Щороку список гостей на московському параді до «Дня перемоги» демонструє зовнішньополітичні пріоритети Росії та відображає впевненість Кремля у тому, в яких регіонах світу Москва все ще здатна нав’язувати власні правила гри. Але це коло дедалі звужується.
Коментарі щодо цьогорічного параду часто зосереджувалися на контрасті з минулорічним заходом, який був присвячений 80-річчю перемоги Радянського Союзу над нацистською Німеччиною. Тоді він пройшов із великою помпою та церемоніями за участю трьох десятків президентів і очільників урядів, а також такої самої кількості інших іноземних високопосадовців. Ніколас Мадуро все ще був президентом Венесуели, і він разом зі своєю дружиною Сілією Флорес прилетів до Москви на цю подію.
Я хотів би зосередитися на одному аспекті параду 2025 року, який залишився непоміченим, але який у світлі подій цього травня набуває нового значення. Серед лідерів держав, присутніх минулого року, був прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян.
Відносини між Росією та Вірменією погіршилися ще на початку травня 2025 року. Ймовірно, саме тому присутність вірменського прем’єра на параді свідчила про побоювання Єревана щодо можливого тиску з боку Москви. Йшлося не лише про ризик прямого військового вторгнення, а й про можливі провокації чи втручання у внутрішню політику країни. Зрештою, Росія має велику військову базу поблизу міста Гюмрі — за 126 км від Єревана.
Минулого року, крім російських військ — включно з тими, що брали участь у війні в Україні — у параді взяли участь колони військовослужбовців із тринадцяти інших країн. Першою іноземною колоною, що пройшла Красною площею, була азербайджанська, хоча президент Азербайджану Ільхам Алієв відхилив запрошення на захід до «Дня Перемоги», і жоден інший високопоставлений азербайджанський представник також не приїхав.
Я не знаю, чи планував Путін, ставлячи азербайджанських солдатів на чолі параду іноземних сил, спровокувати войовничу реакцію Пашиняна, але в будь-якому разі це не спрацювало. На той час Вірменія та Азербайджан уже обговорювали умови мирної угоди, за допомогою якої вони мали намір покласти край трагічному військовому конфлікту, що тривав понад сорок років. У серпні 2025 року за посередництва Дональда Трампа сторони підписали мирну угоду в Білому домі.
Мені здається, однак, що Пашинян не забув про парад 2025 року в Москві, і цього травня він «перетягнув увагу на себе», організувавши в Єревані два міжнародні саміти: Саміт Європейської політичної спільноти та перший в історії саміт ЄС-Вірменія.
Цьогорічний млявий парад у Москві показав, що Путін дедалі більше наслідує звичку Трампа оголошувати про наближення завершення війни — незалежно від того, чи є для цього реальні підстави. Втім, в Україні подібні заяви вже нікого особливо не заспокоюють. Зокрема, український бізнес перебуває під дедалі сильнішим тиском через зростання цін на енергоносії та падіння купівельної спроможності населення.
Попри ці труднощі, частина підприємців усе ж готова підтримувати культурні та спортивні події, життєво важливі для будь-якої громади. Однією з них став міжнародний чемпіонат Закарпаття з петанку «Сакура 2026», що відбувся на початку травня в Ужгороді — саме в період цвітіння сакур. Подія мала і вірменський зв’язок: її спонсором виступив регіональний політик і бізнесмен Арсен Мелкумян.
Мелкумян народився в Нагірному Карабасі під час вірмено-азербайджанської війни. Він ріс там під обстрілами до 16 років, але вже 25 років живе в Україні й чудово розмовляє українською мовою.
Закарпаття, розташоване на кордоні зі Словаччиною, Угорщиною та Румунією, знаходиться найдалі від лінії фронту і тримається економічно відносно непогано. Це улюблене місце для фінансово незалежних переселенців, деякі з яких переїхали туди разом зі своїм бізнесом, ставши інвесторами регіону.
В інших регіонах України ситуація дедалі складніша, але важкі часи змушують підприємців шукати нетрадиційні, а то й ексцентричні способи рухатися вперед. Микола Мельник, власник фермерського господарства «Мельник Агро» в селі Чорнокозинці Хмельницької області, почав пропонувати місцевим жителям нову послугу: оренду курей.
Клієнт інвестує в іменну курку-несучку, яка залишається на птахофермі, а всі яйця, які вона несе, належать власнику. Забирати свої «яєчні дивіденди» він може так часто, як забажає. В інтерв’ю профільному виданню AGROPORTAL Мельник розповів, що проєкт «Орендуй курку» вже викликав інтерес у людей.
Основний бізнес Мельника зосереджений на вирощуванні овочів у теплицях і відкритому ґрунті, а також їх консервуванні. Водночас він готовий розвивати й птахівництво, якщо новий проєкт виявиться успішним. А це може означати появу ще одного підприємця, готового підтримувати події, які допомагають Україні зберігати нормальне життя й гарний настрій навіть під час війни.