Липень 1683 року. Величезне військо Османської Імперії, яке налічує до 140 тисяч турків і татар, бере в облогу Відень і намагається прорватися в місто, яке обороняють лише 18 тисяч військових. До початку серпня їх стало менше 5 тисяч. У Відні починають панувати хвороби, голод і паніка. І тут на допомогу приходять українські козаки.
Це не перша облога Відня. В 1529 році Султан Сулейман вже робив спробу захопити австрійську столицю, проте безуспішно. Тоді Габсбургам допомогли німецькі ландскнехти, іспанські мушкетери і погода. Підійшовши до стін Відня у вересні, турки безуспішно намагалися прорвати оборону аж до жовтня, коли сильні зливи повністю зламали плани Сулеймана. Підірвати міські стіни в таку погоду було неможливо, не було корму для коней, збільшувалося число хворих і дезертирів. А в середині жовтня пішов сніг. Турецькі війська відступили, покинувши свої гармати й амуніцію, а їхню флотилію на Дунаї атакували й добряче пошарпали австрійці.
За 150 років – нова спроба. Проте цього разу на боці Австрії були не тільки об’єднані сили Речі Посполитої, Баварців і Саксонців, а й українські козаки.
16 липня 1683 року турки взяли в облогу Відень, а основні сили війська Габсбургів під проводом князя Лотаринзького відійшли від столиці за Дунай.
На той час союзником Австрії була Річ Посполита на чолі з королем Яном ІІІ Собеським. Він вирушив із Кракова на допомогу союзнику на чолі 27-тисячного війська, у складі якого були українські козаки.
Багато дослідників вважають, що їх було приблизно 5 000, і це тільки реєстрових. Їхню роль неможливо переоцінити. Саме їхня тактика – розвідка, партизанські дії та напади на обози – була вкрай необхідною та ефективною, зважаючи на рельєф місцевості й густий Віденський ліс.
12 вересня, поки полки князя Лотаринзького намагалися атакувати турків з лівого флангу біля Дунаю, польські крилаті гусари разом із козаками зайшли в тил ворожим військам з правого флангу – через Віденський ліс – і завдали їм нищівної поразки. Саме козацький досвід ведення боїв у лісах відіграв вирішальну роль. Очевидці говорили про велику хоробрість і надзвичайну вправність козаків.
Зрештою в руках переможців опинився весь турецький табір з великою кількістю зброї та полонених, а до Кракова поїхало близько 400 возів із трофеями – шатрами, килимами й тканинами.
Заходу в тил ворогу могло б і не статися, якби не галичанин Юрій Кульчицький. Саме він вибрався з Відня та дістався табору союзників, яким доповів про ситуацію в обложеному місті та склав план скоординованих бойових дій. До речі, у Відні стоїть пам’ятник Кульчицьому і одна з вулиць у центральному районі носить його ім’я. Віденці шанують цього українця не лише за його внесок у перемогу кілька століть тому. Без цієї людини не було би Віденської кави, круасанів і, можливо, й самого Відня.
2 лютого 1684 року в Римі відбулося святкове богослужіння в присутності Папи Римського, щоб подякувати «українському козацтву, яке допомогло перемогти турків і татар».
Безпосередню участь у боях під Віднем брали єпископ Йосип Шумлянський, який згодом написав «Думу про битву з турками під Віднем», Степан Кулицький і Семен Палій. Останні двоє командували українськими козацькими полками у складі польської армії. Після перемоги під Віднем вони повели свої полки на звільнення Угорського королівства. 1683 рік можна вважати останнім роком Османської експансії вглиб Європи.
Рівно 300 років по тому – у 1983 році – влада Відня встановила на стіні Церкви Святого Леопольда пам’ятну дошку на честь українських козаків, які врятували місто. Церква стоїть там, де відбувалися найзапекліші, визначальні й переможні бої, – у Віденському лісі.
А у 2003 році, з нагоди 320-ї річниці визволення Відня від османської облоги, було встановлено пам’ятник українським козакам – козак із люлькою та шаблею в руках і кінь, що пасеться позаду. На пам’ятному камені поряд німецькою й українською мовами викарбовано: «Українським козакам – захисникам Відня».
Іронії місцевій владі Відня не позичати, адже встановили його у Турецькому парку (Türkenschanzpark).
А ще за 10 років – у 2013-му – на горі Леопольдсберг з’явився ще один пам’ятник українським козакам – сотнику Якову Потапенку і полковнику Павлу Апостолу-Щуровському з Київщини та сотнику Чомусі з Брацлавщини. Вони стоять на повний зріст і гордо дивляться згори на Відень – місто, де за їхньої участі була зупинена навала Османської імперії.
Зараз, коли нащадки тих українських козаків мужньо боронять свою країну, а пам’ятні дошки полеглих воїнів на фасадах їхніх шкіл і домівок нагадують про козацький дух, ще не всі в Європі усвідомили, що їй знову потрібна допомога – цього разу не від турецької навали, а від російської.