Росія провела традиційний військовий парад 9 травня — під час оголошеного триденного перемир’я — з нагоди перемоги над нацистською Німеччиною. Президент Владімір Путін у своїй промові заявив, що російська армія воює в Україні проти «агресивних» сил, підтримуваних НАТО. Водночас на пресконференції після параду він сказав, що, на його думку, «ця справа» добігає кінця.
Згасаюча зірка
Український політолог Віктор Шлінчак пише у Facebook:
«Путін вчергове хотів показати силу, але весь тиждень хотів бути захищеним. Хотів показати контроль, але головне свято Росії за великим рахунком залежало від українських рішень. Він хотів показати міжнародну підтримку, але всі побачили, що поряд з Путіним стояли ті, хто від нього залежить і тому не могли не приїхати. І нарешті - Путін хотів показати армію переможців. А показав літургію на повітрі, де пахло не величчю, а якимось некрофільством… Путінська велич скисає».
Більше схоже на операцію спецслужб
Політолог Ніколай Мітрохін у Facebook застерігає від недооцінки військової потужності Кремля (Росія):
«Оці настирливі запевнення, що Путін своїм парадом продемонстрував слабкість і що техніки в нього тепер немає, якось не дуже корелюють із тим, що новітні російські танки, як і інша бронетехніка, зникли з поля бою, але продовжують вироблятися, ремонтуватися та модернізуватися на російських танкових і танкоремонтних заводах — повідомлень про припинення чи скорочення їхньої роботи не було… Тож цей парад радше відбувся у межах “чекістських” традицій — у жанрі своєрідної “спецоперації”, про значення і сенс якої ми дізнаємося пізніше».
Тепер у ворога є ім’я
Тон Путіна кардинально змінився, зазначає La Stampa (Італія):
«Тепер це “пан Зеленський”, а не “лідер неонацистської кліки”, “очільник нелегітимного режиму в Києві”, “неонацист” чи “комік”. З огляду на майже забобонну звичку Владіміра Путіна ніколи не називати своїх найбільш запеклих ворогів на ім’я, сам факт, що він це зробив — та ще й у поєднанні з ідеєю особистої зустрічі із Зеленським, — може свідчити про зміну настроїв у Москві навіть більше, ніж обіцянки про те, що війна “добігає кінця”».
Час для кремлівського лідера спливає
Очільник Кремля дедалі більше втрачає підтримку всередині російського суспільства, наголошує економіст Владислав Іноземцев у Kurier (Австрія):
«З огляду на тривалість російсько-української війни — співставну з Першою чи Другою світовою війною, — не варто говорити, що Україна “вже не має козирів” або “зазнала військової поразки”. Хто програє — побачити неважко, і це Росія Путіна. Те, що станеться далі, може багатьох здивувати, але чимало ознак вказують на неминучу невдачу Москви. Навіть якщо російська економіка все ще здатна фінансувати війну, ані російське суспільство, ані політичні еліти не готові жертвувати собою заради літнього “лідера” та його відірваних від реальності амбіцій. Час Путіна спливає».
Гроші як остання опора режиму
Фінське ділове видання Kauppalehti вважає, що бунт російських еліт — лише питання часу:
«Невизначена економічна ситуація дедалі сильніше тисне на тих, хто ухвалює рішення. Особливо на тлі нещодавніх невдач Росії на фронті в Україні. У квітні Росія вперше втратила більше території, ніж змогла захопити. А рейтинги схвалення Путіна, згідно з останніми опитуваннями, впали до найнижчого рівня від початку війни. Водночас населення залишається заляканим і покірним. Головне питання — у який спосіб невдоволення проявиться серед владних еліт. У системі, наскрізь пронизаній корупцією, значення мають лише гроші — і коли грошовий потік вичерпається, почнуться заворушення».
Європа не в захваті від візиту Фіцо
Sme критикує нещодавню поїздку прем’єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо до Москви (Словаччина):
«Досить іронічно, що Роберт Фіцо, схоже, вважає, ніби його європейські партнери скажуть: “Ну так, наш ‘союзник’ Фіцо був у Москві на День перемоги, відвідав прийом, потискав руки автократам, вів переговори з Путіним — хоча й не стояв на трибуні під час параду — а потім поклав вінок до Могили Невідомого солдата. Але ж не одночасно з Лукашенком і всією тією компанією. Ми бачимо різницю, і нас це цілком влаштовує”. Так, вони бачать ці “відмінності” Фіцо — і, ймовірно, ставляться до них так само, як до виправдань підлітка, якого спіймали на тому, що він тягнув дрібні гроші з батьківського гаманця».