Антон Геращенко — один із моїх улюблених авторів у X — написав, що 9 травня «у війні стався переломний момент». І я схильний із цим погодитися.
Геращенко продовжив: «Уперше Путін публічно продемонстрував свою слабкість і нездатність самостійно захистити свою столицю, свій парад і самого себе від наших ударів». Усе виглядало жалюгідно. «Парад» тривав лише 45 хвилин. Були лише марші та музика — без військової техніки. Путіну ледве вдалося зібрати кількох президентів, зокрема з Білорусі та Казахстану. Він запізнився, рано поїхав і пересувався Червоною площею автомобілем, бо, схоже, справді боявся.
Головною «родзинкою» параду стала невелика група північнокорейських військових — ще одне нагадування про те, що Росія, яка колись претендувала на статус другої найсильнішої армії світу, тепер потребує підтримки навіть Північної Кореї. Особливо показово, що лідер КНДР Кім Чен Ин навіть не вважав за потрібне приїхати до Москви.
Після повернення Дональда Трампа на посаду президента США він виглядав чи не найважливішим міжнародним союзником Путіна. Однак цього разу Путін, схоже, обернув це собі на шкоду. Трамп закликав президента Володимира Зеленського погодитися на запропоноване Путіним триденне перемир’я. Зеленський погодився, але водночас окремо вказав координати Червоної площі в Москві — місця, яке не мало зазнавати ударів під час режиму припинення вогню.
Своїми спільними діями Путін і Трамп продемонстрували радше слабкість, ніж силу. Вони фактично показали, що опинилися в руках Зеленського. Як пише Геращенко: «Де-факто Путін попросив Трампа захистити його від українців».
Як колишній шведський дипломат у Москві, я був радий побачити, що кількома днями раніше Україна завдала удару по висотному комплексу «Мосфільмовський дім» — будівлі, розташованій на кілометр ближче до Кремля, ніж наше посольство на Мосфільмовській вулиці.
Трамп заявив, що Україна та Росія домовилися про обмін по 1000 військовополонених з кожного боку, однак жодних підтверджень реальних кроків із боку Росії поки немає. Якщо Трамп щось заявляє, це, ймовірно, неправда, адже більшу частину часу він бреше.
І вдумайтеся в це: Путін звертається по підтримку до свого підлеглого Трампа й отримує її — але в результаті це лише підкреслює слабкість їх обох. Поїздка Володимира Зеленського країнами Перської затоки лише посилила це враження: під час турне він запропонував щонайменше п’яти державам регіону українські оборонні послуги. На цьому тлі США виглядали неефективним і надто дорогим партнером. Вашингтон ні з ким не координував свої дії, окрім Ізраїлю, і фактично тиснув на всіх інших. Після того як США не змогли захистити своїх союзників у Перській затоці, Трамп відмовився прийняти підтримку, запропоновану Зеленським, а Марко Рубіо навіть висловив невдоволення Саудівській Аравії через її оборонну співпрацю з Україною. США не є союзником України.
Яким би не був вплив Путіна на Трампа, варто визнати: Трамп і його покірні соратники діють в інтересах Росії, а не України, Європи чи Заходу. Втім, хороша новина в тому, що тепер це стало очевидним для всіх. Європа дедалі частіше орієнтується на Україну у зовнішній політиці, хоча й робить це значно стриманіше.
У вересні 2013 року я був на конференції Ялтинської європейської стратегії (YES) у Лівадійському палаці в Ялті. Кондоліза Райс тоді виголосила блискучу промову про події в Бухаресті 21 грудня 1989 року. Жорстокий диктатор Ніколає Чаушеску виступав із балкона будівлі Центрального комітету Комуністичної партії. І раптом натовп почав його освистувати. Чаушеску втік гелікоптером із даху будівлі ЦК. А за кілька днів його та його дружину Єлену стратили.
Серед присутніх на промові Райс був і президент Віктор Янукович. Він хотів сфотографуватися з нею, однак Райс вдалося зникнути — і, як виявилося, на краще. Уже за п’ять місяців, 21 лютого 2014 року, Янукович пішов шляхом Чаушеску — втік до Росії разом із чималою сумою українських державних коштів.
Путін — майстер політичного виживання. Раніше він уже не раз опинявся у кризі, але щоразу повертав собі позиції, просто дочекавшись слушного моменту. Його головний талант — уміння чекати. Однак війна проти України є значно серйознішою за всі його попередні кризи. Крім того, Україна та Європа разом змогли змінити кілька важливих чинників:
- Україна зараз має перевагу на полі бою завдяки дронам, ракетним технологіям, засобам радіоелектронної боротьби та кращій тактиці.
- Українські ракетні удари вглиб території Росії підривають моральний стан росіян.
- Європа взяла на себе фінансову підтримку України й має і ресурси, і політичну волю робити це самостійно, без опори на ненадійну Америку.
- Україна та Європа разом здатні забезпечити всю необхідну для війни зброю та розвіддані.
- За президентства Трампа США самі звели свою роль у цій війні нанівець.
То як може завершитися ця війна? Насправді природний фінал тут лише один. Українці виснажені, але відступати їм нікуди. Вони воюватимуть до кінця. Для Росії ж ця війна дедалі більше перетворюється на виснажливий і непотрібний тягар. Перша світова війна завершилася не тому, що німецька армія раптом розвалилася на фронті. У 1918 році повстання спалахнули в німецьких містах, хоча війська Німеччини й далі утримували позиції далеко за її межами — на заході, півдні та сході.
Так само, ймовірно, завершиться і війна Росії проти України — у момент, коли російська еліта вирішить, що з неї досить, і усуне Путіна від влади. Коли саме і як це станеться, передбачити неможливо — бо якби це можна було передбачити, цього, найімовірніше, не сталося б. Але 9 травня Путін своєю поведінкою дав зрозуміти: він і сам вважає такий сценарій цілком реальним.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.