрацювали з німецькими окупантами в різних ролях.
В російських поліцейських батальйонах Schutzmannschaft служили десятки тисяч. Це були не німецькі підрозділи з кількома російськими перекладачами – це були формування росіян, які полювали на партизанів, охороняли гетто, брали участь у масових розстрілах і допомагали реалізовувати «Остаточне вирішення». Даллін документує випадок за випадком, коли російські допоміжні поліцейські підрозділи брали участь в облавах на євреїв і в розстрілах. У деяких окупованих містах усі поліцаї були росіянами.
Російські адміністратори керували окупаційними урядами на величезних територіях. Вони збирали податки для німців, організовували мобілізацію на примусові роботи, розподіляли продовольчі пайки та підтримували громадський порядок під нацистською владою. Багато з них були ентузіастами, які бачили у співпраці можливість. Російські мери, районні адміністратори та чиновники активно сприяли німецькій політиці, зокрема жорстокій програмі «Остарбайтер», в рамках якої мільйони радянських цивільних вивезли до Німеччини на рабські роботи. Російські колабораціоністи складали списки, організовували вивезення та вистежували тих, хто намагався сховатися.
Російські цивільні доносили на партизанів, євреїв комуністів. Російські перекладачі та пропагандисти створювали матеріали, що пропагували нацистську ідеологію. Російські бізнесмени наживалися на конфіскованому єврейському майні.
Путін відчайдушно хоче, щоб росіяни забули про все це, а світ — не знав. Він кутається в священну пам’ять про радянську перемогу, про справжній героїзм мільйонів, які воювали й загинули, щоб перемогти нацизм. Але він викреслює ганебну реальність: жодна окупована нація не дала стільки колабораціоністів, як сама Росія. Масштаби російської колаборації затьмарили масштаби колаборації у Франції, Польщі, Україні, Білорусі, прибалтійських чи будь-яких інших окупованих країнах.
Радянська міфологія перетворила Велику Вітчизняну війну на історію чисто російського героїзму, зручно оминувши не лише мільйон росіян, які служили Третьому Рейху, а й українців, білорусів, казахів та інших неросіян, які воювали і гинули у непропорційно великій кількості, щоб перемогти нацистську Німеччину. Сталін стверджував, що перемога належить виключно Росії, і цю брехню Путін продовжує поширювати й сьогодні.
Українські солдати становили значну частину бойових сил Червоної армії, а українські міста постраждали чи не найбільше. Проте в путінській версії, як і в сталінській, цього немає – є виключно російський тріумф.
Те, що Росія святкує як «визволення Східної Європи», не було нічим подібним. Радянські війська не визволили Польщу, Чехословаччину, Угорщину чи країни Балтії — вони їх завоювали, замінивши нацистський тоталітаризм радянським деспотизмом.
Народи, які страждали під окупацією Гітлера, опинилися під п’ятою Сталіна. Їх поглинула імперія така ж безжальна, як та, від якої вони щойно врятувалися. За радянської окупації новим господарям часто служили ті самі місцеві колабораціоністи, які служили нацистам.
Пострадянська Росія успадкувала цей фальсифікований наратив і перетворила його на зброю. День Перемоги став інструментом націоналістичної мобілізації, святом, яке вимагає амнезії щодо російського колабораціонізму, щодо жертв неросіян, щодо пакту Молотова-Ріббентропа, щодо росіян, які носили німецьку форму і присягали Гітлеру, та щодо справжньої природи радянського «визволення», яке насправді було завоюванням і підкоренням.
Путінська брехня про українських нацистів — це не просто пропаганда, це виправдання геноциду. Кожна російська ракета, яка влучає в український житловий будинок, кожна братська могила, виявлена на визволених територіях, кожна українська дитина, вивезена в Росію, виправдовується цією перевернутою історією, в якій Росія – це вічний антифашистський визволитель, а Україна — держава-спадкоємиця нацистів. Путін стирає внесок українців у перемогу над Гітлером і неправдиво звинувачує їх у тому, що вони є його спадкоємцями.
Росіяни не знають і не хочуть знати всю правду про те, що зробили їхні діди. Мільйони їх воювали проти Гітлера – як герої або просто як гарматне м’ясо. Але сотні тисяч, можливо, понад мільйон, обрали колаборацію. Вони служили в німецькій формі, керували окупованими територіями, полювали на євреїв і партизанів і допомагали нацистам чинити геноцид.
Загинуло незрівнянно більше українців та інших неросіян, які воювали проти того самого ворога, але їхня жертва була стерта з російської пам’яті. А «визволення», яке святкує Росія, принесло Східній Європі не свободу, а десятиліття радянського гніту.
У День Перемоги, коли Путін покладатиме вінок і виголошуватиме промову, росіяни повинні запитати: що ми святкуємо? Поразку нацизму? Тоді чому стирати нашу власну співпрацю з ним? Чому приписувати собі виключну заслугу за перемогу, здобуту всіма радянськими народами? Чому називати завоювання «визволенням»? Чому несправедливо звинувачувати інших у злочинах, скоєних нашим власним народом?
Є архіви. Залишаються актуальними дослідження Далліна. Є очевидні, неспростовані докази. Росія співпрацювала з нацистською Німеччиною у величезних масштабах, як до, так і під час війни. Неросіяни – особливо українці – відіграли вирішальну роль у перемозі над Гітлером – роль, яку викреслює російська міфологія. Східну Європу радянські війська не визволили – вони її окупували.
Українці – не нацисти, хоча, безперечно, були й такі, хто став на бік німців (пам’ятайте, що радянська влада вбила мільйони українців у 1930-х роках штучним голодом і репресіями), а от сотні тисяч росіян були колабораціоністами нацистів.
Настав час росіянам глянути цій правді у вічі. І настав час світові перестати дозволяти режиму Путіна ховатися за вибіленою версією історії, поки він скоює ті самі злочини, які він несправедливо приписує іншим.
Погляди автора статті не обов’язково збігаються з позицією Kyiv Post.