13–15 травня президент США Дональд Трамп планує здійснити державний візит до Китаю на запрошення Сі Цзіньпіна. Про це оголосило міністерство закордонних справ Китаю. Це буде перший за майже десять років візит чинного президента США до Китаю, і він відбудеться на тлі дедалі більших суперечностей між двома державами у сферах торгівлі, технологій та геополітики.
Навряд чи варто очікувати проривів, оскільки аналітики передбачають обмежені, тактичні угоди, цей саміт має велике значення для обох сторін на тлі ескалації економічних та геополітичних напружень.
Американській стороні потрібні перемоги перед проміжними виборами, безпечне постачання рідкоземельних мінералів і підтримка її війни в Ірані; Китай прагне послаблення технологічних обмежень, захисту своїх економічних інтересів та чіткіших обмежень з боку США щодо підтримки Тайваню.
Одним із ймовірних результатів може стати продовження існуючого торгового перемир’я, підписаного в жовтні 2025 року в Південній Кореї, яке відтермінувало розгортання торгової війни між двома державами-конкурентами.
Торгові та економічні переговори
Основна увага на саміті буде приділена торгівлі.
Як повідомляється, Трамп хоче отримати від Пекіна помітні економічні поступки до запланованих на листопад проміжних виборів у США. Обидві країни розробляють механізм «Торгової ради», покликаний визначати товари, торгівля якими не загрожує національній безпеці або критично важливим ланцюгам постачання.
Китай розглядає можливість масштабних закупівель американських сільськогосподарських продуктів, зокрема птиці, яловичини та несоєвих культур. Агенція Reuters повідомила про обговорення зобов’язання Китаю купувати 25 мільйонів тонн сої щорічно протягом трьох років. США також тиснуть на Китай, щоб той купував більше американських енергоносіїв – вугілля, нафти та природного газу.
Ще одне важливе комерційне питання стосується авіабудівної компанії Boeing.
Як повідомляється, Китай веде переговори щодо потенційно великого замовлення, в тому числі на 500 літаків Boeing 737 MAX, а також на додаткові широкофюзеляжні літаки. Ця угода затримується роками через політичну напруженість і погрози США обмежити доступ до важливих деталей авіадвигунів. Тому укладення угоди з Boeing матиме символічне та економічне значення для обох урядів і може вплинути на переговори щодо інших спірних питань.
Чіпи ШІ проти рідкоземельних мінералів
Ще однією центральною темою переговорів є технології та контроль ланцюгів постачання критично важливих мінералів.
Пекін хоче, щоб Вашингтон пом’якшив обмеження на експорт передових напівпровідників та обладнання для виробництва чіпів для штучного інтелекту (ШІ), оскільки Китай розглядає ці експортні обмеження як спроби придушити його технологічний прорив.
Поточну політику США з цього питання можна описати як стратегію вибіркових обмежень у поєднанні з жорстко контрольованим пом’якшенням.
Однак у січні цього року Міністерство торгівлі США змінило свою політику ліцензування щодо певних сучасних чіпів, що експортуються безпосередньо з США до Китаю. Такий крок може дозволити експорт таких чіпів, як NVIDIA H200 — високопродуктивний чіп, призначений для комерційних застосувань ШІ. Китай прагне значно ширшого доступу до американських технологій ШІ.
Тайвань також є ключовим виробничим майданчиком для NVIDIA.
Водночас США тиснуть на Китай, щоб той послабив контроль за експортом рідкоземельних мінералів. На Китай припадає приблизно 70% світового видобутку рідкоземельних металів і ще більша частка потужностей з переробки та виготовлення магнітів.
Китайські обмеження на рідкоземельні метали, введені у квітні 2025 року та дещо послаблені в жовтні після саміту Трампа та Сі в Південній Кореї, значно порушили роботу американських автомобільних та аерокосмічних виробничих секторів.
Це створює динаміку стратегічних переговорів: США контролюють передові чіпи штучного інтелекту, тоді як Китай домінує у сфері критично важливих мінералів.
Обидві країни, схоже, розширюють свої інструменти економічного тиску. Вашингтон проводить розслідування щодо надлишкових виробничих потужностей у Китаї та ймовірних практик примусової праці. Він також ввів санкції проти китайського нафтопереробного заводу, який звинувачують у закупівлі іранської нафти, та пригрозив вторинними санкціями проти китайських банків, пов’язаних із цими транзакціями.
Китай відповів новими нормами, що надають владі широкі повноваження розслідувати іноземні фірми та вживати заходів у відповідь на спроби вивести ланцюги постачання з Китаю або запровадити західні санкції.
Війна з Іраном та енергетична безпека
Ще одним важливим питанням на порядку денному стоїть поточний конфлікт з Іраном. Як повідомляється, міністр фінансів США Скотт Бессент хоче, щоб Китай підтримав міжнародні зусилля щодо безпечного судноплавства через Ормузьку протоку — ключовий маршрут транзиту нафти.
Однак Китай розглядає цей конфлікт переважно як наслідок невдалої зовнішньої політики США і не бажає демонструвати військову чи дипломатичну солідарність із Вашингтоном. Пекін закликав Іран долучитися до мирних переговорів із США в Пакистані, водночас визнаючи «законне право Ірану на мирне використання ядерної енергії».
Мотивація Китаю практична: війна загрожує його імпорту енергоносіїв та відносинам із державами Перської затоки.
Китай намагається підтримувати дуже делікатний баланс — захищаючи свої економічні інтереси та регіональний вплив, не створюючи враження підпорядкованості стратегічним цілям США. Міністр закордонних справ Ірану Аббас Аракчі також нещодавно відвідав Пекін, щоб проінформувати китайських чиновників про переговори з Вашингтоном.
Тайвань як найбільший стратегічний ризик
Під час майбутнього саміту Тайвань може виявитися найбільш чутливим геополітичним питанням між двома країнами.
Як повідомляється, міністр закордонних справ Китаю Ван Ї під час розмови з держсекретарем США Марко Рубіо охарактеризував Тайвань як «найбільший ризик» у відносинах між США та Китаєм.
З 1970-х років США дотримуються своєї політики «одного Китаю» щодо Тайваню, водночас надаючи острову військову підтримку. Політика стратегічної неоднозначності США щодо острова була розроблена з метою запобігання будь-якій військовій ескалації з боку Китаю, який розглядає Тайвань як свою невід’ємну частину.
Однак у лютому 2025 року Державний департамент США вилучив із інформаційного бюлетеня про Тайвань формулювання про те, що Вашингтон не підтримує «незалежність Тайваню», що викликало критику з боку Пекіна та позитивну реакцію з боку Тайбея.
Хоча це може здаватися тонкою семантичною різницею, зміни у формулюваннях можуть суттєво вплинути на сприйняття Пекіном прихильності США до Тайваню та ширших гарантій безпеки США в Азії.
Оскільки Китай претендує на Тайвань як частину своєї території і не виключає застосування сили, будь-яка зміна формулювань може змінити регіональні стратегічні розрахунки.
Загальне значення
Майбутній саміт у Пекіні навряд чи принесе кардинальний перезапуск у відносинах між США та Китаєм. Натомість його основною метою, як видається, є кризовий менеджмент: запобігання ескалації економічної конкуренції, технологічного розриву та геополітичного суперництва до відкритої конфронтації.
Відносини між двома найбільшими світовими державами стають дедалі більш транзакційними, що зумовлено взаємним тиском у сферах торгівлі, технологій штучного інтелекту, критично важливих мінералів, енергетичної безпеки та військового позиціонування.
Навіть обмежені угоди — чи то щодо закупівель, експорту рідкоземельних мінералів, доступу до напівпровідників чи щодо морської безпеки — могли би допомогти стабілізувати світові ринки та зменшити короткострокові напруження. Проте глибша структурна конкуренція між Вашингтоном і Пекіном залишається невирішеною. Тайвань, технологічна перевага та суперечливі бачення світового порядку продовжують розділяти обидві сторони.
Зрештою, значення зустрічі Трампа з Сі може полягати не стільки в тому, чого він досягне безпосередньо, скільки в тому, чи встановить він захисні бар’єри, які запобігатимуть переростанню стратегічного суперництва у набагато небезпечнішу фазу.